Постанова 4855 № 826/17842/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17842/17 Головуючий у 1 інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Кузьменка В.В. Пилипенко О.Є. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промисло-фінансова група «Нафтохім» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промисло-фінансова група «Нафтохім» звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.10.2017 року №0017934206, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.10.2017 року №0017944206, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.10.2017 року №0017934206, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.10.2017 року №0017944206, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Офіс великих платників податків ДПС звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що ТОВ «Промисло-фінансова група «Нафтохім» безпідставно віднесено до витрат, витрати не підтверджені первинними документами, чим занижено суму фінансового результату до оподаткування. В апеляційній скарзі Офіс великих платників податків Державної податкової служби просить здійснити процесуальне правонаступництво у справі №826/17842/17 замінивши Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби на Офіс великих платників податків Державної податкової служби. Статтею 52 КАС України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», було утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Водночас, установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Офіс великих платників податків Державної податкової служби. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846, уряд погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно наказу Офісу великих платників податків ДПС від 29 серпня 2019 року № 9 «Про початок діяльності Офісу великих платників податків ДПС», розпочато виконання Офісом великих платників податків ДПС повноважень Офісу великих платників податків ДФС. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Офіс великих платників податків ДФС на його правонаступника - Офіс великих платників податків ДПС. 22 червня 2020 року електронною поштою та поштовим зв`язком до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промисло-фінансова група «Нафтохім» надійшли пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та закрити провадження у справі. В суді апеляційної інстанції представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Промисло-фінансова група «Нафтохім» - Винник Т.М. у клопотанні в частині закриття провадження у справі № 826/17842/17 - відмовився. 06 липня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Офісу великих платників податків ДПС надійшли пояснення разом із судовою практикою. 27 липня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промисло-фінансова група «Нафтохім» надійшли пояснення, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Згідно ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, на підставі направлень від 23.08.2017 року №668, від 23.08.2017 року №669, відповідно до підпунктів 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім» (далі - «Промисло-фінансова група «Нафтохім») з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Слобода М», ТОВ «Відродження», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» за період з 01.01.2014 року по 13.07.2016 року, за наслідком якої складено Акт від 21 вересня 2017 року №3201/28-10-42-06/36472721. Згідно висновків Акту перевірки, в ході її проведення встановлено допущення порушень Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім»: - пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в редакції, що діяла до 01.01.2015 року, підпункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2014 року по 13.07.2016 рік на загальну суму 1890,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 450,00 грн.; за 1 квартал 2016 року на суму 1440 грн., за 1 півріччя 2016 року на суму 1440,00 грн.; - пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Податкового кодексу України в редакції, що діяла до 01.01.2015 року, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за період з 01.01.2014 року по 13.06.2016 рік всього в сумі 2100, 00 грн. в тому числі за червень 2016 року в сумі 2100,00 грн. ТОВ «Промисло-фінансова група «Нафтохім» не погодилося з висновками Акту перевірки та подало заперечення, за наслідком розгляду яких, контролюючий орган листом від 09 жовтня 2017 року №52236/10/28-10-42-06-10 повідомив про залишення висновків Акту перевірки без змін. На підставі висновків Акту перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: - податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2017 року №0017934206, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 1890,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 472,50 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1); - податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2017 року №0017944206, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за червень 2016 року у розмірі 2100,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2). За наслідком адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної фіскальної служби України від 19 грудня 2017 року №30585/6/99-99-11/01-02-25 скаргу ТОВ «Промисло-фінансова група «Нафтохім» залишено без задоволення, а спірні рішення - без змін. Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Нормами п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За приписами п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від`ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від`ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до п.