Постанова 4824 № 756/14398/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 756/14398/18 Головуючий у першій інстанції - Андрейчук Т.В.. Апеляційне провадження № 22-ц/824/4375/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою поданою представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» Чередніченком Максимом Миколайовичем на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відшкодування збитків, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулось до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відшкодування збитків. Позов обґрунтований тим, що 11 січня 2013 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №50007287, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 207802,56 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 25466 доларам США та суму додаткового кредиту для сплати страхового внеску у розмірі 53 692,87 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 6471,36 доларам США, строком на 60 місяців (з кінцевим терміном повернення кредиту - 15 січня 2018 року), зі змінною відсотковою ставковою EURIBOR, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля Volkswagen Golf, кузов № НОМЕР_1 . Позивач також зазначив, що для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 11 січня 2013 року №50007287 між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу від 14 січня 2013 року №50007287, за умовами якого відповідач передала в заставу позивачеві належний їй на праві власності автомобіль Volkswagen Golf, кузов № НОМЕР_1 . ТОВ «Порше Мобіліті» зазначало, що відповідач належним чином не виконувала умов договору, не сплачувала щомісячні платежі, а тому 17 квітня 2015 року кредитодавець звернувся до боржника з вимогою про дострокове повернення кредиту, проте ОСОБА_1 її проігнорувала. У зв`язку із ухилення відповідачкою від добровільного виконання зобов`язань за кредитним договором, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. із заявою про вчинення виконавчого напису, щодо звернення стягнення на предмет застави - автомобіль Volkswagen Golf, кузов № НОМЕР_1 для погашення нарахованої суми заборгованості по кредитному договору в розмірі 403790,11 грн. 23 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. заяву ТОВ «Порше Мобіліті» було задоволено та видано виконавчий напис згідно до якого звернуто стягнення на предмет застави автомобіль Volkswagen Golf, кузов № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 та за рахунок отриманих від реалізації коштів запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» в розмірі 403790,11 грн. Позивач зазначає, що 15 липня 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48115778 й в подальшому 25 липня 2015 року - винесено постанову про проведення електронних торгів та за рахунок суми коштів від реалізації предмета застави стягнутих з відповідача здійснено платіж у сумі 273 645,60 грн. Проте, позивач зазначає, що вказаної суми не вистачило для повного погашення заборгованості ОСОБА_1 перед товариством за кредитним договором від 11 січня 2013 року, а тому просив вказаний спір вирішити у судовому порядку. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 11 січня 2013 року №50007287 (зі змінами і доповненнями), що складається із заборгованості за кредитом у сумі 454 820,64 грн, процентів за користування ним у сумі 9 854,61 грн, трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 47 626,03 грн, штрафу за порушення строків виконання зобов`язань за договором у сумі 41 560,51 грн. Також ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд стягнути з ОСОБА_1 збитки, заподіяні товариству у зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «Порше Мобіліті» - Чередніченко М.М. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором №55007287 від 11 січня 2013 року, яка станом на 22 жовтня 2018 року становить 641 869,65 грн. Стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, а також на підставі неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими, посилаючись на наступне. Апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права - статті 256, 258, 261 ЦК України, зокрема суд неправильно визначив дату початку перебігу строку позовної давності на звернення із позовом щодо пред`явлення позову в частинні стягнення суми кредиту, який залишився не погашений. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в цій частині апелянт посилається на те, що судом не враховано висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №467/395/16-ц, відповідно до яких до моменту реалізації заставного автомобіля, кредитор не може знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а тому перебіг позовної давності для пред`явлення позову про стягнення сум, не покритих коштами, вирученими від продажу предмета застави, виникає після продажу предмета застави. ТОВ «Порше Мобіліті» вказує, що автомобіль було реалізовано за 273 645,60 грн, із яких тільки 248470,55 було перераховано ТОВ державним виконавцем, тому зазначених коштів не вистачило для повного погашення заборгованості, оскільки сума заборгованості за кредитом та додатковим кредитом складає 454 820,64 грн, сума трьох процентів річних - 47 626,03 грн, сума заборгованості за процентами - 9 854,61 грн. Окрім того, апелянт вказує, що сторонами в договорі було погоджено штраф у розмірі 20% від суми кредиту у разі порушення відповідачем терміну повернення кредиту чи додаткового кредиту. Апелянт також посилається на те, що судом не було застосовано норми права, які підлягали застосуванню, адже незважаючи на документальне підтвердження заборгованості за кредитним договором, суд відмовив у її стягненні з відповідача. Апелянт наголошує, що сторонами також було погоджено, що збитки, які поніс позивач у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання, підлягають стягненню з останнього, проте суд при ухваленні оспорюваного рішення вказаного не врахував. На адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , відповідно до якогоостання просила апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року - без змін. Судові витрати покласти на позивача. Відповідач вказує, що у судовому рішенні вірно та небезпідставно застосовано норми права щодо строків позовної давності, оскільки у відзиві на позовну заяву та у своїй заяві від 25 лютого 2019 року відповідачем було заявлено про застосування таких строків. ОСОБА_1 вважає хибним твердження апелянта щодо наявності підстав для поновлення строку позовної давності з моменту реалізації предмету застави автомобіля, оскільки таке твердження суперечить нормам матеріального права і судовій практиці Верховного Суду щодо застосувань положень Цивільного кодексу України, які регулюють позовну давність та підстави її поновлення, а підстави для поновлення строку позовної давності є вичерпними і застосуванню в даній ситуації не підлягають. Окрім того, відповідач зазначає, що встановлене кредитним договором та нормами ЦК України право на відкликання кредиту є нічим іншим як зміною остаточного терміну повернення кредиту, встановленого кредитним договором, а тому направляючи відповідачу лист про відкликання кредиту ТОВ «Порше Мобіліті» тим самим визначає термін повернення кредиту таким, що настав та вказує на обов`язок позичальника здійснити повне погашення кредиту з дати вказаної у повідомленні. Таким чином, з дати, яка наступить після закінчення строку протяжністю 30 днів з дня отримання ОСОБА_1 вимоги, кредит вважатиметься відкликаним. Вказане, на думку відповідача, свідчить про заборону нарахування та стягнення процентів за користування кредитом, які обчислені після відкликання кредиту. Також хибним відповідач вважає твердження апелянта про відсутність у нього інформації про вартість заставленого майна автомобіля до його фактичної реалізації на торгах, оскільки в матеріалах справи міститься Висновок про вартість майна, вчинений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «САЙВ КОМПАНІ» в рамках виконавчого провадження, в якому зазначено вартість вказаного автомобіля станом на 05 січня 2017 року, а тому позивач завчасно знав про точну оціночну вартість майна, яке відчужується та не був позбавлений права пред`явити позовну заяву про стягнення залишку заборгованості (різниці між боргом по кредиту та оціночною вартістю автомобіля). У відзиві зазначається, що грошові кошти, отримані від реалізації заставного майна автомобіля пішли на погашення процентів, які нараховувались по 2018 рік, що суперечить рекомендаціям Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2018 року. При апеляційному розгляді справи, представник ТОВ «Порше Мобіліті» Чередніченко М.М., підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити у повному обсязі, скасувати рішення місцевого суду як необґрунтоване, і таке що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. 261 ЦК України і ухвалити у справі нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог. Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Новосад Т.О. заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з наступного. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ТОВ «Порше Мобіліті» пропустило строк позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права щодо стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 січня 2013 року №50007287 (зі змінами і доповненнями) та за додатковою угодою від 23 грудня 2013 року №1. Також в рішенні вказано, що у зв`язку із пропуском строку позовної давності на основну вимогу пропущено строк позовної давності й на похідні вимоги, як то стягнення трьох процентів річних. Суд першої інстанції вказав, що позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку між витратами, здійсненими позивачем на супроводження процесу повернення заборгованості (кошти, сплачені ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М»), вчинення виконавчого напису (кошти, сплачені приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Маринець О.