Постанова 4802 № 163/2046/19

Справа № 163/2046/19 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С. Провадження № 22-ц/802/358/20 Категорія: 39 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 серпня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О.І., суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К., секретар судового засідання - Галицька І.П., з участю представника відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача - Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 08 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 12.05.2010 між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку. За умовами цього договору позичальник отримав на платіжну картку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 3000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач погодився на встановлення і зміну банком кредитного ліміту, на зміну тарифів та інших невід`ємних частин договору. Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 02.10.2019 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 38827,97 грн., з яких: 2810,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 30143,31 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3548,79 грн. - пеня та комісія за прострочене зобов`язання, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1825,14 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача та відшкодувати судові витрати. Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 08 січня 2020 року в позові відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на її безпідставність та законність і обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Розгляд справи призначався неодноразово. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, представник позивача та відповідач у судове засідання 03.08.2020 не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд визнав неповажними причини неявки представника позивача Кузіна Є.В. , зазначені ним у письмовому клопотанні, яке надійшло до суду 03.08.2020, а саме відкладення розгляду справи через його зайнятість у іншому судовому засіданні. Відкладення розгляду справи на 03.08.2020 відбувалося у судовому засіданні 22.07.2020, проведеному у режимі відеоконференції за участю представника позивача Колодочки П.О. , який зазначив про відсутність необхідності призначати судове засідання 03.08.2020 у режимі відеоконференції, оскільки явка представника позивача у це судове засідання буде позивачем забезпечена. З яких підстав представником позивача надані переваги іншому суду - у клопотанні не мотивовано. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК). Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Із матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2010 року ОСОБА_2 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка містить лише його персональні дані, адресу проживання, контактний телефон, та відмітку про те, що відповідач виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку кредитку «Універсальна» (а.с.13-14). Також відповідачем окремо підписано довідку про умови кредитування (а.с.15). Разом із тим, ні підписана анкета-заява, ні підписана довідка не містять будь-яких даних про суму кредиту чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки та строку її дії, тобто не містить усіх істотних умов, за якими договір може вважатися укладеним у розумінні вимог ст.638 ЦК України. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дав повну та об`єктивну оцінку усім наданим позивачем доказав. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. У приєднаному до позовної заяви клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача представник зазначив про наявність у матеріалах справи необхідних доказів (а.с.7). З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у позивача причин, що об`єктивно не залежали від нього для подання до суду першої інстанції усіх необхідних доказів. Разом із тим, до апеляційної скарги позивач приєднав довідку про зміну умов кредитування і виписку по рахунку, а при розгляді справи апеляційним судом ще додатково додає довідку про надання кредитної картки, які не подавав суду першої інстанції. З урахуванням вимог ч.3 ст.367 ЦПК України зазначені докази не можуть бути прийняті для дослідження судом апеляційної інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд вправі був здійснити свій розрахунок заборгованості - відхиляються апеляційним судом з таких підстав. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про тіло кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З поданого банком суду розрахунку заборгованості неможливо встановити отримання та використання відповідачем кредитних коштів, дати виникнення прострочених платежів. Розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Належних і допустимих доказів виникнення заборгованості у відповідача в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивач, при наявності процесуальної можливості, до місцевого суду не надав. Приєднана до апеляційної скарги виписка по рахунку не містить розрахунку заборгованості по процентах і по пені. З урахуванням поданої апеляційному суду довідки про видані відповідачу кредитні картки вбачається, що строк її дії закінчився 02/14. З урахуванням наведеного, банк не вправі був після лютого 2014 року нараховувати проценти за умовами кредитного договору. Разом із тим, банк нараховував проценти, відповідно невірно нараховував і штрафні санкції та безпідставно самостійно списував кошти, на власний розсуд визначаючи їх правову природу, у зв`язку із чим наданий позивачем розрахунок заборгованості є невірним та таким, який неможливо перевірити. Таким чином, банком не доведено наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитним договором б/н від 12.05.2010 у заявленому розмірі. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем усупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів на умовах і в обсязі, зазначених у позові та наявності у нього заборгованості за цим договором, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, а саме, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 08 січня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий - суддя Судді