Постанова 4875 № 905/420/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" серпня 2020 р. Справа № 905/420/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М. за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 1726 Д/1-7) на рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Говорун О.В., повний текст якого складено 01.07.2020 року, у справі за позовом: ТОВ "Огнеупор-Індустрія", до: ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь". про стягнення 527400,23 грн., ВСТАНОВИЛА: Товариство з обмеженою відповідальністю "Огнеупор-Індустрія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - відповідач) про стягнення 527400,23 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем не були виконані зобов`язання за укладеним між сторонами договором підряду №2018/5ск від 10.10.2017 в частині оплати за виконані роботи, у зв`язку з чим просив стягнути заборгованість, пеню та 3% річних. Відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90%, у разі якщо суд прийде до висновку про наявність підстав для задоволення позову. Рішенням господарського суду Донецької області від 24.06.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Лепорського, 1, ідентифікаційний код юридичної особи - 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор-Індустрія" (69068, м.Запоріжжя, вул.Кругова, б.165, кв.93, ідентифікаційний код юридичної особи - 40016545) заборгованість у розмірі 448284 (чотириста сорок вісім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн, пеню в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн, 3% річних у розмірі 7952 (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) грн. 94 коп., та судові витрати в розмірі 7904 (сім тисяч дев`ятсот чотири) грн. 18 коп. В задоволенні інших вимог відмовлено. Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення змінити в частині визначення розміру стягнення пені та в порядку статті 233 Господарського кодексу України - максимально, на 90%, зменшити розмір стягуваної суми пені. В обґрунтування апеляційної скарги ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення розміру стягуваної суми пені не враховано причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання, майновий стан, а також інші інтереси сторін, а отже зменшення розміру пені до 50000,00 грн. є необґрунтованим. На переконання відповідача, враховуючи всі фактичні обставини справи, входячи із загальних принципів справедливості та добросовісності доречне є зменшення розміру пені на 90%. Представники позивача і відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що відповідач не має можливості забезпечити явку повноваженого представника по розгляду справи № 905/420/20 у судове засідання 10.08.2020, адже у цей день його представник прийме участь у іншому судовому засіданні у справі № 200/6506/20-а в Донецькому окружному адміністративному суді. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів відмовляє у його задоволенні з огляну на наступне. Так, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у даній справі відкрито апеляційне провадження і призначено розгляд справи. Дана ухвала була отримана відповідачем та його представником 24.07.2020 року. Тобто судом було проінформовано відповідача про місце, дату та час судового засідання завчасно. В той же час, як вбачається з Єдиного Державного реєстру судових рішень ухвала Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/6506/20-а про призначення судового засідання була постановлена пізніше, а саме 22.07.2020. Разом з цим, до поданого клопотання відповідачем не додано доказів участі його представника у справі № 200/6506/20-а, який є представником у справі № 905/420/20. Крім іншого відповідач не був позбавлений права направити іншого представника у призначене судове засідання Східного апеляційного господарського суду у даній справі. За викладених обставин, причини неявки представника відповідача в судове засідання визнаються судом неповажними, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція відповідача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. 10.10.2017 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Огнеупор-Індустрія" (підрядником), та відповідачем, Приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" (замовником), укладений договір підряду №2018/5ск відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого, підрядник зобов`язався власними та/або залученими силами за завданням замовника, відповідно до умов даного договору, виконати роботи, передбачені графіком проведення ремонтів на ПрАТ "МК "Азовсталь", договірними цінами та/або заявками замовника. Замовник зобов`язаний прийняти та оплатити виконані підрядником роботи (а.с.19-26). Вартість, вид та обсяг всіх робіт, які виконуються за договором, визначаються договірними цінами, які містять посилання на даний договір і є його невід`ємною частиною (п.2.1 договору). Відповідно до п. 2.5 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2018 до договору підряду №208/5ск від 10.10.2017) сума договору є орієнтовною і складає, зокрема, 18240000,00грн усього з урахуванням 20% ПДВ. Умовами п.3.1 договору сторони погодили, що підрядник зобов`язаний розпочати виконання робіт у терміни, визначені графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною відповідної договірної ціни, та/або заявках замовника. Згідно з п.