Постанова 4857 № 580/783/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 580/783/20 пров. № А/857/8484/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Затолочного В.С., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, ухвалене суддею Денисюком Р.С. у м. Луцьку об 14 год. 52 хв. у справі № 580/783/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Держмитслужби про скасування картки відмови та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо винесення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205060/2020/00149 від 12.01.2020 року; - скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205060/2020/00149 від 12.01.2020 року; - зобов`язати відповідача призначити позивача відповідальним з дотримання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу - автомобіля марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 . Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.01.2020 року позивач, при перетині митного кордону України в пункті пропуску м/п «Доманове» Волинської митниці ДМС, в напрямку «в`їзд в Україну» смугою руху «червоний коридор», заїхав на автомобілі марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 (Республіка Грузія) і пред`явив документи на автомобіль та паспорт громадянина Республіки Білорусь. Того ж таки числа, 12.01.2020 року відповідач виніс картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205060/2020/00149 від 12.01.2020 року (далі - картка відмови), в якій вказав, що позивач (декларант) громадянин Республіки Білорусь заявив шляхом декларування до ввезення на територію України в режимі «транзит», з метою особистого користування, транспортний засіб - автомобіль марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 , оскільки декларант не виконав вимог пункту 1 статті 381 МК України щодо внесення на рахунок митниці грошової застави. Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у пропуску транспортного засобу на територію України в режимі «тимчасове ввезення», оскільки саме цей режим позивач вказав у митній декларації, а не режим «транзит», і виніс картку відмови з огляду на те, що при ввезенні ним автомобіля на митну територію України надав документи, які підтверджують право, як нерезидента, у відповідності до вимог пункту 8 частини 10 статті 374 Митного Кодексу України, тимчасово ввозити належний на праві власності чи користування транспортний засіб на територію України. Позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив у пропуску транспортного засобу в режимі «тимчасове ввезення». На думку позивача, належним способом захисту порушеного права є скасування картки відмови та зобов`язання відповідача призначити позивача відповідальним за дотримання митного режиму тимчасового ввезення щодо вказаного транспортного засобу. Позиція відповідача у справі зводиться до того, що 12.01.2020 року при перетині кордону України, для митного контролю, громадянин ОСОБА_1 , надав паспорт громадянина Республіки Білорусь та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Однак, в ході проведення перевірки відповідач встановив, що позивач має посвідку на постійне проживання на території України. Відповідач на основі цієї інформації зробив висновок про те, що позивач є фізичною особою-резидентом, а тому відповідно до вимог пункту 1 статті 381 МК України, позивач, при перетині державного кордону в Україну в режимі «транзит», має внести на рахунок митниці грошову заставу. Відповідач вважає, що діяв в порядку та спосіб, які визначені законодавством України. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. У обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що факт наявності посвідки на постійне проживання на території України не свідчить про постійне проживання особи на території України та статус резидента. Вказана посвідка надає лише право особи постійно проживати на території України. Позивач зазначає, що відповідно до підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі, якщо фізична особа має місце проживання також у іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки в Україні. Якщо державу, у якій особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів протягом податкового року. Аналогічні положення є в Угоді між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь «Про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно, яка ратифікована Законом № 306/94-ВР від 20.12.1994 року. Однак, суд першої інстанції, як і відповідач, не з`ясував місце постійного проживання позивача і не взяв до уваги ту обставину, що позивач є громадянином Республіки Білорусь, про що при митному оформленні транспортного засобу надав відповідний паспортний документ. Водночас, апеляційний суд зазначає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням Кабінетом Міністрів України на території України карантину з метою запобігання поширення коронавірусної інфекції, на думку апеляційного суду, необхідно залишити без задоволення, оскільки відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, в той час як матеріли адміністративної справи чітко відображають правові позиції учасників справи, їхні доводи і обґрунтування містяться у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, а також у апеляційній скарзі, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог та прийняття законного і обґрунтованого судового рішення. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що 12.01.2020 року о 10 год. 10 хв. ОСОБА_1 заявив до ввезення в режимі «транзит» транспортний засіб - автомобіль марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 . З метою митного оформлення транспортного засобу ОСОБА_1 подав паспорт громадянина Республіки Білорусь, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та посвідку на постійне місце проживання в Україні. 12.01.2020 року відповідач виніс картку відмови у пропуску через митний кордон України № UА205060/2020/00146, зважаючи на те, що ОСОБА_1 є резидентом України, оскільки має посвідку на постійне місце проживання в Україні та, відповідно до вимог статті 381 МК України, при перетині державного кордону в Україну в режимі «транзит», не вніс на рахунок митниці грошову заставу. Того ж дня, 12.01.2020 року об 11 год. 10 хв. ОСОБА_1 повторно в`їхав на територію митного поста «Доманове» Волинської митниці ДФС, заявив митний режим «транзит» та подав ті самі документи, що і раніше. Відповідач відмовив позивачу у пропуску на митну територію України та виніс картку відмови № UА205060/2020/00147, з тих самих підстав, як і раніше. О 12 год. 25 хв. 12.01.2020 року ОСОБА_1 втретє заїхав на територію митного поста «Доманове» Волинської митниці ДФС та заявив мету переміщення транспортного засобу «транзит». Позивач подав ті самі документи, що і раніше. Відповідач відмовив позивачу у пропуску транспортного засобу на митну територію України та виніс картку відмови № UА205060/2020/00149, оскільки позивач не вніс на рахунок митниці грошову заставу в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті резидентом при ввезенні транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Вказану картку відмови позивач оскаржив до суду. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є резидентом України, а тому при перетині кордону України в режимі «транзит» зобов`язаний внести на рахунок митниці грошову заставу в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Статтею 90 МК України та частиною 1 статті 91 МК України визначено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Переміщення товарів у митному режимі транзиту здійснюється як прохідний або внутрішній транзит, або каботаж. Відповідно до статті 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання. Статтею 381 МК України передбачено, що громадянам дозволяється поміщувати у митний режим транзиту транспортні засоби особистого користування з метою прохідного транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок митного органу, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом, та переміщуються громадянами-нерезидентами. Згідно з частинами 1-4 статті 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено митними органами з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення транспортних засобів особистого користування через митний кордон України. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами. Тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД, та причепів до них, що класифікуються за товарною позицією 8716 згідно з УКТ ЗЕД, у кількості більше однієї одиниці на кожну товарну позицію дозволяється за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. На підставі аналізу наведених вище норм права, апеляційний суд зазначає, що ввезення на митну територію України транспортних засобів громадянами-нерезидентами, незалежно від обраного ними режиму переміщення товарів (транзиту чи тимчасового ввезення), на строк встановлений Кодексом, звільнене від сплати митних платежів та письмового декларування. Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на зміст наведеної норми на контролюючий орган покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування мотивів прийнятого рішення. Водночас, в разі надання відповідачем - контролюючим органом доказів, які обґрунтовують правомірність прийнятого рішення, на декларанта покладається обов`язок спростувати обґрунтовані доводи відповідача. Це відповідає нормі частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У картці відмови зазначено, що позивач помістив транспортний засіб - автомобіля марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 у митний режим «транзит» шляхом письмового декларування. Позивач заперечує ту обставину, що вказував мету переміщення транспортного засобу «транзит». Разом із поданням адміністративного позову, позивач надав суду митну декларацію від 12.01.2020 року, у якій вказана мета переміщення «тимчасове ввезення». Однак, ця митна декларація немає відміток митного органу про її прийняття, а тому на думку апеляційного суду, не може вважатися належним доказом, що засвідчує відповідний факт. Відповідач надав суду витяг із даних Диспетчера ЗМК та пасажирського пункту пропуску - АСМО Інспектор, згідно з яким, позивач 12.01.2020 року декілька разів (об 10 год. 