LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Чернігівський апеляційний суд214/1857/19

від 30.07.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 30 липня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 214/1857/19 Головуючий у першій інстанції - Майборода С. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/152/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Кузюри Л.В., Харечко Л.К. секретар: Поклад Д.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 треті особи: Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради, Гончарівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області, як орган опіки та піклування розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області у складі судді Майбороди С.М. від 22 жовтня 2019 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, треті особи: Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради, Гончарівська селищна рада Чернігівського району та області, як орган опіки та піклування, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі ухвали Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області про направлення справи за підсудністю від 20.05.2019 року вказана справа надійшла 19.06.2019 року до Чернігівського районного суду Чернігівської області. Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що вона є власником нерухомого майна - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що за даною адресою є зареєстрованим її онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, з лютого 2016 року відповідач та її малолітній син ОСОБА_3 у вказаній квартирі не проживають, при цьому відповідач участі в утриманні даного житла не приймає. Онук позивача разом з матір`ю ОСОБА_2 проживають в смт.Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22.10.2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого позову. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року ухвалено судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, при цьому суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що актами від 14.01.2019 року та від 25.02.2019 року встановлено, що малолітній ОСОБА_3 не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з лютого 2016 року. При цьому відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила той факт, що вони з сином не проживають у спірній квартирі з березня 2016 року, але не надала суду жодних доказів неможливості проживання у даній квартирі з підстав неприязних відносин. Доводи апеляційної скарги стверджують, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з сином позивача - ОСОБА_4 виїхала до Чернігівського району Чернігівської області, де проживає з іншим чоловіком за адресою: АДРЕСА_3 . За даних обставин доводи апеляційної скарги вказують, що висновок суду першої інстанції про зміну місця проживання дитини внаслідок розірвання шлюбу між батьками та неможливості проживати у квартирі позивача з підстав неприязних відносин, не відповідає обставинам справи та не підтверджений доказами по справі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідач визначилась з постійним місцем проживання, зареєструвавшись в смт.Гончарівське, про що свідчить її довготривала відсутність, створила іншу сім`ю, малолітній ОСОБА_3 навчається у відповідному учбовому закладі, тому відсутність відповідача з малолітнім ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 обумовлена неповажними причинами. Доводи апеляційної скарги стверджують, що малолітній ОСОБА_3 набув право користування житловим приміщенням за місцем проживання своєї матері, при цьому малолітній ОСОБА_3 не був членом сім`ї власника житла, оскільки ОСОБА_1 не проживала з ним у спірній квартирі. Доводи апеляційної скарги вказують, що при розгляді даного спору по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги тієї обставини, що ОСОБА_1 та її чоловік є особами з інвалідністю 2 групи, вони потребують коштів для підтримки здоров`я, оперативного лікування, що є можливим за рахунок продажу нерухомого майна. З посиланням на ч.1 статті 316, статтю 317, ч.1,ч.2 статті 319, ч.1 статті 321 ЦК України ОСОБА_1 зазначає про обґрунтованість вимог заявленого позову. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Зеленкіна Н.Г. підтримала доводи та вимоги поданої апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради, Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради - Шульц С.Й. просила залишити без задоволення апеляційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Акуленко В.М. просив залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку із її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , представник Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, як органу опіки та піклування, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи (а.с.40,41,42, том 2), не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с.5,том 1). Згідно довідки Криворізької об`єднаної міської довідково-інформаційної служби №40 від 21.02.2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6, том 1). Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.8, том 1), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.03.2018 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.01.2018 року, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с.101, том 1). Актами обстеження житлово-побутових умов від 14.01.2019 року (а.с.10, том 1), від 25.02.2019 року (а.с.13, том 1), встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 з лютого 2016 року не проживає. Відповідно до довідки Комунального навчального закладу Гончарівська гімназія Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області №12 від 26.02.2019 року (а.с.12, том 1), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається в 2-Б класі Гончарівської гімназії Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. За інформацією Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.24, том 1), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_3 . За цією ж адресою проживає без реєстрації її неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відвідує Гончарівську гімназію. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12ААБ №015402 (а.с.93, том 1), ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи. Відповідно до висновку ''Про недоцільність позбавлення права користування житловим приміщенням малолітньою дитиною ОСОБА_3 , 2011р.н., за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 '', затвердженого рішенням виконавчого комітету Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 19.02.2020 року №16 (а.с.194-197, том 1), виконавчий комітет Гончарівської селищної ради, як орган опіки та піклування, вважає за недоцільне позбавлення права користування житловим приміщенням малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22.10.2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення вимог заявленого позову. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності вказаного висновку суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що актами від 14.01.2019 року та від 25.02.2019 року встановлено, що малолітній ОСОБА_3 не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з лютого 2016 року. При цьому відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила той факт, що вони з сином не проживають у спірній квартирі з березня 2016 року, але не надала суду жодних доказів неможливості проживання у даній квартирі з підстав неприязних відносин. Доводи апеляційної скарги стверджують, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з сином позивача - ОСОБА_4 виїхала до Чернігівського району Чернігівської області, де проживає з іншим чоловіком за адресою: АДРЕСА_3 . За даних обставин доводи апеляційної скарги вказують, що висновок суду першої інстанції про зміну місця проживання дитини внаслідок розірвання шлюбу між батьками та неможливості проживати у квартирі позивача з підстав неприязних відносин, не відповідає обставинам справи та не підтверджений доказами по справі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідач визначилась з постійним місцем проживання, зареєструвавшись в смт.Гончарівське, про що свідчить її довготривала відсутність, створила іншу сім`ю, малолітній ОСОБА_3 навчається у відповідному учбовому закладі, тому відсутність відповідача з малолітнім ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 обумовлена неповажними причинами. Доводи апеляційної скарги стверджують, що малолітній ОСОБА_3 набув право користування житловим приміщенням за місцем проживання своєї матері, при цьому малолітній ОСОБА_3 не був членом сім`ї власника житла, оскільки ОСОБА_1 не проживала з ним у спірній квартирі. Доводи апеляційної скарги вказують, що при розгляді даного спору по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги тієї обставини, що ОСОБА_1 та її чоловік є особами з інвалідністю 2 групи, вони потребують коштів для підтримки здоров`я, оперативного лікування, що є можливим за рахунок продажу нерухомого майна. З посиланням на ч.1 статті 316, статтю 317, ч.1,ч.2 статті 319, ч.1 статті 321 ЦК України ОСОБА_1 зазначає про обґрунтованість вимог заявленого позову. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року, виходячи із наступного. Відповідно до приписів статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч.1, ч.4 статті 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Згідно з положеннями ч.1,ч.4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до приписів ч.1,ч.2 статті 18 Закону України ''Про охорону дитинства'', держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідач визначилась з постійним місцем проживання, зареєструвавшись в смт.Гончарівське, про що свідчить її довготривала відсутність, створила іншу сім`ю, малолітній ОСОБА_3 навчається у відповідному учбовому закладі, тому відсутність відповідача з малолітнім ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 обумовлена неповажними причинами. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року, виходячи із наступного. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.03.2018 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , розірвано. За даних обставин малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає у спірній квартирі з поважних причин, якими є розірвання шлюбу між її батьками, та дійсно проживає разом зі своєю матір`ю в смт.Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області. Враховуючи вік дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не може самостійно обирати місце проживання. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відносно того, що факт непроживання малолітньої дитини ОСОБА_3 у спірній квартирі обумовлений поважними причинами, і не є підставою для позбавлення малолітньої дитини права користування житлом, в якому малолітній ОСОБА_3 є зареєстрованим разом зі своїм батьком ОСОБА_4 та не з власної волі змінив своє місце проживання. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №296/2411/16-ц, провадження №61-5007св18. Як зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у квартирі власника житла та користувався даним житлом, в подальшому він змінив своє місце проживання не з власної волі, а внаслідок розірвання шлюбу між батьками та неможливості проживати у квартирі позивача з підстав неприязних відносин, що склалися. За інформацією Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.24, том 1), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_3 . За цією ж адресою проживає без реєстрації її неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відвідує Гончарівську гімназію. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не являється власником вказаної квартири за місцем своєї реєстрації. ОСОБА_2 є співвласником 1/5 частини квартири в м.Кривий Ріг. Доводи апеляційної скарги про проживання дитини з новою сім`єю, наявність у відповідача житла, в якому можлива реєстрація дитини, не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Відповідно до приписів статті 11 Закону України ''Про охорону дитинства'', сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, Конвенцію ратифіковано Постановою ВР №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Доводи апеляційної скарги вказують, що при розгляді даного спору по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги тієї обставини, що ОСОБА_1 та її чоловік є особами з інвалідністю 2 групи, вони потребують коштів для підтримки здоров`я, оперативного лікування, що є можливим за рахунок продажу нерухомого майна. На думку апеляційного суду, вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року, оскільки вони не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову. У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження необхідності оперативного втручання позивач надала довідки про встановлення групи інвалідності, форми індивідуальної програми реабілітації ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , з яких не вбачається необхідності у терміновому оперативному лікуванні. Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що причини непроживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у спірній квартирі є поважними, і за даних обставин доводи апеляційної скарги відносно того, що дитина ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі з лютого 2016 року без поважних причин, є безпідставними. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції також зазначив у оскаржуваному рішенні від 22.10.2019 року, що під час розгляду даної справи не отримано гарантій, що малолітня дитина в подальшому буде зареєстрована за іншою адресою, за якою вона проживає. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.10.2019 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»