Постанова 4816 № 577/5482/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2020 року м.Суми Справа №577/5482/19 Номер провадження 22-ц/816/1460/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С. за участю секретаря судового засідання - розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Стефкіфвського Володимира Івановича на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2020 року в складі судді Кравченка В.О., ухваленого у м. Конотоп, повний текст якого складений 12 травня 2020 року, в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 100 000,00 грн, яке складається з понесених витрат на лікування та реабілітацію, шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності та моральної шкоди. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, представник ОСОБА_1 Стефкіфвський В.І. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, адвокат Стефкіфвський В.І. вказав на ті обставини, що відповідно до норм діючого законодавства шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, пов?язана з лікуванням потерпілого, стійкою втратою працездатності та моральна шкода відшкодовуються постраждалій особі незалежно від наявності вини її заподіювача. Крім того, заявник апеляційної скарги зазначив про те, що, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ОСОБА_1 звернулась з повідомленням про страховий випадок майже через рік після повідомлення страхувальника, а не з заявою про страхове відшкодування протягом 30 днів, як це передбачено ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не звернув уваги на ту обставину, що страхова компанія відмовила позивачці у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що не визнала ДТП страховим випадком, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення,а рішення суду - без змін. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2016 року близько 22:00 год. по вул. Пушкіна в м.Конотоп, Сумської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_3 , який керував автомобілем ВАЗ 211040, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , яка керувала велосипедом. Внаслідок ДТП позивачка отримала тяжкі тілесні ушкодження. Зазначені обставини підтверджуються постановою слідчого СВ Конотопського ВП ГУНП від 24 квітня 2017 року, якою кримінальне провадження №12016200080001656 було закрито за відсутністю в діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (т.1 а.с.8-11). Відповідно до полісу за № АІ8748708 станом на 20 серпня 2016 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , як власника транспортного засобу ВАЗ 211040, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Європейський страховий альянс». Із вказаного поліса вбачається, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 100000 грн, за шкоду заподіяну майну - 50000 грн, франшиза - 500 грн (т.1 а.с.19, 120). 22 серпня 2016 року страхувальник ОСОБА_3 звернувся до вказаної страхової компанії з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 20 серпня 2016 року у м. Конотоп, Сумської області в якому також вказував на обставини ДТП (т.1 а.с.121). При цьому, потерпіла ОСОБА_1 11 липня 2018 року також звернулася до ПрАТ «Європейський страховий альянс» з повідомленням про ДТП, в результаті якої її здоров`ю була заподіяна шкода, вказавши у п. 8 повідомлення про очікуваний розмір шкоди у сумі 100000 грн (т.1 а.с.129). 12 травня 2017 року страхова компанія електронним листом повідомляла ОСОБА_1 про необхідність заповнення та підписання заяви, стосовно ДТП, яка сталася за її участі, яку необхідно вислати за адресою: АДРЕСА_1 , вказавши про необхідний список документів (т. 2 а.с. 14). Листом від 27 липня 2018 року ПрАТ «Європейський страховий альянс» повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення страхової виплати. При цьому, страхова зазначила про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до постанови слідчих органів кримінальне провадження №12016200080001656 було закрито за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення. У той же час, у вказаній постанові зазначено, що в діях заявника ОСОБА_1 вбачаються порушення вимог п.п. 10.1, 11.3, 6.2, 6.6.а, 1.2 Правил дорожнього руху України. Ураховуючи викладені обставини, страховик вважав, що згідно п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону (т.1 а.с.131). На підтвердження позовних вимог щодо понесених витрат на лікування, реабілітацію, пов`язаною із стійкої втрати працездатності та заподіяння моральної шкоди позивачка надала виписки із медичних карт, листки лікарських призначень, довідку МСЕК від 20 грудня 2017 року про встановленню їй першої групи інвалідності, відповідно до якої вона потребує постійного стороннього догляду, довідки про проходження реабілітації, рахунки на оплату медичних послуг, товарні чеки та квитанції про оплату медичних послу та препаратів (а.с. 12 - 81). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у визначений законом трирічний строк із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика не зверталася, а звернулася до суду з даним позовом більше ніж через три роки після настання страхового випадку. Крім того, суд, як на підставу відмови в задоволенні позову, зазначив і про ті обставини, що 11 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до страхової компанії з повідомленням про страховий випадок, тобто майже через рік після повідомлення страхувальника та нагадування страховика, а не із заявою про страхове відшкодування протягом 30 днів, як це передбачено ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 3 вказаного Закону № 1961-IV є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону № 1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. За положеннями п.