10 хв. та 11 год. 12 хв.) намагався заїхати на територію України в митному режимі «транзит», однак отримав картку відмови. Отже, відповідач, на противагу позивачу, надав докази, які спростовують твердження позивача і свідчать про переміщення позивачем на територію України транспортного засобу в режимі «транзит». З метою з`ясування статусу позивача як резидента чи нерезидента, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини. Правовий статус резидента/нерезидента України визначається нормами Митного та Податкового кодексів України. Відповідно до підпункту «в» пункту 33 та підпункту «в» пункту 50 статті 4 МК України резидентом визнаються фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами є фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України. Згідно з нормами абзаців першим - шостим підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України. Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права. Визначення фізичних осіб - нерезидентів у ПК України здійснено від зворотного: якщо особа не визнається резидентом за жодним з критеріїв, передбачених в абзацах 4-10 підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, вона вважається нерезидентом, про що зазначено в абзаці сьомому цього підпункту. Позивач при ввезенні транспортного засобу - автомобіля марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 на митну територію України, з метою митного оформлення, надав відповідачу: паспортний документ громадянина Республіки Білорусь серії НОМЕР_3 від 08.08.2019 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 14.12.2018 року (країна реєстрації - Грузія). Отже, та обставина, що позивач при митному оформленні транспортного засобу надав посвідку на постійне проживання в Україні, яку суд першої інстанції вважав встановленою, не відповідає дійсності, оскільки, наявність такого документа у позивача встановлена відповідачем в ході митного оформлення транспортного засобу. При цьому, відповідач, при винесенні картки відмови, встановив, що позивач є резидентом України на підставі посвідки на постійне проживання в Україні. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Отже, посвідка на постійне проживання є документом, який підтверджує право на постійне проживання в Україні, а не засвідчує факт постійного проживання в Україні. Тому, на думку апеляційного суду, відповідач не мав в розпорядженні обґрунтованих доказів того, що позивач постійно проживає в Україні, а отже має статус резидента. З урахуванням наведених міркувань, апеляційний суд вважає, що відповідач, виходячи із наявних в розпорядженні документів, неправомірно відмовив позивачу у переміщенні транспортного засобу на територію України з метою транзиту. Суд першої інстанції зробив невірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та неправильно встановив обставини справи, внаслідок чого рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно скасувати. Відповідно до частини 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Апеляційний суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування картки відмови є обґрунтованою, а тому її необхідно задовольнити. Водночас дії відповідача щодо винесення картки відмови не створюють правових наслідків для позивача, правове значення має лише картка відмови, оскільки лише це рішення створює для позивача певні обов`язки чи порушує (обмежує) його права. Тим більше, стаття 5 КАС України не передбачає можливості захисту порушеного права, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними безвідносно до обов`язку суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій. Тому, апеляційний суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205060/2020/00149 від 12.01.2020 року необхідно відмовити. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивача відповідальним за дотримання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу - автомобіля марки «Acura», модель «RDX», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , апеляційний суд зазначає, що відповідальною за дотримання митного режиму, особа стає в силу вимог Митного кодексу України і не потребує окремого визнання, тим більше відповідач не заперечує, що позивач є відповідальною особою за дотримання митного режиму. Тому на думку апеляційного суду, у задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити, як безпідставної. Отже, адміністративний позов, на думку апеляційного суду, необхідно задовольнити частково, оскільки належним та ефективним способом захисту порушеного права у цьому спорі є визнання протиправною та скасування картки відмови. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову, шляхом визнання протиправною та скасування картки відмови. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 580/783/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Волинської митниці Держмитслужби про скасування картки відмови та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205060/2020/00149 від 12.01.2020 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді В. С. Затолочний Т. І. Шинкар Повний текст постанови складений 11.08.2020 року