Постанова Київський апеляційний суд № 357/9912/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8971/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2020 року місто Київ справа №357/9912/19 Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ярмола О.Я., повний текст рішення складено 22 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: В вересні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 15 серпня 2011 року у розмірі 60370,76 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 27397,88 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 14974,97 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 13896,92 грн.; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн. - 750 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 2850,99 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 15 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказувавна те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана нимзаява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нимта банком договірпро надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зазначав, що банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Позивач вказував, що банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачукредит у повному обсязі, однак останній умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідачазаборгованість за кредитним договором. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2020 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 серпня 2011 року в розмірі 27397,88 грн. та судові витрати у розмірі 1921 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Частково не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити вказані позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Вказував, що розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Зазначав, що дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Посилався на те, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався, доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було, а тому вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість зі сплати тіла кредиту у повному обсязі. Вказував на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні простроченого тіла кредиту, не врахувавши, що прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Зазначав, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за простроченим тілом кредиту. Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду не надійшло. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №б/н від 15 серпня 2011 року в розмірі 27397,88 грн. та судових витрат у розмірі 1921 грн. апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, пенею та штрафами. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за пенею та штрафами, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що 15 серпня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву б/н, відповідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначав, що відповідач, підписавши анкету-заяву підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.uaскладає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач нарахував відповідачу заборгованість виходячи з умов викладених в Умовах та Правилах надання банківських послуг» та «Правил користування платіжною карткою». На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 15 серпня 2011 року станом на 31 травня 2015 року та станом на 06 травня 2019 року, копію анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Вподальшому позивач надав виписку по рахунку за період з 01 серпня 2011 року по 12 лютого 2020 року, договір №KUB14767000423298 від 17 жовтня 2016 року, довідку про видачу кредитних карт, довідку про зміну умов кредитування. Відповідно до п.2.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, вказані Умови використання кредитних карт ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», пам'ятка клієнта/довідка про умови кредитування, тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карт банку. Дані Умови регулюють відносини між банком та клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язаний виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт. Згідно з п.2.1.1.2. вказаних Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Як вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2011 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ. Разом з тим, у вказаній анкеті-заяві зазначено лише про те, що відповідач має отримати платіжну картку КРЕДИТКА «Універсальна», при цьому даних про умови кредитування, в тому числі - кредитний ліміт, які проценти встановлено за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту, розмір пені у анкеті-заяві не зазначено. Також, у заяві-анкеті не вказаний номер картки, яку отримав відповідач та термін її дії. Із даної анкети-заяви вбачається, що пам`ятка клієнта, яка є невід`ємною частиною договору відповідачеві не видавалася. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить посилання на тарифні ставки, які починають діяти з 01 січня 2013 року, 01 вересня 2014 року, 01 квітня 2015 року, а відповідач підписав анкету-заяву 21 квітня 2011 року. Тарифів, які діяли на час підписання анкети-заяви від 15 серпня 2011 року позивачем до матеріалів позову надано не було. Довідки про умови кредитування чи Тарифів обслуговування кредитних карт, які б містили підпис відповідача про ознайомлення з ними, матеріали справи не містять. Як вбачається з довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 18 березня 2020 року відповідачу згідно кредитного договору б/н від 15 серпня 2011 року було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , 35363542303021274, № НОМЕР_3 зі строком дії пере випущеної картки до останнього дня 08.2020 року (т.1 а.с.246). З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що: старт карткового рахунку № НОМЕР_2 - 03 липня 2013 року; зміна кредитного ліміту 03 липня 2013 року - кредитний ліміт 0,00; зміна кредитного ліміту 03 липня 2013 року - кредитний ліміт 5000 грн.; зміна кредитного ліміту 16 серпня 2013 року - кредитний ліміт 15000 грн.; зміна кредитного ліміту 17 серпня 2018 року - кредитний ліміт 0 грн. (т.1 а.с.247) Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що 15 серпня 2011 року він звернувся до позивача із заявою про бажання отримати кредит, але не зазначав бажану суму та банком не була погоджена, ні сума, ні розмір кредитного ліміту. Посидався на те, що подана анкета-заява не містить інформації про надання банківської картки чи відкриття карткового рахунку. Зазначав, що він не погоджував та не підписував Умов і Правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ, що ставить під сумнів нарахування неустойки та інших сум, а також вказував на розбіжності в розрахунку самої заборгованості. Разом з тим, з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів по рахунку вбачається, що відповідаччастково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитних карт відповідача, баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції). При цьому, відповідачем не доведено відсутність боргу за кредитним договором №б/н від 15 серпня 2011 року, за умовами якого, позивач надав відповідачу кредит на кредитну картку у вигляді встановленого кредитного ліміту. Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови оппонента Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Разом з тим, у заяві-анкеті б/н від 15 серпня 2011 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також заборгованість за пенею та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, на які посилається позивач розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, посилання позивача на те, що відповідач зобов`язувався ознайомлюватись самостійно із всіма змінами на сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів, надані банком витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею та штрафами за період невиконання зобов`язань за договором. Колегія суддів також вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 14974,97 грн. з огляду на наступне. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що під борговими зобов`язаннями за кредитом сторони узгодили зобов`язання клієнта з повернення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальну заборгованість клієнта. Як вбачається з матеріалів справи, платіж по кредиту включає в себе плату за користування кредитом, передбачену Тарифами. З вищевикладеного вбачається, що в заборгованість за простроченим тілом кредита включена, крім іншого плата, яка передбачена Тарифами, однак доказів, які б підтверджували, що саме ці Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Тарифами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи заяву, банком не надано. Крім того, позивачем не надано доказів щодо розміру плати за користування кредитом. А відтак відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредита. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за простроченим тілом кредиту спростовуються вищевикладеним. Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору. Вказані аргументи спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин саме в тому контексті, який, на думку позивача є правовою підставою для стягнення з відповідача кредитної заборгованості. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафів є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: