Постанова 4855 № 640/1364/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1364/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Мєзєнцева Є.І. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просив: - визнати протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2019 року по справі №640/1364/19; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вжити заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють порушенню закону у вигляді невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2019 року по справі №640/1364/19; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2019 року по справі №640/1364/19; - постановити у відношенні посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві окрему ухвалу відповідно до ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України та направити матеріали до прокуратури м. Києва для порушення кримінальної справи за умисне невиконання рішення суду посадовою особою за ст.382 КК України. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року повернуто заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не виконання рішення суду, та постановлення окремої ухвали. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що позивач був обізнаний про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду від 13.03.2019 року, ще 12.07.2019 року, а саме коли вперше звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте з даною заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся до суду у квітні 2020 році. Суд зазначив, що позивачем не наведено належних обґрунтувань та поважних причин пропуску строку із зверненням з такою заявою. Посилання позивача на відомості, встановлені ним з автоматизованої системи виконавчого провадження, суд визнав необґрунтованими, оскільки такі не спростовують встановлені вище обставини щодо пропуску строку із зверненням до суду з даною заявою. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Як установлено ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України м. Києва щодо припинення з 01.05.2018 року виплати пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва відновити ОСОБА_1 пенсію за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01.05.2018 року. Рішення в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць, допущено до негайного виконання. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2019 року повернуто особі, яка її подала. 03.09.2019 року по даній справі видано виконавчий лист. Разом з тим, заяву про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виконання рішення суду позивачем подано в порядку статті 383 КАС України до суду першої інстанції лише 16.04.2020 року. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом для захисту чи поновлення своїх порушених прав і законних інтересів позивач, на користь якого ухвалено вказане судове рішення, має право подати заяву до суду першої інстанції. Така форма судового контролю з ініціативи учасника справи встановлена статтею 383 КАС України. Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами. Частиною 4 ст. 383 КАС України передбачено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди повинні перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 із вказаною заявою до суду першої інстанції, із врахуванням наведених вище висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини четвертої статті 383 КАС України, колегія суддів зазначає, що вказаною нормою статті 383 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду. Частиною 1 статті 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При цьому норми КАС не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. В даному випадку, як свідчать матеріали справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019 року, в силу ч. 2 ст. 255 КАС України, набрало законної сили 27.05.2019 року. Виконавчий лист по даній справі видано 03.09.2019 року. Суд першої інстанції правильно зазначив, що станом на час звернення до суду з заявою про видачу виконавчого листа (11.07.2019 року) позивач вже був обізнаний про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду від 13.03.2019 року. Вказані обставини підтверджуються й тим, що 12.07.2019 року позивач звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, яка ухвалою від 11.09.2019 року була повернута заявнику, у зв`язку з не сплатою судового збору за подання заяви. Вказані обставини у сукупності свідчать про те, що про порушення своїх прав щодо невиконання рішення суду ОСОБА_1 дізнався ще в липні 2019 році, в той час як із вказаною заявою звернувся у квітні 2020 році. Колегія суддів зауважує, що заявник не надав суду доказів того, що він вчиняв всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації його процесуальних прав з метою їх захисту в межах строків встановлених процесуальним законом або їх поновлення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивач не скористався передбаченими КАС України правами щодо вчасного звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України. При цьому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи ОСОБА_1 , про те, що відлік строку на подання даної заяви повинен обраховуватися з моменту отримання ним 14.04.2020 року відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження про наявність постанов головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. про накладення в рамках виконавчого провадження № 59997090 на боржника (ГУ УПФУ у м. Києві) штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин та закінчення на підставі п. 11 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого провадження, оскільки вказані обставини не спростовують встановлені вище обставини щодо пропуску строку із зверненням до суду з даною заявою. Згідно з частиною 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. У зв`язку з наявністю підстав для повернення позивачу заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, положення статті 249 КАС України судом першої інстанції застосовані не були. Ураховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суд першої інстанції у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов Є.І.Мєзєнцев