Постанова 4856 № 560/4131/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4131/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С. Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 06 серпня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В., представника позивача: Реви Ю.О., представника позивача: Васильченка В.О., представника відповідача: Кундиловської М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року (місце ухвалення рішення -м.Хмельницький) у справі за адміністративним позовом державного підприємства "Шепетівський ремонтний завод", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Спецдеталь", товариство з обмеженою відповідальністю "Важтрансмаш" до Головне управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : Державне підприємство "Шепетівський ремонтний завод" (далі - позивач) звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2019 року №000048508 та №000049508. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її. Представники позивача заперечували щодо задоволення апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року - без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області у період з 26.09.2019 року по 04.10.2019 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка Державного підприємства "Шепетівський ремонтний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій за січень-лютий 2019 року із ТОВ «Спец-Деталь» та за квітень 2019 року із ТОВ «Важтрансмаш». За результатами перевірки складено акт №0086/22-01-05-08/08396724 від 11.10.2019 року, яким встановлені порушення: п. 44.1 ст. 44, пп. «а» п. 198.1, абзацу першого та другого п. 198.2, п. 198.3 і абзацу третього п. 198.6 ст. 198; абзацу другого п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого зроблений висновок про те, що позивачем занижено ПДВ на суму 660000,00 грн, у т.ч. за лютий 2019 року в сумі 235 200,00 грн, за березень 2019 року в сумі 424 800,00 грн, та завищено суми від`ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2019 року в сумі 471160,00 грн. Висновки акту перевірки зводяться до того, що надані під час перевірки первинні бухгалтерські документи не доводять факт поставки товарів позивачу від ТОВ «Спец-Деталь» та ТОВ «Важтрансмаш», оскільки наявні документи оформлені формально і не підтверджують реальність господарських операцій. Крім того, податковим органом виявлені протиріччя між змістом окремих документів в частині походження отриманого товару та доведеності його транспортування на адресу позивача. На підставі акту перевірки відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.11.2019 року №000048508 форми "Р" та №000049508 форми "В4", якими збільшив податкове зобов`язання позивача з ПДВ та застосував штрафні санкції. Згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Ккодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статті 198 Податкового кодексу України. Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Як вбачається з п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (далі - Закон №996) передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до п.1 ст.9 Закону №996 факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. З матеріалів справи встановлено, що між ДП «Шепетівський ремонтний завод» та ТОВ «Важтрансмаш» укладено договір поставки товару №2019/29-01 від 29.01.2019 року, згідно з яким ТОВ «Важтрансмаш» зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти товар належної якості та оплатити його вартість. Господарські операції з поставки підтверджуються видатковими накладними № 9 від 03.04.2019 року, № 10 від 16.04.2019 року, №12 від 16.04.2019 року, №11 від 19.04.2019 року, які містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених осіб, печатки, відображені в бухгалтерському обліку ДП «Шепетівський ремонтний завод» та не викликають у суду сумнівів у їх достовірності. Транспортування (поставка) товару (комплектуючих до бронетехніки) здійснювалась через автоперевізників та ТОВ «Нова Пошта», що підтверджується товарно-транспортними накладними та експрес накладними №Р9 від 03.04.2019 року - фрікцион головний 303.09-6 в кількості 1 шт., гусениця 105.44 сб. 110-2 в кількості 2 компл.; №Р10 від 16.04.2019 року - верхня частина (голова) до приладу ТКН-ЗБ в кількості 6 шт.; №12 від 16 квітня - механізм розподілення правий 216-19-сб 104 в кількості 1 шт., механізм розподілення лівий 216-19-сб 103 в кількості 1 шт.; №Р11 від 19 квітня - Фара ФГ-125 в кількості 7 шт., Фара ФГ-127 в кількості 1 шт. За результатами цих господарських операцій в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровані відповідні податкові накладні, виписані постачальником ТОВ «Важтрансмаш». Позивачем проведено оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями, банківськими виписками. Факт оплати за товар відповідач не спростовує. Зазначені документи складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88 ) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій, які узгоджуються між собою. Крім того, запчастини, отримані від вказаного постачальника, використані ДП «Шепетівський ремонтний завод» на ремонт військової техніки на виконання укладених з Міністерством оборони України договорів та включені до складу виробничої собівартості готової продукції підприємства. Судом також встановлено, що Державним підприємством «Шепетівський ремонтний завод» укладений договір поставки від 17.01.2019 року №1701/19, відповідно до якого ТОВ «Спец - Деталь» зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти товар належної якості та оплатити його вартість. Найменування, кількість, асортимент продукції визначений сторонами у специфікаціях. Господарські операції з поставки товару від вказаного постачальника оформлені видатковими накладними №РН-0220101 від 22.01.2019 року, №РН-0220102 від 22.01.2019 року, №РН-0220103 від 22.01.2019 року, №016/02-01 від 16.02.2019 року, №022/03-3 від 22.03.2019 року, № 023/3-1 від 23.03.2019 року, містять необхідні реквізити та підписи уповноважених осіб та інформацію, яка відповідає іншим первинним документам. Зазначені операції відображені в бухгалтерському обліку ДП «Шепетівський ремонтний завод»: Д-т рах.20.7 «Запасні частини» - К-т рах.63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - ТМЦ на суму 6084000,00 грн. (без ПДВ); Д-т рах.64.4.2 «Податковий кредит» - К-т рах.63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - ПДВ в сумі 1014000,00 грн. Факт проведення оплати за товар відповідачем не спростовується та доводиться наявними у справі платіжними документами. Крім того, у Єдиному Реєстрі податкових накладних були зареєстровані податкові накладні, виписані постачальником на адресу позивача, що свідчить про те, що податковим органом визнаний реальний характер взаємовідносин щодо вказаних поставок. Перевезення товару ( запасних частин) від ТОВ «Спец-Деталь» до ДП «Шепетівський ремонтний завод» підтверджується товарно-транспортними накладними №ЦБА-22/01/1 від 22.01.2019 р. - гусенична стрічка 2С1.34.002 в кількості 6 комплектів, фільтр-вентиляційна установка ФВУ 1002С 1.80.010.1 в кількості 12 штук ч/з перевізника ФОП ОСОБА_1 , та № ЦБА-16/02-01 від 16.02.2019 р. - гусенична стрічка 2С 1.34.002 в кількості 5 комплектів. Отримані запчастини використані ДП «Шепетівський ремонтний завод» на ремонт військової техніки на виконання укладених з Міністерством оборони України договорів. Крім того, позивачем надані документи, які свідчать про перетинання товарами, отриманими від вказаних постачальників, зони контрольно-пропускного режиму підприємства, а також подальше його переміщення в межах виробничого процесу. Посилання апелянта на невідповідність форми сертифікату, який засвідчує якість поставленого товару, суд вважає необґрунтованим, оскільки як вбачається зі змісту договору, сторони не погоджували конкретний вид документа та форму, якій повинен відповідати документ, що засвідчує якість товару. Та обставина, що виробник товару надав інформацію про те, що не перебував у договірних стосунках з постачальником позивача, не спростовує походження товару і не свідчить про його невідповідність нормативам або стандартам. Натомість, податковим органом не вивчалась якість товару безпосередньо, а висновок зроблений лише виходячи з зауважень щодо формальних вимог до змісту сертифікату. Як вірно зазначено судом першої інстанції, сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому навіть їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що запасні частини, які придбавались позивачем, включені до Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні. Зазначена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року по справі №824/392/17-а та від 28 листопада 2018 року по справі №816/1959/17. Стосовно доводів щодо спірності питання перевезення товару від ТОВ «Спец-Деталь». У цьому випадку позивач не виступав перевізником товару, а усі зобов`язання щодо перевезення товару покладались на постачальника ( продавця) Крім того, окремі питання оформлення взаємовідносин між особою, що здійснювала експедиційне обслуговування перевезень та найманими або залученими нею працівниками ( водіями), не може загалом ставити під сумнів сам факт поставки, підтверджений іншими письмовими доказами. Враховуючи це, позивач не може зазнавати будь-яких негативних наслідків, які можуть випливати з питань оформлення договірних відносин між третіми особами, на які він безпосередньо не впливає. Таким чином, доводи відповідача про відсутність у контрагента позивача певних активів, зокрема основних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій, не підтверджені жодними доказами. Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість. Обґрунтовуючи свою позицію, апелянт посилається на узагальнену податкову інформацію щодо контрагентів позивача, що мотивовано відсутністю у них в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами. Суд першої інстанції вірно зазначив, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків, а чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушень підприємств-контрагентів. У законодавстві України закріплено принцип персональної відповідальності, згідно якого особа має нести відповідальність за вчинені нею правопорушення, а не за правопорушення інших осіб. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Тому, колегія суддів вважає, що висновки відповідача не можуть ґрунтуватися на податковій інформації по контрагентах позивача, та не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товару з метою його використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. З урахуванням зазначеного, колегією суддів встановлено і матеріалами справи підтверджене фактичне отримання та оплата товарів від згаданих постачальників, переміщення товарів в межах виробничого процесу та відображення його у бухгалтерському обліку підприємства, використання запчастин у подальшій господарській діяльності, відповідно, суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту правомірно. Відтак, формування позивачем витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по спірним господарським операціям підтверджене належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами і відповідачем під час розгляду справи не спростоване. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 11 серпня 2020 року. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.