п 4.1, 4.1.1 договору, замовник оплачує підряднику вартість робіт, виконаних на підставі даного договору і відповідно до його умов в наступному порядку. Розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється замовником після підписання двостороннього акту приймання-передавання виконаних робіт шляхом оплати грошовими засобами на поточний рахунок підрядника, вказаний в даному договорі протягом 45 банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, виставленого на підставі підписаного сторонами акту приймання-передавання виконаних робіт. Рахунок надається підрядником не пізніше 2-го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт. Умовами п.9.3 договору передбачено, що за результатами виконаних робіт підрядник зобов`язаний щомісячно не пізніше 23 числа кожного звітного місяця передати замовнику оформлені акти, у тому числі акти форми КБ-2в, з відомостями обліку робочого часу за формі Додатку №8 до дійсного договору, КОКК (за запитом цеха-замовника), а замовник зобов`язаний упродовж 5 днів з моменту отримання актів з відомостями обліку робочого часу, КОКК, розглянути їх і у випадку відсутності зауважень - підписати, після чого передати їх підряднику. До кожного акту оформлюється окрема відомість обліку робочого часу. Пунктом 16.2 договору встановлено, що у випадку порушення замовником строків оплати виконаних робіт, передбачених даним договором, він сплатить підряднику пеню у розмірі 0,5% від вартості виконаних, але не оплачених робіт за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Згідно з п.18.1 договору (з урахуванням додаткової угоди №2 до договору підряду від 10.10.2017 №2018/5ск), даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині гарантійних зобов`язань та санкцій за їх порушення - до закінчення гарантійного терміну. Як свідчать матеріали справи, у виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором №2018/5ск від 10.10.2017 позивач виконав підрядні роботи, а відповідач їх прийняв, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, а саме: за травень 2019 року №2/05/1295, №5/05/1296, №1/05/1297, на загальну суму 552646,80грн (а.с. 38-43). Акти приймання виконаних робіт підписані сторонами без зауважень стосовно якості та обсягу виконаних робіт. За наслідком виконання робіт підрядником виставлено замовнику рахунки на оплату від 21.05.2019 №СФ-0000003/19, №СФ-0000004/19, №СФ-0000005/19 на загальну суму 552646,80 грн. (а.с. 35-37). В свою чергу, на виконання умов договору №2018/5ск від 10.10.2017 замовником шляхом безготівкового переказу були перераховані грошові кошти відповідачу в якості оплати за виконані роботи на загальну суму 104362,80грн. , що вбачається з платіжних доручень (а.с. 44-45). Таким чином, відповідач здійснив часткову оплату вартості виконаних позивачем робіт за договором №2018/5ск від 10.10.2017 на загальну суму 104362,8 грн. Решта вартості робіт за актом приймання виконаних підрядних робіт за актом №1/05/1297 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2019 року у сумі 448284,00 грн. залишилась несплаченою. Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за виконані підрядні роботи у встановлений договором строк стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за договором підряду №2018/5ск від 10.10.2017 у розмірі 448284,00 грн., пені у сумі 71126,45 грн., 3% річних у сумі 7989,78грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив розрахунку в повному обсязі за виконані позивачем роботи за актом приймання виконаних підрядних робіт, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за договором у сумі 448284,00 грн. підлягають задоволенню. Водночас, перевіривши правильність розрахунку позивача щодо стягнення пені у сумі 71126,45 грн., та 3% річних у сумі 7989,78 грн. суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 70708,87 грн. та 7952,94 грн. 3% річних. Разом з цим, суд першої інстанції враховуючи клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 50000,00 грн., з огляду на ступінь виконання відповідачем покладених на нього договором зобов`язань; фінансовий стан боржника та провадження своєї господарської діяльності на території м. Маріуполь, що входить до переліку населених пунктів, на територіях яких здійснювалась антитерористична операція. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що м.Маріуполь є населеним пунктом, в якому проводилася антитерористична операція, що ускладнило ведення господарської діяльності, зокрема, через зміни у логістиці поставок та понесення у зв`язку з цим додаткових витрат, у зв`язку з чим вважає неправомірною відмову суду у зменшенні розміру пені на 90%. В обґрунтування необхідності зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на зниження обсягів виробництва, погіршення фінансово-економічного стану комбінату, проведення бойових дій на території Донецької області. В якості доказів наведеного, відповідачем надано до суду копію звіту про фінансовий результат за 2019 рік. Крім того, скаржник зауважує на тому, що позивачем досі не ініціювалось внесення змін в договір в частині своїх банківських реквізитів. Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Пунктом 1 ч. ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір. Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Проаналізувавши укладений між сторонами договір №2018/5ск від 10.10.2017, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду, отже, до відносин сторін застосовуються положення Глави 61 Цивільного кодексу України. Згідно із ст.ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України. Позивач виконав за договором підряду №2018/10ск від 10.10.2017 зобов`язання з виконання підрядних робіт на суму 552646,80грн, які відповідач оплатив частково, на загальну суму 104362,80грн. Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив розрахунку в повному обсязі за виконані позивачем роботи за актом приймання виконаних підрядних робіт за травень 2019 №1/05/1297 від 20.05.2019 на суму 448284,00 грн. у визначений пп 4.1.1 п. 4.1 договору строк - протягом 45 банківських днів з дати акцепту рахунку підрядника, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором підряду №2018/5ск від 10.10.2017 у розмірі 448284,00 грн. Вказані обставини підтверджені висновком місцевого господарського суду та відповідачем не оскаржуються. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме акт приймання-передачі робіт (послуг) є первинними документами, на підставі яких виникає обов`язок оплати. Натомість рахунок або рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку не є відкладною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2018 у справі №908/771/19, від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15. Невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати виконаних підрядних робіт у погоджений умовами договору строк є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. Невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати виконаних підрядних робіт у строк, встановлений договором підряду №2018/5ск від 10.10.2017, зумовлює висновок суду, що відповідач згідно з ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання. Як свідчать матеріали справи, нарахування заявленої до стягнення в межах даного позову пені на підставі п.16.2 договору зумовлено порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати за виконані підрядні роботи за договором. Згідно з приписами ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня). Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Заявлену до стягнення пеню позивачем нараховано на підставі п.16.2 договору підряду №2018/5ск від 10.10.2017, за умовами якого у випадку порушення замовником строків оплати виконаних робіт передбачених даним договором він виплатить підряднику пеню у розмірі 0,5% від вартості виконаних, але не оплачених робіт за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ. Перевіривши арифметичний розрахунок позивача у частині стягнення пені за період з 24.07.2019 по 24.01.2019, колегією суддів встановлено, що останній є арифметично не правильним та вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 70707,87 грн. за виконані підрядні роботи з 25.07.2019 по 24.01.2020. Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В обґрунтування необхідності зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на зниження обсягів виробництва, погіршення фінансово-економічного стану комбінату, наявність заборгованості підприємств - контрагентів, проведення бойових дій на території Донецької області. В якості доказів наведеного, відповідачем надано до суду першої інстанції копію звіту про фінансовий стан на 31.10.2019 рік і звіт про фінансові результати за січень - жовтень 2019 року. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором сталось внаслідок дії непереборної сили, надзвичайних і невідворотних обставин, а також відсутні докази того, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 N 1275р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого увійшло, зокрема, м. Маріуполь. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що факт проведення в м. Маріуполі антитерористичної операції значно ускладнює ведення господарської діяльності. Проте, укладаючи 10.10.2017 договір підряду №2018/5ск, сторони були обізнані про наявність цього факту, а, відповідно, припускали можливість настання певних обставин у зв`язку з проведенням АТО, з урахуванням загально відомих фактів, які відбуваються на вказаній території, а отже відповідач діяв на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку з урахуванням приписів статті 42 Господарського кодексу України. Зазначене, на переконання суду, є підставою для застосування дискреційних повноважень суду і, як наслідок, зменшення розміру штрафних санкцій, водночас, не може вважатися безумовною самостійною обставиною для задоволення такого клопотання відповідача. Крім того, у матеріалах справи наявний лист ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» від 25.10.2019 №030/353 адресований директору ТОВ «Огнеупор-Індустрія», у якому відповідачем зазначено про заборгованість у сумі 448284,00 грн. (а.с. 75). Зазначене свідчить про обізнаність відповідача щодо наявності заборгованості перед контрагентом за спірним актом приймання виконаних робіт. Втім, у розумінні положень п.п. 9.3, 9.4 договору, не зумовило підставу для відтермінування початку перебігу строку з оплати виконаних робіт. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не обґрунтовано невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення та не надано належних доказів, які б свідчили про наявність поважних причин неможливості своєчасного виконання відповідачем договірних зобов`язань, винятковість даного випадку, з урахуванням всіх обставин справи та правовідносин, що склались між сторонами спору. Також відповідачем не доведено, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін та не обґрунтовано причин неналежного виконання зобов`язань відповідачем, а отже вимоги відповідача в частині зменшення пені на 90% не підтвердженні будь-якими належними та допустимими доказами. Відповідачем до апеляційної скарги додано копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2019 рік. Згідно з ч.3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи, що даний документ (звіт) не було подано відповідачем до суду першої інстанції, та в свою чергу необґрунтовано неможливість його подання до суду апеляційної інстанції, суд зазначає про неможливість його прийняття в апеляційній інстанції. Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо неможливості здійснити оплату за договором, оскільки позивачем не було ініційовано внесення змін до договору в частині зміни банківських реквізитів позивача, у зв`язку із запровадженням з 05.08.2019 міжнародного номеру банківських рахунків IBAN, у зв`язку з тим, що, як було зазначено вище, зобов`язання з оплати відповідач мав виконати в строк до 24.07.2019. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач здійснював оплату за договором підряду 02.12.2019 та 03.12.2019 на рахунок позивача. Крім того, відповідачем не доведено, що він звертався до позивача з проханням надати міжнародний номер рахунку IBAN для здійснення оплати за договором підряду, у зв`язку з неможливістю здійснення відповідачем такої оплати. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України). Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру пені до 50000,00 грн. обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 12.08.2020 Головуючий суддя В.І. Сіверін Суддя О.І. Терещенко Суддя М.М. Слободін