С.) та порушенням умов кредитного договору, а тому і вказані вимоги не підлягають задоволенню. Погодитися із даним висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Так, згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Так, із матеріалів справи вбачається, що11 січня 2013 року ТОВ «Порше Мобіліті» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №50007287, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 207802,56 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 25466 доларам США, строком на 60 місяців, зі змінною відсотковою ставковою EURIBOR, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля Volkswagen Golf, кузов № НОМЕР_1 . Договір складається з Кредитного договору, Загальних умов кредитування та Графіку погашення кредиту (а.с.24-36, т.1). В подальшому, 17 червня 2013 року сторони внесли зміни до п. 3.1 кредитного договору (а.с.44-45, т.1), а 23 грудня 2013 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 підписали додаткову угоду №1, якою внесено зміни до кредитного договору від 11 січня 2013 року №50007287. За цією додатковою угодою ОСОБА_1 отримала додаткову суму кредиту у розмірі 53 692,87 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 6 471,36 доларам США, зі змінною відсотковою ставковою EURIBOR, з цільовим призначенням - для сплати страхових платежів за договором страхування (а.с.37-43, т.1). Окрім того, з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 11 січня 2013 року №50007287 (зі змінами і доповненнями) ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу від 14 січня 2013 року №50007287, відповідно до якого відповідач передала в заставу позивачеві належний їй на праві власності автомобіль Volkswagen Golf, кузов № НОМЕР_1 (а.с.46-52, т.1). 23 грудня 2013 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 підписали додаткову угоду №1, якою внесено зміни до кредитного договору від 11 січня 2013 року №50007287. За цією додатковою угодою ОСОБА_1 отримала додаткову суму кредиту у розмірі 53 692,87 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 6 471,36 доларам США (а.с.24-36, т.1). Сторонами при укладення вказаного кредитного договору було погоджено та підписано Графік погашення кредиту, сплати процентів та їх розмір (а.с.33-35, т.1). 17 квітня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором (а.с.98-99, т.1). Окрім того, 23 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було здійснено виконавчий напис, яким було запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки Volkswagen, модель Golf, номер шасі № НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 з метою задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 16 лютого 2015 року по 17 квітня 2015 року у розмірі: 331 344, 92 грн - дострокове повернення невиплаченої суми кредиту; 27 860, 33 грн - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу); 2 274,35 грн - штрафні санкції відповідно до ст.8.3 Договору; 750 грн - витрати понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника у відповідності до договору; 41 560, 51 грн - штраф в розмірі 20% від суми кредиту за порушення терміну дострокового повернення кредит на вимогу компанії до суми заборгованості, що все разом становить 403 790, 11 грн. В подальшому, 15 липня 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Поліщуком В.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом №709 виданого 23 червня 2015 року (а.с.123-124, т.1). Відповідно до акту про проведення електронних торгів від 25 липня 2018 року вбачається, що 06 квітня 2018 року були проведені електронні торги щодо реалізації майна, а саме транспортного засобу марки Volkswagen, модель Golf, номер шасі № НОМЕР_1 , 2012 року випуску, колір - білий, ДНЗ - НОМЕР_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Зазначено, що сума коштів, внесена покупцем за придбане рухоме майно становить 288 048 грн. На рахунок ДП «СЕТАМ» перераховано 500 грн, як суму гарантійного внеску, а на депозитний рахунок Оболонського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві - 273 645,60 грн (а.с.126, т.1). Також позивачем було надано копію кредитового повідомлення, з якого вбачається, що 30 липня 2018 року ТОВ «Порше Мобіліті» отримало переказ коштів від Оболонського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві на суму 248 470, 55 грн як стягнутих коштів з ОСОБА_1 за рахунок проданого автомобіля за ВП №48115778 (а.с.188, т.1). Звертаючись у листопаді 2018 року до суду із вказаним позовом ТОВ «Порше Мобіліті» зазначало, що з врахування того, що перерахованих від продажу предмета застави коштів недостатньо для погашення заборгованості за кредитним договором просили стягнути цю заборгованість у судовому порядку. Посилаючись на пропуск банком строку позовної давності, суд перешої інстанції не звернув уваги на таке. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав, визначений ст. 267 ч.4 ЦК України, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач, змінивши строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 11 січня 2013 року, надіслав 17 квітня 2015 року відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів, тобто до 17 травня 2015 року, а з вказаним позовом звернувся лише 02 листопада 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку, визначеного ст. 257 ЦК України. При цьому судом враховано, що відповідачка не вчиняла будь яких дій щодо сплати коштів, тобто даний строк не переривався. Представником відповідачки при розгляді справи було подано заяву про застосування строків позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог (а.с. 220 т.1). Разом з тим, колегія суддів вважає висновок місцевого суду про те, що ТОВ «Порше Мобіліті», звертаючись до суду із вказаним позовом пропустив строк позовної давності помилковим. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи вбачається, що дійсно 17 квітня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, однак в подальшому з метою захисту свого права ТОВ «Порше Мобіліті» у відповідності до положень визначених п. 5.2, та п. 5.4 договору застави транспортного засобу від 14 січня 2013 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. для вчинення виконавчого напису щодо звернення стягнення на предмет застави та погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок коштів отриманих від реалізації предмета застави. 23 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було здійснено виконавчий напис, яким було запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки Volkswagen, модель Golf, номер шасі № НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 з метою задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 16 лютого 2015 року по 17 квітня 2015 року у розмірі: 331 344, 92 грн - дострокове повернення невиплаченої суми кредиту; 27 860, 33 грн - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу); 2 274,35 грн - штрафні санкції відповідно до ст.8.3 Договору; 750 грн - витрати понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника у відповідності до договору; 41 560, 51 грн - штраф в розмірі 20% від суми кредиту за порушення терміну дострокового повернення кредит на вимогу компанії до суми заборгованості, що все разом становить 403 790, 11 грн. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічне положення закріплене в частині першій статті 15 ЦК України. Отже, не реалізувавши заставний автомобіль, позивач не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а саме для цього видавався виконавчий лист нотаріуса. У зв`язку з цим ТОВ «Порше Мобіліті» не могло раніше реалізувати своє право на звернення до суду із позовом про стягнення із відповідачки коштів для погашення всієї суми кредитної заборгованості, так як не було доказів того, що кредитна заборгованість не буде погашена. Саме такий висновок міститься у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 279/8730/15-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц. Із матеріалів справи вбачається, що лише 30 липня 2018 року на рахунок позивача надійшли кошти від державної виконавчої служби у розмірі 248470,55 грн, тому саме вказана дата вважається початком перебігу строку позовної давності, оскільки саме цього дня позивачу стало відомо про недостатність коштів, отриманих від реалізації предмета застави, тому апеляційний суд приходить до висновку, про не пропущення позивачем строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом. Разом з тим, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи із наступного. Так, зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з положеннями частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1051 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами позивач уклав із відповідачем кредитний договір №50007287 від 11 січня 2013 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримала у кредит грошові кошти в розмірі 207 802,56 грн, що еквівалентно 25 466 доларів США, та взяла на себе зобов`язання повернути вказані кошти та сплатити проценти за користування вказаними коштами у розмірі 9,90 % річних. Строк кредитування сторонами погоджено 60 місяців. (а.