Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/463/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/463/20 Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання дій протиправними та визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (далі Відділ примусового виконання рішень) в якому просила: - визнати протиправними дії державного виконавця Лепської А. В. щодо прийняття в рамках виконавчого провадження № 53370979 постанови від 17.12.2019 року про накладення штрафу в сумі 3400 грн.; - визнати протиправною та скасувати постанову від 17.12.2019 року про накладення штрафу в сумі 3400 грн. за виконавчим провадженням №53370979. Обґрунтування позовних вимог зводиться до того, що державним виконавцем, при прийнятті спірної постанови, не було враховано факт виконання позивачем, як боржником по виконавчому провадженню, усіх залежних від неї дій щодо забезпечення зустрічі дитини з батьком в обумовленому місці та у встановлений час, і така зустріч фактично відбулась, однак за бажанням дитини закінчилась значно раніше ніж встановлено судовим рішенням. На думку позивачки, якщо такі зустрічі тягнуть чи можуть потягнути за собою спричинення дитині психологічної чи психічної травми, викликають стрес та роздратування, якщо дитина, якій виповнилось повних 6 років, у зрозумілій формі для батьків, державного виконавця, висловлює своє небажання зустрічатись з батьком, матір`ю чи іншою особою, то застосування до неї будь-якого примусу зі сторони особи, яка представляє її інтереси, слід розглядати як насильство, що є неприпустимим. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця від 17.12.2019 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 за виконавчим провадженням №53370979. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що не встановлено обставин, які б свідчили про неналежне забезпечення ОСОБА_1 виконання судового рішення щодо проведення зустрічі батька з її донькою. На думку суду першої інстанції, Державним виконавцем не було враховано факт виконання боржником усіх залежних від неї дій щодо забезпечення зустрічі дитини з батьком в обумовленому місці та у встановлений час, і така зустріч фактично відбулась, однак за бажанням дитини закінчилась значно раніше ніж встановлено судовим рішенням. До того ж, суд погодився і з доводами позивачки, що, якщо дитина висловлює своє небажання зустрічатись з батьком, то вона як мати не може застосовувати до неї будь-якого примусу, оскільки це може бути розцінено як насильство, що є неприпустимим. Надаючи правову оцінку заявленим вимогам, суд вважав, що належним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправною та скасування спірної постанови державного виконавця. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, позивачкою не забезпечено виконання вимоги статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, а тому штраф накладений правомірно. Також апелянт, доводячи правомірність дій державного виконавця, посилається на лист-роз`яснення Міністерства юстиції України №209/20.4.2/32-19 від 05.02.2019 року, де визначено, що державні виконавці повинні враховувати, що рішення вважається виконаним у разі дотримання боржником в повному обсязі визначеного судовим рішенням порядку спілкування з дитиною, натомість у разі якщо відбувається перешкоджання боржником дотриманню встановленого порядку та графіку побачень з дитиною, то державний виконавець повинен застосувати заходи, визначені Законом, зокрема і статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Далі апелянт зазначає, що існує рішення Європейського суду з прав людини по справі «Бондар проти України», яке прийнято за результатом розгляду скарги батька дитини ОСОБА_2 , яким визнано порушення статті 8 Конвенції з прав людини, тобто право останнього на повагу до сімейного життя. З урахуванням вказаного рішення Європейського суду з прав людини державний виконавець намагається якомога ефективніше забезпечити належне виконання ОСОБА_1 судового рішення, зокрема, шляхом і накладення на останню штрафів. Останнє, на чому зупиняє свою увагу апелянт, це те, що оскільки ОСОБА_2 є стягувачем у виконавчому провадженні в рамках якого позивачку притягнуто до відповідальності за невиконання рішення суду, судове рішення прийняте за наслідками розгляду цієї справи може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_2 , а тому останнього необхідно залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача. До суду апеляційної інстанції від представника позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про необґрунтованість вимог апеляційної скарги, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зводиться до того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, в першу чергу, захистило інтереси дитини на вільне висловлювання власних думок, що є ціллю Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року. Також зазначено, що, у випадку скасування судового рішення та відмови в задоволенні вимог позивачки, виникне ситуація, за якою останню фактично буде зобов`язано вчинити психічне чи фізичне насилля над дитиною з метою того, щоб дитина припинила висловлювати власну думку. Представник позивачки також вважає, що оскаржуване рішення не впливає на права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_2 , оскільки спір виник між позивачкою та Відділом примусового виконання рішень. У зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог статті 311 КАС України. Фактичні обставини справи. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 03.12.2015 року зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 26.10.2016 р. вищезазначене рішення змінено та викладено в такій редакції: «визначити спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , встановивши, щонедільне спілкування батька з дитиною у вихідний день неділю, з 18.00 год. до 20.00 год., у присутності матері дитини за місцем реєстрації дитини або іншою адресою, обумовленою сторонами заздалегідь. 11.11.2016 року Херсонським міським судом Херсонської області видано виконавчий лист №667/2146/15ц. 10.02.2017 року відкрито виконавче провадження № 53370979. 15.12.2019 року о 18:07 год. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Лепською А. В. складено акт про те, що 15.12.2019 року о 18:07 год. за адресою: АДРЕСА_1 Херсон, вул. Суворова, 20, кафе «Амічі» відбулася зустріч батька ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 , в присутності матері ОСОБА_1 відмовилась спілкуватися та проводити час з батьком та вибігла з кафе. Рішення суду не виконано, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не забезпечила виконання рішення суду. Даний акт було підписано, крім державного виконавця, батьком ОСОБА_2 , який вказав, що «Зустріч з дитиною знову не відбулась. Вважає, що необхідно однозначно у даному виконавчому провадженні залучати дитячого психолога, адже дитина критично налаштована проти мене». В акті ОСОБА_1 письмово пояснила, що «Рішення суду мною виконано, на зустріч ми з дитиною з`явились за місцем призначення. ОСОБА_4 не захотіла проводити зустріч, я намагалась її вмовити, але дитина категорично відмовилась. Держвиконавець діє упереджено в нашу сторону, з порушенням законодавства, а саме: ст. 64 п. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» та перевищує свої повноваження. Категорично проти залучення третіх (сторонніх) осіб, а саме: психолога, так як дитина вже була обстежена такими спеціалістами, це суперечить інтересам дитини». 17.12.2019 року, за невиконання рішення суду, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Лепською А. В. винесено постанову про накладення на позивачку штрафу на користь держави в сумі 3400 грн. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Частиною 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно вимог частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Правила виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною передбачені статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом якої, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Аналіз викладених норм законодавства свідчить про те, що накладення державним виконавцем відповідного штрафу можливо у разі невиконання без поважних причин боржником рішення суду. Як правильно зазначено судом першої інстанції, наріжним питанням у даній справі є саме необхідність встановлення обставин невиконання боржником рішення суду без поважних причин, внаслідок чого наступає відповідальність у вигляді накладення штрафу у розмірі, передбаченому статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження». Дослідивши обставини справи, колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції, що не встановлено обставин, які б свідчили про неналежне забезпечення ОСОБА_1 виконання судового рішення, оскільки вона разом з дитиною у визначене сторонами виконавчого провадження місце та час прибула з дитиною для його виконання. У свою чергу, небажання дитини проводити зустріч не залежало від волі позивачки і вона не вчиняла жодних дій щодо перешкоджання батьку бачитись з дитиною. Даючи оцінку подіям 15.12.2019 року та які відображені в акті державного виконавця, суд апеляційної інстанції вважає, що як сторонам виконавчого провадження, так і державному виконавцю, слід враховувати ту обставину, що ОСОБА_1 окрім як сторона виконавчого провадження є також законним представником малолітньої дитини відповідно до норм Цивільного кодексу України (стаття 56 КАС України). Тому, усі її дії першочергово повинні бути направлені на повне забезпечення інтересів дитини як у повсякденному житті так і безпосередньо при виконанні судового рішення. Виконання рішення суду та забезпечення зустрічі з батьком є частиною забезпечення прав малолітньої дитини на спілкування з ним та прав батька на участь у вихованні дитини. Але, на думку колегії суддів, якщо такі зустрічі тягнуть чи можуть потягнути за собою спричинення дитині психологічної чи психічної травми, викликають стрес та роздратування, якщо дитина, якій виповнилось повних 6 років, в зрозумілій формі для батьків, державного виконавця, висловлює своє небажання зустрічатись з батьком, матір`ю чи іншою особою, то застосування до неї будь-якого примусу зі сторони особи яка представляє її інтереси слід розглядати як насильство, що є неприпустимим. На думку суду, ступінь загрози можливого заподіяння шкоди дитині можуть визначати батьки чи інші законні представники. Виходячи з того, що тривалість зустрічі із батьком залежала від волевиявлення дитини та закінчилась саме за її вимогою, позивачка, як законний представник не мала права примушувати її до спілкування із батьком або до вчинення будь-яких інших дій проти волі самої дитини навіть якщо це стосується виконання судового рішення. Відсутні такі права і у батька, щодо примусу дитини бути на зустрічі з ним протягом встановленого рішенням суду часу. Колегія суддів вважає, що державним виконавцем не було враховано факт виконання боржником усіх залежних від неї дій щодо забезпечення зустрічі дитини з батьком в обумовленому місці та у встановлений час, і така зустріч фактично відбулась, однак за бажанням дитини закінчилась значно раніше ніж встановлено судовим рішенням. Також колегія суддів не приймає посилання апелянта у скарзі на лист-роз`яснення Міністерства юстиції України №209/20.4.2/32-19 від 05.02.2019 року, оскільки повинно бути встановлено саме перешкоджання боржником дотриманню встановленого порядку та графіку побачень з дитиною, як умови для застосування заходів, визначених Законом, зокрема і статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Однак такої обставини при розгляді даної справи не встановлено. Намагаючись обґрунтувати правомірність дій державного виконавця апелянт в скарзі посилається на рішення Європейського суду з прав людини по справі «Бондар проти України». Проте, колегія суддів вважає, що посилання на вказане рішення Європейського суду з прав людини не може виправдовувати протиправні дії державного виконавця щодо накладення на ОСОБА_1 штрафу. Щодо доводів апеляції про необхідність залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, слід зазначити таке. За правилами ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача ... у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки ... Спірні правовідносини в даній справі виникли внаслідок прийняття державним виконавцем постанови про накладення штрафу на позивачку через невиконання нею рішення суду. Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення у цій справі не може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_2 , оскільки у межах заявлених позовних вимог, суд досліджував правомірність дій державного виконавця при прийнятті щодо ОСОБА_1 оскаржуваної постанови. Таким чином, апелянтом не наведено обставин на підтвердження того, що рішення у даній справі вплине на права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_2 . Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не змінював судове рішення та не ухвалював нового розподіл судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відповідно до статті 139 КАС України, не змінюється. Керуючись статтями 287, 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання дій протиправними та визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 06.08.2020 року.