Постанова 4856 № 560/4174/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4174/19 Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 15 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського районного відділу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Шепетівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В грудні 2019 року ОСОБА_1 , звернулася до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 з позовом до Шепетівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (далі Шепетівське РВ УДМС), в якому просила: -визнати протиправною відмову Шепетівського РВ УДМС у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; -зобов`язати Шепетівський РВ УДМС оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року позов задоволено: -визнано протиправною відмову Шепетівського РВ УДМС у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ; -зобов`язано Шепетівський РВ УДМС оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, подала апеляційну скаргу. В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_2 не звертався з заявою за формою, встановленою МВС України для надання адміністративної послуги, а тому лист-відповідь Шепетівського РВ УДМС не можна вважати відмовою від надання такої послуги. Також скаржник вказав, що відповідно до норм чинного законодавства паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Альтернативи такій формі паспорта ні Закон №5492, ні урядові нормативно-правові акти, прийняті на його виконання, не передбачають. Так само не передбачено винятків із загального для всіх громадян правила обов`язково отримати паспорт у встановленому законом порядку та встановленій формі. Крім того, апелянт вважає, що звернення ОСОБА_2 за паспортом у формі книжечки є передчасним, оскільки відповідно до Порядку №456 такий паспорт видається після досягнення особою шістнадцятирічного віку. 15.06.2020 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 12.11.2019 ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив оформити і видати паспорт грмадянина України з використанням бланка у формі книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ за раніше встановленим формами-за прізвищем, іменем та по-батькові, датою народження, без використання цифрового ідентифікатора особи, без внесення інформації про ОСОБА_2 до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких без даних і реєстраторів та без автоматичної обробки та передачі його персональних даних з проставленою відміткою місця проживання. Крім того, ОСОБА_2 просив у заяві, у разі відмови прийняти рішення про відмову згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Також в заяві висловлено прохання ОСОБА_2 повідомити письмово останнього про дату і час його прибуття до Управління у разі необхідності оформити документи особисто. До вказаної заяви додано копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію паспорта ОСОБА_1 та 2 фотокартки. За наслідками розгляду вказаної заяви, Шепетівський РВ УДМС надав відповідь від 30.11.2019, якою повідомив що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку встановлено Кабінетом Міністрів України. Крім того, у відповіді, серед іншого, зазначено, що порядок оформлення та видачі паспорта затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", яким зокрема затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта. Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач відмовляючи у видачі паспорта у формі книжечки, діяв не в межах та не на підставі діючих норм законодавства України, чим порушив права позивача. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до п.1 ст.5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України. Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення № 2503-XII). Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту. Таким чином, Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме: у формі книжечки та у формі картки. Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи. У пп."а" п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України. Ст.14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України передбачено, що посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки. Ч.7 ст.16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" закріплено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду. За змістом статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. П.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25 березня 2015 року № 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається. Так, п.2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року-оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. П.3 Постанови № 302 передбачає, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється. Відповідно до п.131 вказаної Постанови до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 зазначено, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, необхідно оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі Groppera Radio AG and Others v. Switzerland від 28 березня 1990 року). Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. На час звернення позивача з заявою про видачу паспорта-книжечки діяли два нормативних акти: Положення № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Як вбачається із листа відповідача від 30.11.2019, останній повідомив заявника, що видача документу, що посвідчує особу ОСОБА_2 зразка 1994 у формі книжечки, неможлива. Крім того, у листі зазначено, що видача документу, що посвідчує особу, не можлива без обробки персональних даних особи. Відповідно до ст.2 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" персональні дані-це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Згідно з ч.1 ст.6 вказаного Закону мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.5,6 ст.6 цього Закону) Статтею 32 Конституції України гарантовано, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних. Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, окрім іншого, звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Крім того, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу-використання традиційних методів ідентифікації особи. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, з врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, колегія суддів приходить до висновку, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року не може вважатися законною. При цьому, у п.2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII зазначено, що паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Разом з тим, ч.2 ст.21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією із ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України. В свою чергу, Постанови Верховної Ради приймаються з конкретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій. Питання застосування нормативно-правових актів, виданих одним і тим же органом, які мають різну юридичну силу та не узгоджуються між собою, відображені у листі Міністерства юстиції від 26 грудня 2008 року № 758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", у якому зазначено, що у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі №9901/938/18. Отже в даному випадку до спірних правовідносин, застосуванню підлягає не п.2 Положення, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 N 2503-XII, а ч.2 ст.21 Закону № 5492-VI. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на те, який паспорт громадянина України бажає оформити особа-у вигляді книжечки чи у вигляді картки, порядок його оформлення та подачі документів є єдиним. Відповідно до п.35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 заявник для оформлення паспорта подає зокрема такі документи: свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України); документ, що посвідчує особу законного представника/уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи; документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, - для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку. У разі відсутності такого документа особа подає письмове звернення в довільній формі, в якому зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про батьків або інших родичів, які будуть залучені до проведення процедури встановлення особи; документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, - для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку. У разі відсутності такого документа особа подає письмове звернення в довільній формі, в якому зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про батьків або інших родичів, які будуть залучені до проведення процедури встановлення особи; одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів. Між тим, як слідує з матеріалів справи, ні позивач, яка діє в її інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ні сам ОСОБА_2 не зверталися до відповідача із заявою-анкетою для видачі паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов`язковим переліком документів, що є передумовою для розгляду питання про оформлення та видачу паспорта громадянина України вперше. Звернення до відповідача з проханням видати паспорт у формі книжечки було відображено в заяві, поданій у порядку Закону України "Про звернення громадян", так само в порядку цього закону була надана відповідь з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Сам лише факт того, що звернення ОСОБА_2 від 12.11.2019 містить назву "заява-анкета", не може свідчити про те, що останнє відповідає формі, затвердженій додатком №1 до Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. №

231. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки, як встановлено під час апеляційного розгляду справи, при зверненні до відповідача заявником не було дотримано необхідної процедури, передбаченої законодавством. Розгляд поданої останнім заяви відповідно до Закону України "Про звернення громадян" не є порушенням його прав з боку відповідача. Лист Управління, з яким висловила незгоду позивач, не є рішеннями суб`єктів владних повноважень у розумінні КАС України. Сама по собі незгода зі змістом відповіді не спростовує факту розгляду вказаного звернення в установленому законом порядку та не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача і задоволення позовних вимог щодо зобов`язання останнього видати ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки, навіть у разі наявності в нього такого права, оскільки заявником не було дотримано процедури звернення за паспортом та не надано необхідних для цього документів. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заявник не позбавлений права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли ним буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки. Щодо аргументів позивача про необхідність застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), то колегія суддів вказує на те, що застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові в зазначеній справі та, як наслідок, задоволення позову, було б можливо у тому випадку, якби ОСОБА_2 звернувся до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби України із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі та з доданим до неї обов`язковим переліком документів і, у свою чергу, за наслідками вирішення такої заяви, поданої саме в установленому порядку, а не на підставі Закону України "Про звернення громадян", йому було б відмовлено. Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року в справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року в справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року в справі №807/85/18, від 27 листопада 2019 року в справі №589/4905/17, від 29 листопада 2019 року в справі №260/1414/18, від 24.01.2020 року в справі №820/3352/18, від 06.02.2020 року в справі №807/447/18 та від 05.03.2020 в справі №807/88/18. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового не в повному обсязі надав належну правову оцінку обставинам справи, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського районного відділу задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Шепетівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.