Ухвала КЦС ВС № 2-2738/08

УХВАЛА 07 серпня 2020 року м. Київ справа № 2-2738/08 провадження № 61-5105св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Дніпровська міська рада, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Євгеній Євгенійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов обґрунтований тим, що 10 жовтня 2007 року між сторонами укладено договір позики на суму 2 500 000 грн із строком повернення через 100 днів з моменту отримання. Крім того, 10 січня 2008 року між сторонами укладено договір позики, яким продовжено строк дії договору від 10 жовтня 2007 року ще на 75 днів, тобто до 25 березня 2008 року. З метою забезпечення своєчасного та належного виконання умов договору позики між сторонами 25 березня 2008 року укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку належну йому на праві власності нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід з ганком, загальною площею 723,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_2 у визначений строк суму позики не повернув, тому позивач просив стягнути з нього на свою користь суму боргу за договором позики від 10 січня 2008 року в розмірі 2 500 000 грн. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2 500 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у визначений договором строк борг не повернув, що ним не заперечується, а тому вимоги позивача про стягнення суми боргу є обґрунтованими. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно з якою: ОСОБА_1 набуває у власність предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн. ОСОБА_2 зобов`язується передати, а ОСОБА_1 прийняти нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди, що підтверджується підписанням акта прийому-передачі нежитлової будівлі. Сторони мирової угоди домовились, що вартість нежитлової будівлі, складає 2 550 000 грн. ОСОБА_1 в рахунок сплати вартості нежитлової будівлі, сплачує суму в розмірі 50 000,00 грн на користь ОСОБА_2 шляхом передачі цих коштів під розписку протягом 1 (одного) місяця з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди. Залишок у розмірі 2 500 000 грн зараховується ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу позичальників за Договором позики від 10 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять відомостей про відкриття виконавчого провадження та передачі державним виконавцем до суду за місцем виконання рішення мирової угоди для її визнання. Крім того, судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо наявності порушення прав чи свобод інших осіб. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Давидюк В. С., в інтересах якого діє адвокат Федорець Є. Є., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, визначених у статті 379 ЦПК України, а висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах: Верховного Суду України від 29 березня 2017 року справа № 6-3104цс16, від 22 червня 2017 року справа № 6-1047цс17, від 11 липня 2018 року справа № 911/2635/17; Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року справа № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18); Вищого господарського суду України від 25 вересня 2017 року справа № 924/128/17. Крім того, скаржник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Доводи інших учасників справи У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Дніпровської міської ради, в якому представник ради просить касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Є. Є., залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року - залишити без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу. 30 квітня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Servicesv. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2 500 000 грн. 25 квітня 2008 року представник ОСОБА_1 отримав копію судового рішення та виконавчий лист. 25 квітня 2008 року від сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно з якою: ОСОБА_1 набуває у власність предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію у розмірі 50 000,00 грн. ОСОБА_2 зобов`язується передати, а ОСОБА_1 прийняти нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди, що підтверджується підписанням Акту прийому-передачі нежитлової будівлі. Сторони мирової угоди домовились, що вартість нежитлової будівлі, складає 2 550 000 грн. ОСОБА_1 в рахунок сплати вартості нежитлової будівлі, сплачує суму в розмірі 50 000 грн на користь ОСОБА_2 шляхом передачі цих коштів під розписку протягом 1 (одного) місяця з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди. Залишок у розмірі 2 500 000 грн зараховується ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу позичальників за Договором позики від 10 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку. У травні 2019 року Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 11-1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час затвердження мирової угоди), який втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час затвердження мирової угоди), який втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у випадку визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження. Частинами першою та другою статті 372 ЦПК України (у редакції, чинній на час затвердження мирової угоди) передбачено, що мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди (пункт 11 частини першої статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги та розгляду справи судом апеляційної інстанції)). Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Виходячи із системного аналізу правового висновку, сформульованого у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 755/10786/16-ц, при визначенні судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню за пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, визначальним є не те, яке судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а те, чи підлягає касаційному оскарженню ухвала суду першої інстанції, яка була предметом апеляційного перегляду. У справі, яка є предметом розгляду, апеляційний суд переглядав ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, яка була укладена між сторонами після ухвалення рішення суду судом першої інстанції, можливість апеляційного оскарження якої передбачена пунктом 11 частини першої статті 353 ЦПК України. Однак пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України не передбачена можливість касаційного оскарження ухвал суду першої інстанції, вказаних у пункті 11 частини першої статті 353 ЦПК України, а отже і постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами її апеляційного перегляду. Таким чином касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Отже, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Є. Є., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі підлягає закриттю як помилково відкрите. Керуючись статтями 389, 394, 396, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційне провадження у справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Євгеній Євгенійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко