Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/5665/20

Справа № 344/5665/20 Провадження № 33/4808/270/20 Категорія ст.44-3 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Зеленко О. В. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2020 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Овченка О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Овченка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , священника УПЦ Московського патріархату, громадянина України, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, а також стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп.,- . в с т а н о в и в: Судом першої інстанції встановлено, що 21.04.2020 о 08 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Чорновола 6Б, священник УПЦ Московського патріархату Зеленюк М.П. в супереч постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.04.2020 року, змін до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року, а саме підпункту 7 пункту 2, провів масові релігійні заходи без забезпечення учасників засобами індивідуального захисту та недотримання санітарних та протиепідемічних заходів, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 44-3 КУпАП. На постанову суду адвокат Овченко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, вказавши, що судом було порушено право ОСОБА_1 на справедливий суд, оскільки розгляд справи відбувся без його участі, а в матеріалах справи наявна телефонограма від 15.05.2020 року, згідно якої була здійснена єдина спроба передавання телефонного повідомлення. Звертає увагу на те, що справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 надійшла до суду 05.05.2020 року і в надто короткий термін була розглянута без участі правопорушника. В протоколі про адміністративне правопорушення зафіксовано місце реєстрації та фактичне місце проживання ОСОБА_1 , однак на жодну адресу повістка останньому не надходила. Таким чином, ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, що є порушенням його права на захист, а суд розглянув справу без достатнього підтвердження того, що ОСОБА_1 належно повідомлявся про день та час розгляду справи. Вказує на те, що накладення на ОСОБА_1 стягнення в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян суперечить положенням ст. 44-3 КУпАП. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є посадовою особою, а саме суб?єктом господарської діяльності, керівником чи власником та несе адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Таким чином, суд належним чином не з?ясував правовий статус ОСОБА_1 та виконання яких саме обов?язків на нього покладено. При складанні протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 було порушено вимоги ст. 255 КУпАП та не зібрано достатніх доказів його вчинення, зокрема: пояснення свідків, які були учасниками богослужіння, інших свідків, які були учасниками богослужіння протиепідемічних заходів, а також того, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності є суб?єктом господарювання. ОСОБА_1 не надав жодних пояснень під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, про що свідчить і фрагмент відеозапису з диску долученого до матеріалів справи про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 тричі відмовлявся надати працівникові поліції пояснення та відмовився підписати протокол про адміністративне правопорушення, реалізовуючи своє право на відмову давати показання або пояснення щодо себе. Пояснення, які складені та записані працівниками поліції, не належать ОСОБА_1 , та не є належним доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Письмові пояснення свідків, які також наявні в матеріалах справи, ними не надавалися та не підписувалися, складені та записані власноручно працівниками поліції. Зазначає, що відеозапис, долучений до матеріалів справи, не містить дати та часу його створення. На одному файлі відеозапису відсутній звук, що не дає змоги встановити чи він взагалі відноситься до обставин, які пов?язані зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Вважає, що наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази, не є належними та такими, що доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Звертає увагу й на те, що право громадянина на свободу світогляду та віросповідання може бути обмежене виключно законами України. Станом на 21.04.2020 року був відсутній закон України, який би обмежував право громадян безперешкодно відправляти колективно ритуальні обряди та вести релігійну діяльність. Вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що ОСОБА_1 відповідно до закону за власні кошти зобов?язаний придбати чи виготовити засоби індивідуального захисту, чи йому було профінансовано витрати на їх придбання за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, і при таких умовах він порушив заборону з 06.04.2020 року по 24.04.2020 року перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту. Тому, посилання в постанові суду щодо незабезпечення ОСОБА_1 себе та інших учасників богослужіння засобами індивідуального захисту органів дихання, є безпідставними та необґрунтованими. Просить постанову суду скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Овченка О.В. підтримали вимоги апеляційної скарги та просили скасувати постанову суду першої інстанції і закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, оскільки відсутні допустимі, належні та достатні докази, які доводять вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Так, в апеляційній скарзі адвокат Овченко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилається на те, що суд першої інстанції за відсутності даних про те, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про розгляд справи безпідставно розглянув справу без його участі, чим порушив його право на захист. Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Апеляційний судом також встановлено, що матеріали справи про ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.44-3 КУпАП надійшли до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 05.05.2020 року і розгляд справи було призначено на 21.05.2020 року, про що свідчить телефонограма суду (а.с.30). Разом з тим, суд першої інстанції розглянув справу в першому призначеному судовому засіданні без належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, чим порушив вимоги ст.268 КУпАП та право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист. Зі змісту пояснень ОСОБА_1 та доводів його адвоката Овченка О.В. вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності судову повістку про виклик до суду на 21.05.2020 року не отримувала. В матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом прядку був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ( Рішення у справі «Стрижак та інші проти України») Таким чином, суд першої інстанції порушив конституційне право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на участь у судовому розгляді, не забезпечив у можливості надати докази та навести доводи, через що порушив вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вищевказані обставини свідчать про те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено судом з грубим порушенням права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист і підлягає скасуванню. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що поняття «кримінальне обвинувачення», яке використовується у статті 6 Конвенції, має автономний характер і його необхідно розуміти з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (справа «Михайлов проти Російської Федерації»). Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ст.53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Разом з тим, санкцією ст.44-3 КУпАП за вчинення адміністративного правопорушення у виді порушення правил щодо карантину людей встановлено стягнення у виді накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Враховуючи сутність і характер адміністративного правопорушення, суворість можливого стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, апеляційний суд приходить до висновку про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки , мати захисника та інші. Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Завданням судді при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, є своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Виходячи з вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- та відеозапису. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Відповідно до ст. 44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Згідно абз. 16 ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» `карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на усій території України з 12 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211» внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», згідно яких назва постанови викладена в редакції: Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2». Відповідно до підп. 7 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (в редакції чинній на момент вчинення правопорушення) заборонено до 24 квітня 2020 року проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, за умови забезпечення учасників засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів. Згідно ст. 41 «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України. ОСОБА_1 відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №372239 від 21.04.2020, обвинувачується в тому, що 21.04.2020 року о 08 год 30 хв в м. Івано-Франківську по вул. Чорновола 6 Б, діючи як священник УПЦ Московського патріархату, всупереч постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.04.2020 року, змін до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року, а саме підпункту 7 пункту 2, провів масові релігійні заходи без забезпечення учасників засобами індивідуального захисту та недотримання санітарних та протиепідемічних заходів, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 44-3 КУпАП. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Згідно даного протоколу ОСОБА_1 відмовився від пояснень та підпису у присутності двох свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Європейський суд неодноразово звертав увагу на те, що суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в справах про адміністративні правопорушення, які розглядаються за відсутності сторони обвинувачення. На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення суд першої інстанції послався на його письмові пояснення. (а.с.17), відеозаписом з місця події, протокол про адміністративне правопорушення АПР18 №372239 від 21.04.2020, фотографію з місця події, письмові поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Разом з тим, суд першої інстанції, допускаючи явну упередженість, не проаналізувавши вищевказані докази з точки зору їх допустимості, прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення Так, суд першої інстанції безпідставно послався на письмові показання ОСОБА_1 , оскільки останній письмових пояснень не надавав і взагалі у відповідності до вимог ст.63 Конституції України відмовився від дачі пояснень, а письмові пояснення, які містяться в матеріалах справи написані власноруч працівником поліції і не підписані ОСОБА_1 . Відсутність підпису ОСОБА_1 на письмових поясненнях, які нібито були надані ним працівнику поліції свідчить про недопустимість вищевказаного доказу. Письмові пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.18-19), долучені до матеріалів справи, також написані власноруч працівниками поліції і не містять даних про те, що вищевказані свідки були ознайомлені з такими поясненнями та підписали їх, погоджуючись з правильністю викладених в них даних. Відсутність підпису свідків на письмових поясненнях, які нібито були надані ними працівникам поліції свідчить про недопустимість вищевказаних доказів. Крім того, суд першої інстанції грубо порушуючи принцип безпосередності дослідження доказів, пославшись на письмові пояснення вищевказаних свідків, які не підписані ними, не викликав вказаних свідків до судового засідання та не допитав їх, чим порушив право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист. Зокрема, п. «d» ч.3 ст. 6 Конвенції, з прав людини встановлено, що кожному обвинуваченому гарантовано право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. В своїй прецедентній практиці даючи тлумачення Конвенції Європейський Суд неодноразово наголошував на тому, що у випадках, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені статтею 6 Конвенції гарантії виявляються порушеними. Апеляційним судом приймались заходи щодо допиту вищевказаних свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , однак останні з невідомих суду причин до суду не з`явились. Апеляційний суд звертає увагу на те, що суд не вправі перебирати на себе функції сторони обвинувачення, яка повинна забезпечити суду можливість дослідити належним чином докази на які вона посилається в обґрунтування доведеності вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Приймаючи до уваги, що обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити, оскільки це є несумісним з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції ( Рішення Європейського Суду у справі «Корнєв і Карпенко проти України»), апеляційний суд вважає визнати недопустимими доказами письмові показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідно до статті 251 КУпАП фото та відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені фотографія та відеозаписи, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Із доданих фотознімку та відеозаписів, долучених до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, вбачається, що вищевказаними доказами зафіксовано проведення релігійного обряду. Разом з тим, долучена до протоколу чорно-біла фотографія зроблена на достатньо далекій відстані від місця події та вищевказаний відеозапис (без аудіозапису) не дає можливості встановити час та місце здійснення відеозапису та переконатись в тому, що зафіксована на них подія стосується обставин обвинувачення ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення, оскільки матеріали справи не містять даних про джерело походження вищевказаного доказів, порядок їх вилучення чи отримання, не дають можливість відновити послідовність подій та встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи. Апеляційний суд вважає, що вищевказані докази не можуть бути визнані допустимими та належними доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні дані, щодо вилучення бо отримання вищевказаного відеозапису та джерела їх походження і вказані докази не дають можливості встановити, що зафіксовані ними події відносяться до обставин, які мають істотне значення для вирішення розгляду справи про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Так, в матеріалах справи відсутні інші докази у справі з приводу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП. Зокрема, в матеріалах справи відсутні дані, які підтверджують, що ОСОБА_1 дійсно є священником УПЦ Московського патріархату та має повноваження, які свідчать про те, що він може вважатися посадовою особою у відповідності до вимог ст.44-3 КУпАП та саме на нього покладалась організація релігійного обряду 21.04.2020 о 08 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Чорновола 6 Б. Апеляційний суд вважає, що зібрані у справі докази не дають підстав для висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП та вчинення ним порушення вимог п. п. 2 та п.п.7 п. 2 Постанови КМУ від 02.04.2020 року №255. Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні по справі «Кобець проти України» зазначено, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Згідно до ст.7КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Апеляційний суд звертає увагу на те, що судове рішення про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За обставин викладених вище, апеляційний суд вважає недоведеним вину ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що досліджена судом сукупність доказів не дозволяє прийти до висновку поза розумним сумнівом про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника адвоката Овченка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити, постанову судді скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, ст. ст. 251, 280, 284 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Овченка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2020 року відносно ОСОБА_1 за ст.44-3 КУпАП скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.44-3 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Івано-Франківського Апеляційного суду О.П. Васильєв