п 26.1, 26.2 ст.26 Закону № 1961-IV шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку. У ст. 26-1 Закону № 1961-IV йдеться про те, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Виходячи з п. 33.1.4 ст. 33 Закону № 1961-IV , у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п. 35.1 ст.35 Закону № 1961-IV). Згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (п. 37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-IV). Статтею 32 Закону № 1961-IV регулюються також випадки, коли шкода не відшкодовується. Зокрема, за п. 32.1 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Частиною 3 ст. 1193 ЦК передбачено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання. Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст.1167 ЦК). Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. У п. 5 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» йдеться про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм закону вказує на те, що настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Зокрема, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ОСОБА_1 у визначений законом трирічний строк із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика не зверталася, хоча і звернулась до страховика з повідомленням про страхову подію 11 липня 2018 року, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що підставою для звернення до суду з даним позовом стала відмова страхової компанії у виплаті їй страхового відшкодування, викладена в листі від 27 липня 2018 року (т.1 а.с.131), в якому йдеться про те, що згідно п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. У той же час, місцевий суд, вирішуючи позов, не надав належної оцінки зверненню позивачки до відповідача 11 липня 2018 року з повідомленням про подію, в результаті якої її здоров`ю була заподіяна шкода. При цьому, ОСОБА_1 у п. 8 повідомлення вказала про очікуваний розмір шкоди у сумі 100000 грн (т.1 а.с.129). Проте, матеріали справи не містять доказів того, що страхова компанія виконала свій обов`язок, передбачений п. 34.1 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», щодо розслідування заяви потерпілої від 11 липня 2019 року, у тому числі здійснення запитів для отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Крім того, на думку колегії суддів, ДТП, що сталася 20 серпня 2016 року у м. Конотоп, Сумської області за участі сторін у розумінні ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є страховим випадком, внаслідок якої настала цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілого. При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо наявності умислу потерпілої у скоєнні ДТП. Та обставина, що під час кримінального провадження за №12016200080001656 в діях ОСОБА_1 встановлені порушення вимог п.п. 10.1, 11.3, 6.2, 6.6.а, 1.2 Правил дорожнього руху України, не може бути підставою для звільнення страхувальника від цивільно - правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої позивачці внаслідок ушкодження її здоров`я, та морального відшкодування внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, оскільки, при цьому, не було встановлено наявності умислу потерпілої. Надаючи оцінку визначеному позивачем розміру майнової шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, колегія суддів враховує докази щодо наявності матеріальних витрат ОСОБА_1 на оплату лікування та реабілітацію відповідно до медичних призначень у відповідних закладах охорони здоров`я, право позивачки на отримання відшкодування за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності разі встановлення I групи інвалідності (п.п 26.1, 26.2 ст.26 Закону № 1961-IV), доведеності обставини завдання їй внаслідок ДТП моральних страждань, зумовлених емоційними переживаннями з приводу отримання тілесних ушкоджень, а також те, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування у розмірі 100000 грн знаходиться у межах ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, визначеному умовами полісу за № АІ8748708. Розмежовуючи складові страхового відшкодування колегія судів вважає за необхідне вказати, що сума відшкодування за шкоду завдану здоров`ю позивачки на оплату лікування і реабілітацію та за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності становить 97000 грн, а на відшкодування моральної шкоди - 3000 грн, з урахуванням обставин справи. З урахуванням викладеного та з огляду на ч. 1 ст. 13 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке, що постановлено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення вимог ОСОБА_1 , а саме: про стягнення з відповідача на користь позивачки страхового відшкодування за шкоду завдану здоров`ю позивачки на оплату лікування і реабілітацію та за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності у розмірі 97000 грн та моральної шкоди у розмірі 3000 грн, що загалом становить 100000 грн. Таким чином, заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги представника позивача про необґрунтованість відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування та порушення прав позивачки на забезпечення відшкодування шкоди, визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підлягають задоволенню, тому відповідно до ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1000 грн та за апеляційний розгляд справи в сумі 1500 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Стефкіфвського Володимира Івановича задовольнити. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» на користь ОСОБА_1 страховое відшкодування в розмірі 100 000 грн, що складається з відшкодування шкоди завдану здоров`ю та шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності у розмірі 97000 грн та моральної шкоди у розмірі 3000 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1000 грн та за апеляційний розгляд справи в сумі 1500 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя - доповідач) Судді: О.І. Собина С.С. Ткачук