Ухвала КЦС ВС № 759/14821/16-ц

Ухвала 06 серпня 2020 року м. Київ справа № 759/14821/16-ц провадження № 61-10845ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про визнання заповіту недійсним, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 11 березня 2003 року, запис № 1с-281, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Дмитрієвою Т. М. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра її батька ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_1 , актовий запис № 9279. Враховуючи, що вона є спадкоємцем другої черги за правом представлення, звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори для прийняття спадщини. Однак, з матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 дізналася, що існує заповіт, складений 11 березня 2003 року, в якому вона заповіла відповідачу квартиру АДРЕСА_1 . Позивач стверджувала, що даний заповіт є недійсним, оскільки підпис ОСОБА_3 з високою долею вірогідності є підробленим, крім того, їй було відомо, що ОСОБА_3 не мала наміру складати заповіт на відповідача та чула розмови померлої, в яких остання відмовляла відповідачу у його складанні. 30 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2018 року був залишений без розгляду. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що будь-яких даних, що нотаріус посвідчив спірний заповіт без особи заповідача чи за участю особи, яка видавала себе за заповідача, або за зловмисною домовленістю нотаріуса з особою відміною від заповідача, суду не надано. Також суду не надано належних та допустимих доказів, що вказували б на обґрунтованість припущення позивача, що підпис в заповіті від імені заповідача виконано іншою особою. 22 липня 2020 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 , за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в указаній вище справі. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків, зокрема, заявнику необхідно було уточнити касаційну скаргу, а саме зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати, підписану заявником, уточнену касаційну скаргу на адресу Верховного Суду з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі та надати документ, що підтверджує сплату судового збору. 05 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. В уточненій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про визнання заповіту недійсним вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя А. І. Грушицький