п.153.1.3 п.153.1 ст.153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов`язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов`язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом. Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Положеннями п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов`язань за звітний податковий період. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Норми п. 134.1 ст. 134 ПК України встановлюють, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. В силу пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Положеннями п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У відповідності до норм ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Положеннями частини 1 статті 9 вищевказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Як вбачається з матеріалів справи, Офісом великих платників податків ДФС проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Слобода М», ТОВ «Відродження», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» за період з 01.01.2014 року по 13.07.2016 року. За результатами проведення вищевказаної перевірки контролюючим органом складено Акт від 21 вересня 2017 року №3201/28-10-42-06/36472721 (Т. 1 а.с. 61-88). Згідно з висновками цього Акта перевірки, Офісом великих платників податків ДФС встановлено наступні порушення ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім»: - пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01.01.2015 року, підпункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2014 року по 13.07.2016 рік на загальну суму 1890,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 450,00 грн.; за 1 квартал 2016 року на суму 1440 грн., за 1 півріччя 2016 року на суму 1440,00 грн.; - пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01.01.2015 року, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за період з 01.01.2014 року по 13.06.2016 рік всього в сумі 2100, 00 грн. в тому числі, за червень 2016 року в сумі 2100,00 грн. Так, в Акті перевірки контролюючий органі дійшов висновку про те, що взаємовідносини ТОВ «ПФГ «Нафтахім» з ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» не підтверджені первинними документами, а первинні документи, а саме: Акт здачі-прийняття робіт (надання) послуг, товарно-транспортна накладна, надані підприємством виконавцем ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» для ТОВ «ПФГ «Нафтахім» не мають юридичної сили первинних документів, у зв`язку із зазначенням у них господарських операцій, які фактично не відбулись. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Між ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» (Замовник) та ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» (виконавець) укладено Договір-заявка №1 від 09 грудня 2014 року щодо надання послуг з транспортування вантажу, що належить замовнику автомобільним транспортом (Т. 1 а.с. 135). На виконання вищевказаного Договору-заявки №1, сторони склали акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №249 від 10 грудня 2014 року щодо надання транспортних послуг по маршруту Київська обл., Васильківський р-н, с. Крушинка, вул. Колгоспна,

11. Автомобіль Рено НОМЕР_1 НОМЕР_2 водій ОСОБА_1 , вантаж - сульфат натрію природний на суму 3000,00 грн. (Т. 1 а.с. 141). Здійснення перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортною накладною від 09 грудня 2014 року №Р4067, згідно якої, автомобільний перевізник: ТОВ «Кагарлик Агро Артіль»; замовник: ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім», вантажовідправник: ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім»; вантажоодержувач: ТОВ «Ясенсвіт». (Т. 1 а.с. 142). Також, матеріали справи містять складену податкову накладну від 10 грудня 2014 року на вищевказаний товар. Між ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» (Продавець) та ТОВ «Ясенсвіт» (Покупець) укладено Договір №27/02/12 від 27 лютого 2012 року, п. 1 якого визначено, що продавець взяв на себе зобов`язання продати, а покупець прийняти та оплатити товар, в кількості і за ціною вказаних у Специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків, що є невід`ємними частинами цього Договору (Т. 1 а.с. 172-174). Згідно Специфікації №81 до Договору №27/02/12 від 27 лютого 2012 року, продавець взяв на себе зобов`язання продати, а покупець прийняти та оплатити за Сульфат натрія природний (Т. 1 а.с. 175). Вищевказаною Специфікацією №81 сторони визначили умови поставки Товару, зокрема: СРТ, Київська обл., Васильківський р-н, с. Крушинка, вул. Колгоспна, 11; постачання здійснюється автомобільним транспортом 20 т +/- 10% в грудні 2014 року. З огляду на зазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що для виконання своїх зобов`язань взятих по Договору № 27/02/12 від 27 лютого 2012 року та Специфікації №81 від 04 грудня 2014 року, у грудні 2014 року був укладений Договір-заявка №1 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім» та ТОВ «Кагарлик Агро Артіль». Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт відвантаження, вантажоодержувач вказаний у товарно-транспортній накладній від 09 грудня 2014 року №Р4067 відповідає умовам Договору №27/02/12 від 27 лютого 2012 року та укладених до нього специфікаціях, а перевізник, транспортний засіб, вказаний у товарно-транспортній накладній №Р4067, відповідає перевізнику та транспортному засобу, що вказаний в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №249 від 10 грудня 2014 року. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявна реальність господарської операції позивача з ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» та здійснення її з метою настання відповідних правових наслідків, зокрема, виконання зобов`язань ТОВ «ПФГ «Нафтахім» перед ТОВ «Ясенсвіт», згідно умов договору №27/02/12 від 27.02.2012 року. Посилання апелянта на протокол допиту директора ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» ОСОБА_2 , в якому він вказує, що фінансово-господарською діяльністю не займався, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. Факт порушення кримінального провадження відносно контрагента позивача та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючого суб`єкта, в рамках такого провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Відтак, матеріали досудового розслідування відносно контрагента позивача не можуть бути враховані як беззаперечний доказ фіктивності правочину між позивачем та контрагентом. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19 березня 2019 року у справі №826/3740/17. Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 804/15563/15 зазначив наступне: «…сам факт порушення кримінальної справи стосовно контрагента позивача посвідчує виключно цю процесуальну дію, яка сама по собі не впливає на господарські взаємовідносини між суб`єктами господарювання, які реалізували свою господарську компетенцію та не доводить склад податкового правопорушення відповідно до статті 109 Податкового кодексу України». Отже, оскільки, первинними документами підтверджується реальність господарських операцій між ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» та ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем регістрів бухгалтерського обліку та податкової звітності за вказаними операціями, колегія суддів вважає необгрунтованим. Щодо посилання апелянта на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 30 березня 2017 року у справі № 368/410/17, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 07 травня 2020 року у справі №580/1464/19 вказав: «… Виходячи з положень частини шостої статті 78 КАС України, межі обов`язковості вироку для адміністративного суду встановлюються лише щодо питань, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Колегія суддів враховує, що через підприємство з фіктивними (формальними) засновниками може вестися цілком правомірна юридична діяльність, яка має відповідні правові наслідки, а тому визнаний у вироку факт фіктивного підприємництва не тягне автоматично за собою скасування всіх результатів відносин із контрагентами. Такий вирок підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій. Зокрема, з`ясуванню підлягають обставини, чи була особа, стосовно якої прийнято обвинувальний вирок, тією самою особою, яка підписувала документи від імені контрагента позивача, на підставі яких останній сформував витрати та податковий кредит, а також чи збігається період вчинення злочину з періодом, у який було підписано відповідні документи». Із вироку Кагарлицького районного суду Київської області від 30 березня 2017 року у справі № 368/410/17 вбачається, що директор ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності Товариства у 2016 році. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що господарські відносини між ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» та ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» мали місце у 2014 році, тобто, в іншому періоді, ніж якому надавалася правова оцінка у вироку суду. Щодо взаємовідносин ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» та ТОВ «АТП 1981», колегія суддів зазначає наступне. Посилання апелянта на відкриття кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205, частини 5 статті 27, частини 3 статті 212 Кримінального кодексу України щодо одноосібного директора, головного бухгалтера та засновника ТОВ «АТП 1981» Мартиненко Р.В., колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. Так, апелянтом не надано доказів, що вказане кримінальне провадження містить у собі обставини, які б свідчили про невиконання даним контрагентом своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності. Разом з тим, матеріали справи містять належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» з ТОВ «АТП 1981». З огляду на зазначене, колегія суддів вважає помилковими висновки Офісу великих платників податків ДФС про заниження позивачем податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2014 року по 13.07.2016 року та завищення ним суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за період з 01.01.2014 року по 13.06.2016 року З приводу посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року у справі № 820/2346/17, колегія суддів зазначає, що дане судове рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин. Так, у вищевказаному рішенні Верховним Судом досліджувалися відносини щодо поставки ТОВ «АТП 1981» сільськогосподарської продукції, однак, у даній справі ТОВ «АТП 1981» надавало позивачу послуги перевезення вантажу товарів на підставі договору транспортного перевезення. Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №810/2264/17 та від 21 травня 2019 року у справі №826/13004/18, оскільки, у вказаних постановах суду не здійснювався аналіз господарських відносин позивача із його контрагентами. Доводи апелянта про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема, відсутність працівників та основних фондів, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, дана обставина не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, так як, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 826/16304/17. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби від 12 жовтня 2017 року №0017934206 та №0017944206. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промисло-фінансова група «Нафтохім» та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Кузьменко В.В. Пилипенко О.Є. Повний текст постанови виготовлено 06.08.2020 року