Постанова 4854 № 473/2302/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 473/2302/20 Головуючий в 1 інстанції: Лузан Л.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Градовського Ю.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року у справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ВСТАНОВИВ Позивач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Позовні вимоги мотивовано тим, що під час проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 52017000000000839 від 28.11.2017 року детективами Національного антикорупційного бюро України 14.07.2020 року було затримано та доставлено до службового приміщення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області ОСОБА_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України. Проведеною перевіркою встановлено, що на ім`я відповідача був виданий паспорт серії НОМЕР_1 , який в подальшому був вилучений у зв`язку з виявленням ознак його підробки. При цьому, останній також використовував паспорт громадянина України, серії НОМЕР_2 , виданий 20.03.2014 року Перевальським РС УДМС України у Луганській області на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (бланк якого визнано недійсним), та на підставі останнього намагався отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У грудні 2018 року відповідач звернувся до Генерального консульства України в Стамбулі з проханням документувати його посвідченням на повернення в Україну, де зазначив, що він є уродженцем Російської Федерації. Під час здійснення перевірки правоохоронними органами Туреччини встановлено, що при в`їзді на територію країни відповідач використовував паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 , виданий 14.09.2011 року, орган видачі 7101. У зв`язку із порушенням встановлених правил перебування на території України 14.07.2020 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України з накладенням на нього стягнення в вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. Того ж дня уповноваженою особою УДМС у м. Києві та Київської області прийнято рішення про адміністративне затримання відповідача у зв`язку із вчиненням останнім адміністративного правопорушення. Посилаючись на те, що відповідач умисно порушує чинне законодавство ухиляючись від легалізації факту свого перебування на території України та вдається до будь-яких дій задля перешкоджання встановленню своєї особи та громадянської належності, позивач просив задовольнити позовні вимоги. Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказував на їх необґрунтованість з огляду на те, що він є громадянином України та має необхідні документи, що посвідчують його особу. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Вказував на відсутність підстав для задоволення вказаного позову, оскільки відповідач є громадянином України та його особу, повністю ідентифіковано на підставі наявних у нього документів. При цьому звертав увагу суду на те, що відповідач не є тією особою, яка відповідає за дії уповноважених на видачу паспортних документів осіб. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року позов задоволено. Затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації, на строк, необхідний для ідентифікації, але не більше, як на шість місяців з дати фактичного затримання, а саме з 14.07.2020 року. На вказане рішення відповідачем подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач народився в м. Сімферополь Автономної Республіки Крим. По досягненню шістнадцятирічного віку, 25 вересня 2004 року паспортною службою МВС України в Криму йому було видано паспорт громадянина України. 06 березня 2012 року ОСОБА_1 отримав паспорт на підставі обміну в Нахімовському РВ УМВС України в місті Севастополі, а також було зареєстровано його місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Також ним було отримано картку платника податків № НОМЕР_4 . Апелянт посилається на те, що під час видачі йому паспорту співробітниками міграційної служби була допущена суттєва помилка, а саме: в графі «місце народження» було зазначено «місто Москва, Росія». Вважає такі відомості помилковими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки у його свідоцтві про народження зазначено, що він народився в м. Сімферополь, АР Крим. 22.03.2016 р. апелянт отримав довідку № НОМЕР_5 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи . У лютому 2017 року ним було втрачено паспорт та через відсутність можливості до підрозділу Державної міграційної служби в АР Крим, мав намір звернутися до ДМС України за місцем фактичного проживання в м. Києві. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегією суддів встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини. Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сімферополь, Автономна республіка Крим, його батько - ОСОБА_4 , грузин за національністю, мати - ОСОБА_5 , кримська татарка (а.с. 36). 06 березня 2012 року відповідач отримав паспорт (на підставі обміну) в Нахімовському РВ УМВС України в місті Севастополь серії НОМЕР_1 . Також було зареєстровано місце його проживання за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 було також отримано картку платника податків № НОМЕР_4 . Як вказує апелянт, під час видачі паспорта відповідальними особами міграційної служби була допущена суттєва помилка, а саме: в графі «місце народження» було зазначено «місто Москва, Росія». Такі відомості не відповідають дійсності та є помилковими, оскільки у свідоцтві про народження чітко зазначено, що місце народження ОСОБА_1 є м. Сімферополь, АР Крим. У травні 2007 року відповідач працевлаштувався на роботу до ДП «Трансфорвардінг Плюс» та переїхав на постійне місце проживання до міста Києва. Після анексії Криму ОСОБА_1 отримав довідку від 22.03.2016 № 6522001287 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, як передбачено законом. У лютому 2017 року відповідач втратив паспорт громадянина України, у зв`язку з чим, а також через відсутність можливості звернення до підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації в АР Крим, мав намір звернутися до підрозділу ДМС України або Центру надання адміністративних послуг за місцем фактичного проживання в м. Києві. Отже, з метою приведення у відповідність інформації в паспорт щодо місця народження відповідач звернувся до печерського районного суду м. Києва із заявою щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факт його постійного проживання на території України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11.09.2017 року заяву ОСОБА_1 було задоволено та встановлено факт його постійного проживання на території України, яке було залишено без змін рішенням апеляційного суду міста Києва. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року скасовано вищевказані судові рішення, оскільки відповідачем не було надано доказів звернення до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого. Проте, у цьому рішенні Верхом Судом зазначено, що «процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до заявника, так як він був документований паспортом громадянина України». Тобто, Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 року встановив факт того, що відповідачем отримувався паспорт громадянина України і саме тому процедура встановлення належності до громадянства України не повинна до нього застосовуватися. Під час вирішення справи судом першої інстанції не було взято до уваги вищенаведені обставини, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про те, що на момент затримання відповідач не мав паспортного чи іншого документа, який би посвідчував його особу, приналежність до громадянства будь-якої держави. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідач заявляв, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження чого пред`явив посвідчення водія НОМЕР_7 , видане Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в АРК 16.09.2008 р., а також свідоцтво про народження НОМЕР_6 . Також відповідачем було надано посвідчення № 26 охоронця ДП «Трансфорвардінг Плюс» та довідку № 12 від 06.07.2017 р. про те, що він з 01.05.2017 року працює охоронцем на цьому ж підприємстві. Разом з тим, відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документами, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус є: посвідчення водія, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця. Колегією суддів також враховується висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 31.07.2019 р. (справа № 755/18434/18), - відповідно до положень підпункту а) пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документом, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, зокрема, є посвідчення водія. Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами. Отже, посвідчення водія є документом, що посвідчує особу». Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач включений до реєстру виборців, про що свідчить роздруківка персональних даних з державного реєстру виборців, виданого відділом ведення ДРВ Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації 20.09.2019 року, з наступними даними: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,. Виборча адреса: АДРЕСА_2 включений до Державного реєстру виборців 18.01.2016 року, номер виборчої дільниці 850162». При цьому, згідно до положень ст. 1 Закону України «Про державний реєстр виборців» державний реєстр виборців - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, обробки даних. Які містять передбачені цим Законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку громадян України, які мають право голосу відповідно до ст. 70 Конституції України. Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок щодо обґрунтованості підстав для затримання відповідача з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, зметою ідентифікації, оскільки відповідачем були пред`явлені належні та достатні документи для встановлення його особи. Той факт, що відповідач звертався до Печерського районного суду м. Києва з метою встановлення факту свого постійного проживання на території України на думку колегії суддів також свідчить про те, що він не ухилявся від легалізації факту свого перебування на території України та не вдавався до будь-яких дій задля перешкоджання встановленню своєї особи та громадянської належності, як вказує позивач у позовній заяві. Проте, судом першої інстанції також не було надано належної оцінки даному факту. Судом першої інстанції при вирішенні справи було враховано та зазначено, що під час оформлення відповідних документів паспорт серії НОМЕР_1 був вилучений працівниками ДМС та переданий до Дніпровського РУ ГУНП України в Херсонській області (в межах кримінального провадження 12016230030001131 від 23.03.2016 року встановлено, що вказаний паспорт підроблений). Однак, судом першої інстанції не було надано жодної оцінки тому факту, що наведене кримінальне провадження було закрито на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України (за відсутністю події кримінального правопорушення). Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року - скасувати, ухвалити у справі № 473/2302/20 нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Градовський Ю.М. Вербицька Н. В.