с.24, т.1). Також сторонами на заперечується, що позивач, реалізуючи свої права визначені кредитним договором та договором застави, звернувся у червні 2016 року до приватного нотаріуса із заявою про звернення стягнення на предмет застави і 23 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було здійснено виконавчий напис, яким було запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки Volkswagen, модель Golf, номер шасі № НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 з метою задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» на загальну суму 403790,11 грн. Таким чином, кредитний договір було розірвано достроково та зазначеним вище виконавчим листом було визначено загальну заборгованість ОСОБА_1 по вказаному кредитному договору в розмірі 403790 грн. 11 копійок, що складає : 331 344, 92 грн - дострокове повернення невиплаченої суми кредиту; 27 860, 33 грн - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу); 2 274,35 грн - штрафні санкції відповідно до ст.8.3 Договору; 750 грн - витрати понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника у відповідності до договору; 41 560, 51 грн - штраф в розмірі 20% від суми кредиту за порушення терміну дострокового повернення кредит на вимогу компанії до суми заборгованості. У зв`язку з чим подальше нарахування позивачем відсотків за користування кредитом, пені та штрафів є незаконним, що повністю узгоджується і правовим висновком викладеним у постанові Великої Падати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12. Згідно із частиною першою статті 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Таким чином виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. З врахуванням викладеного положення ст. 87 вищевказаного Закону, виконавчим написом нотаріуса, виданим 23 червня 2015 року було підтверджене зобов`язання, щодо необхідності/зобов`язання відповідачу сплатити ТОВ «Порше Мобіліті» грошове зобов`язання в розмірі 403790,11 грн. Однак, таке зобов`язання відповідачем не було виконано добровільно і тільки після перерахування виконавчою службою 30 липня 2018 року грошових коштів в розмірі 248470,55 грн було виконано частково за рахунок коштів від реалізації автомобіля. Як вбачається із матеріалів справи, грошових коштів, отриманих ТОВ «Порше Мобіліті» від реалізації заставленого транспортного засобу на торгах, виявилось недостатньо для погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Таким чином, у позивача на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором. Таким чином, позивач має право на задоволення вимог в частині різниці між розміром заборгованості, визначеної у виконавчому листі - 403790,11 грн. та зарахованої суми погашеного кредиту від реалізації предмета застави в розмірі 248470,55 грн, що складає 155319, 56 грн. При цьому колегія суддів вважає, неправомірним спрямування позивачем частини коштів отриманих від реалізації автомобіля на погашення відсотків, пені та інших нарахувань здійснених позивачем після вчинення виконавчого напису нотаріуса. Крім того, за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання від відповідачки 3 відсотків річних за період з 24 червня 2015 року по 30 липня 2018 року, виходячи із суми невиконаного зобов`язання 403790,11 грн, що становить 37569,07 грн. (403790,11 х 1133 х3 /100% / 365) та 3 відсоктів річних за період з 31 липня 2015 року по 05 листопада 2018 року виходячи із суми не виконаного зобов`язання 155319, 56 грн що становитиме 1212,77 грн. ( 155319,56 х 95 х 3 /100/ 365). У зв`язку з викладеним позивач має право на отримання від відповідачки 3 відсотків річних в сумі 38781,84 грн. Таким чином загальна сума невиконаного ОСОБА_1 зобов`язання що випливає із умов кредитного договору та згідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України становить 194101, грн. 40 коп. ( 155319,56 + 38781,84). Посилання позивача на те, що суд повинен визначати розмір заборгованості відповідачки з прив`язкою до курсу валют, виходячи із того, що такі умови були погодженні сторонами при укладенні кредитного договору є безпідставними, оскільки кредитор, звертаючись у червні 2015 року до нотаріуса із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки сам визначив заборгованість у національній грошовій одиниці, а тому не має права на стягнення курсової різниці . Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), і тому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього. Безпідставними та такими що не підлягають задоволенню, на думку колегія суддів, є вимоги позивача про повторне стягнення із відповідачки ОСОБА_1 погодженої сторонами санкції у вигляді штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, передбаченого п.8.2 кредитного договору у розмірі 20% від суми кредиту в розмірі 41560,51 грн, оскільки кредитний договір розірваний достроково за ініціативою позивача у квітні 2015 року і нотаріус, видаючи виконавчий напис, цей штраф врахував в суму боргу відповідно до виконавчого напису. Не обґрунтованими колегія судів вважає і вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з відповідачки збитків, понесених позивачем пов`язаних із сплатою ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» колекторських послуг відповідно до договору від 01 серпня 2011 року. Статтею 611 ЦК визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Поняття збитків визначено ст. 22 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Заявляючи вимоги про стягнення збитків у розмірі 88007,86 грн. ТОВ «Порше Мобіліті» не довело того, що вказані витрати були необхідними для відновлення свого порушеного права та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням умов кредитного договору. За таких умов апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Порше Мобіліті» зазначених коштів. Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права й дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки ТОВ «Порше Мобіліті» за подачу позовної заяви сплатило судовий збір у сумі 9 628,04 грн, а за подачу апеляційної скарги - 14 442,06 грн, а загалом 24070,10 грн, тому суд апеляційної інстанції з врахуванням визнання обґрунтованими вимог лише в розмірі 194101,40 грн, стягує дані витрати з відповідача на його користь частково пропорційно задоволеним вимогам, що складає 4405 грн. із яких 1762 грн за подачу позову та 2643 грн. за подачу апеляційної скарги. Також апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо покладення на відповідача витрат, понесених ним по оплаті правничої допомоги. Вирішуючи питання стягнення витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходить із такого. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Зазначений висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС у справі № 306/1198/17 від 08 квітня 2020 року. Як вбачається із матеріалів справи 10 квітня 2018 року між АО «КПД Консалтинг» та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено договір про надання юридичних послуг щодо представництва останнім інтересів позивача в суді за вказаним позовом (а.с.145-148, т.1), що підтверджується довіреністю, виданою ТОВ «Порше Мобіліті» та ордером (а.с.155, т.1, 78-79, т.2). Вказане також підтверджується наданою заявкою на надання юридичних послуг №20 від 02 жовтня 2018 року до договору про надання юридичних послуг від 10 квітня 2018 року (а.с.149-151, т.1), актами №1 та №2 про надані послуги (а.с.152, т.1, 74, 77, т.2 ) та копією платіжного доручення №0051000040 від 08 жовтня 2018 року про оплату наданих послуг правничої допомоги на суму 7800 грн (а.с.154, т.1) та платіжного доручення №51001434 від 03 грудня 2019 року про оплату наданих послуг правничої допомоги на суму 6 000 грн (а.с.76, т.2). На виконання вказаних повноважень представником надавались відповідні послуги опис та характер яких зазначений в самій позовній заяві та апеляційній скарзі (консультація щодо характеру спірних відносин, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, консультація щодо перспективи захисту прав та інтересів, розрахунок заборгованості, підготовка позовної заяви, підготовка та подання відповіді на відзив, представництво інтересів в судових засіданнях). Крім того із матеріалів справи вбачається, що адвокат представляв інтереси позивача при розгляді справи у суді: 08 квітня 2019 року, 04 вересня 2019 року, 14 листопада 2019 року (а.с.241-242, т.1, 1-2, 17-18 т.2). Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З врахуванням вищенаведеного, а також того, що адвокатом у позовній заяві поданій від імені позивача визначений характер та опис наданих послуг, який відповідає та є співмірним із характером правовідносин, які склалися між сторонами та складністю справи, колегія суддів вважає обґрунтованою суму компенсації правничої допомоги в розмірі 13 800 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, ст. 591, 625 ч.2, 1054 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», подану представником Чередніченком Максимом Миколайовичем задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відшкодування збитків задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (02152, м. Київ, пр.. Павла Тичини, буд.1-В, ЄДРПОУ: 36422974) заборгованість за кредитним договором в розмірі 155319,56 грн. та 38333,53 грн, як 3 відсотки річних за прострочення виконання зобов`язань, а всього 194153,09 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (02152, м. Київ, пр.. Павла Тичини, буд.1-В, ЄДРПОУ: 36422974) витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 4853,83 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 13 800 грн. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 06 серпня 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв