Постанова КЦС ВС № 333/4669/16-ц

Постанова Іменем України 05 серпня 2020 року м. Київ справа № 333/4669/16-ц провадження № 61-91св17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представники позивача: Сафір Федір Олегович, Демченко Анастасія Михайлівна , Букач Яна Вікторівна , відповідач - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя у складі судді Фунжий О. А. від 24 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А. від 23 листопада 2017 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 25 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернулась до банку із заявою про надання банківських послуг та отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. За укладеним кредитним договором відповідач зобов`язалась погашати заборгованість за тілом кредиту, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісії, пені та штрафи. Відповідач свої обов`язки за кредитним договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 15 червня 2016 року виникла заборгованість у сумі 13 592,45 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2014 року № б/н у розмірі 13 592,45 грн, із яких: 5 395,43 грн - заборгованість за кредитом, 1 643,09 грн - заборгованість за відсотками, 4 897,04 грн - пеня за прострочене зобов`язання, 1 050,00 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 623,45 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту існування між сторонами договірних правовідносин і порушення ОСОБА_3 обов`язку з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у неї заборгованості, яку відповідач добровільно не погашає. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 12 469,00 грн. У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення штрафів у розмірі 500,00 грн та 623,45 грн відмовлено. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Позивачем надано належні та допустимі докази про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та пені. Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У грудні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовити у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для вирішення справи. Судами не враховано, що з її карткового рахунку внаслідок шахрайських дій неустановлених осіб були списані грошові кошти, про що відповідач негайно повідомила банк. За результатами проведеної банком перевірки, незаконно зняті кошти були повернені на її картковий рахунок, тобто банк визнав несанкціонованість та некоректність даної операції, що було залишено поза увагою судами попередніх інстанцій. Банк незаконно нараховував відсотки та штрафні санкції на кошти, якими відповідач не користувалася. Наданий банком розрахунок заборгованості є неналежним доказом, оскільки неправильно відображає період нарахування відсотків та не містить інформації щодо повернутих банком коштів. Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову про стягнення штрафів (процентна та фіксована складова), то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України). Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 333/4669/16-ц з Комунарського районного суду міста Запоріжжя. Зупинено виконання рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 25 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, у якій зазначила свою згоду на те, що ця анкета разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У анкеті-заяві зазначено, що Умови і Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку і позичальник, підписуючи анкету, зобов`язується виконувати їх вимоги і регулярно ознайомлюватися з внесеним до них змінами на сайті банку. За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_3 у своїх запереченнях на позовну заяву факту укладення кредитного договору між нею та банком із встановленням кредитного ліміту у розмірі 5 000,00 грн не заперечувала. За розрахунком банку станом на 15 червня 2016 року у ОСОБА_3 перед АТ КБ «ПриватБанк» утворилася заборгованість у розмірі 13 592,45 грн, із яких: 5 395,43 грн - заборгованість за кредитом, 1 643,09 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 4 897,04 грн - пеня за прострочене зобов`язання, 1 050,00 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу, 500,00 грн - штраф (фіксована складова), 623,45 грн - штраф (процентна складова). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 25 лютого 2014 року відсоткова ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також неустойку. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 лютого 2014 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ Б «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 лютого 2014 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (01 вересня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи не містять, а надана банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» також відповідачем не підписана. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 лютого 2014 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказане не враховано судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 25 лютого 2014 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитним коштами та пені в обумовленому позивачем розмірі. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 1 643,09 грн, заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання у розмірі 4 897,04 грн, заборгованості за пенею за несвоєчасність виплати боргу у розмірі 1 050,00 грн відсутні. Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту, колегія судів виходить з наступного. В судовому засіданні, у своїх запереченнях на позовну заяву ОСОБА_3 факту укладення кредитного договору між нею та банком із встановленням кредитного ліміту та його отримання у розмірі 5 000,00 грн не заперечувала. Надання кредиту у розмірі 5000 гривень підтверджується також і наданими кредитором доказами, а тому відсутність у заяві-анкети від 25 лютого 2014 року, на яку посилається банк, обґрунтовуючи наявність кредитних зобов`язань ОСОБА_3 , розміру кредитного ліміту, не може бути підставою для звільнення боржника від обов`язку повернути надану банком суму. Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення банку кредитного ліміту у розмірі обумовленому у позові, що є її процесуальним обов`язком, то наявні правові підстави для покладання на відповідача обов`язку сплатити на користь банку тіло кредиту у розмірі 5 000,00 грн. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про стягнення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та пені необхідно скасувати з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за тілом кредитом у розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та пені відмовити. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року в частині вирішення позову про стягнення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та пені скасувати. Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 в частині вирішення позову про стягнення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та пені задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» кредитну заборгованість за договором від 25 лютого 2014 року (тіло кредиту) у розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування кредитом та пені відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун