Постанова 4857 № 300/932/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/932/20 пров. № А/857/6661/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Ільчишин Н.В., Шинкар Т.І., з участю секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (прийняту у м. Івано-Франківську суддею Матуляком Я.П. в порядку письмового провадження) про відмову у відкритті провадження у справі № 300/932/20 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» щодо не включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів з вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів з вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що мав відкритий у ПАТ «Дельта Банк» депозитний вклад в доларах США на суму 8500. У процесі ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» не включила її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Водночас позивачка вважає, що не існує жодних правових підстав для невключення її до переліку вкладників, а твердження відповідача про те, що договір банківського вкладу є нікчемним є надуманими і не ґрунтуються на фактичних обставинах і нормах права. На її думку, відповідач порушив її право на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу, у разі ліквідації банку, належним способом захисту якого, є зобов`язання відповідача включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу на рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 300/932/20 на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України, оскільки є ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року про закриття провадження у справі № 809/4429/15, що набрала законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Не погодившись із таким рішенням суду його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначає те, суд першої інстанції порушив її право на доступ до правосуддя, оскільки не врахував того, що фактично позивачка була позбавлена можливості на те, щоб її позов був прийнятий та розглянутий, через недоліки законодавчого регулювання щодо підсудності справи. Позивачка додає, що свого часу, при подачі позовів з тими самими предметом і підставами Львівський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу про закриття провадження у справі з підстав, що спір має розглядатися в порядку господарського судочинства, а Господарський суд міста Києва виніс ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки вважав, що цей спір підсудний адміністративним судам. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з тих мотивів, що спір у цій справі є аналогічним спору, який розглянутий в межах справи № 809/4429/15, а тому дійшов висновку про те, що у відкритті позовного провадження у цій справі необхідно відмовити на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, з мотивів, що є така, яка набрала законної сили, ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду з огляду на такі обставини. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Зазначена підстава для відмови у відкритті провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Виходячи із засад адміністративного судочинства з конкретним позовом до суду можна звертатися лише один раз. Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження по справі. Проте, на думку апеляційного суду, перш ніж вдатися до оцінки позовів, суд повинен з`ясувати, за яких конкретних обставин прийняті судові рішення за наслідками розгляду адміністративного позову. Апеляційний суд встановив те, що 13 грудня 2016 року Львівський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу про закриття провадження у справі за аналогічним позовом, виходячи з того, що спір не є адміністративним, про що вказав Верховний Суд України у постанові від 15.06.2020 у справі № 21-286а16. Вказана ухвала зумовила те, що позивачка у жовтні 2019 року звернулася з аналогічним позовом до господарського суду, проте господарський суд відмовив у відкритті провадження у справі, посилаючись на те, що спір у цій справі є адміністративним і застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 04.09.2019 у справі № 201/12084/17. Після цього вона оскаржила ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року в касаційному порядку, проте ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року їй було відмовлено у прийнятті касаційної скарги у зв`язку з пропуском строку касаційного оскарження. Отже, апеляційний суд вважає, що позов позивачки так і не був розглянутий, через зміну судової практики, згідно з позиціями касаційного суду, рішення якого є обов`язковими до застосування; зазначені вище рішення є перешкодою для розгляду позову ОСОБА_1 в суді. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, зокрема справа Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Зважаючи на те, що доступ до суду позивачці так і не був забезпечений, через зміну практики розгляду цього спору, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкриття провадження не переслідував легітимну мету та не врахував принцип пропорційності між використаними позивачкою засобами та поставленою метою. Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/932/20 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Н. В. Ільчишин Т. І. Шинкар Постанова в повному обсязі складена 14 серпня 2020 року.