Постанова 4824 № 369/9347/16-ц

Постанова Іменем України 04 серпня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/8510/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Пінкевич Н.С. від 01 березня 2018 року у справі № 369/9347/16-ц Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", (далі - АТ "Альфа-Банк") звернувся доКиєво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, просив стягнути з неї заборгованість у розмірі 263 232,21 швейцарських франків. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач подав до суду апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неукладеність кредитного договору, а також те, що відповідачка жодних платежів за даним договором не здійснювала. Судом також помилково зазначено в рішенні суду, що Банком з 2007 року не направлялись на адресу відповідача жодні вимоги та попередження щодо неналежного виконання умов кредитного договору. Вважав, що такі висновки судом здійснено поверхово та з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суд критично оцінив надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог. Зазначав, що висновок суду щодо ненадання належних доказів про отримання кредитних коштів не відповідає дійним обставинам справи, оскільки судом в повному обсязі не досліджено, як розрахунок заборгованості за кредитним договором, так і інші належні докази, долучені до позовної заяви, що призвело до ухвалення незаконного рішення суду. Також, як на підставу скасування рішення суду, посилався на те, що оскільки позичальником не вносились платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, а Банк звернувся до суду з позовом 04.10.2016, то позовна давність по заборгованості за тілом кредиту і відсотками має бути застосована лише до жовтня 2013 року. За вказаних обставин просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.03.2018 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято постанову, якою позовну заяву задоволено частково. Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. 15 червня 2020 року АТ "Альфа-Банк" звернувся до суду із заявою про заміну позивача - ПАТ "Укрсоцбанк" його правонаступником АТ "Альфа-Банк". Ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва від 23.06.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі правонаступника позивача АТ "Альфа-Банк". Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення відповідачки та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1186/07-Пі (далі - кредитний договір), за умовами якого остання отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 123 000 швейцарських франків, зі сплатою 10% річних та з кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 серпня 2022 року. Оскільки сторони підписали договір, факт підписання договору ОСОБА_1 не оспорюється, то колегія суддів погоджується з доводами апеялційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неукладення кредитного договору та відмову в задоволенні позову з цих підстав. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір №04/І-596 (далі - іпотечний договір), за умовами якого в іпотеку передано наступне нерухоме майно: домоволодіянн, яке складається з наступних будівель та споруд: жилий будинок - літера "А", загальною площею 242,4 кв.м., жилою площею 86,9 кв.м.; гараж - літера "Б", сарай - літера "В". вбиральня - літера "Г", літня кухня - літера "Д", літній душ - літера "Е", погріб - літера "Б", огорожа - №1-4, колодязь - №5, тротуар №6, та інші надвірні будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, площею 0,3150 га, цільове призначення - обслуговування житлового будинку та ведення ОПГ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки 08 травня 2014 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі №369/2438/14-ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з відповідачки на користь Банку заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1186/07-Пі від 23.08.2007 в сумі 1 649 351,40 грн. Рішення набрало законної сили 20.05.2014. Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції у даній справі, судом апеляційної інстанції витребувано цивільну справу №369/2438/14-ц. В судовому засдіанні колегією суддів досліджено матеріали цивільної справи №369/2438/14-ц та встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Наведені обставини свідчать, що спір між сторонами про стягнення заборгованості за кредитним договором №380/1186/07-Пі від 23.08.2007 вже вирішено. Разом з тим, заявлені вимоги у даній справі та у справі №369/2438/14-ц не є тотожними, тому що вимоги заявлено за різний період. До того ж відміннми є і предмети спору у цих двох справах. Таким чином, відсутні підстави для закриття провадження у справі, з огляду на те, що справи не є тотожними. За обставин, коли рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.05.2014 у справі №369/2438/14-ц із ОСОБА_1 вже стягнуто заборгованість за тим самим кредитним договором, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у даній справі. Щодо вирішення судом спору в частині позовних вимог про стягнення відсотків та пені колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. За приписами статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув позику, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 4.07.2018 (справа №310/11534/13) та від 31.10.2018 (справа №202/4494/16). Як вже зазначалось вище Банк в 2014 році пред'явив до відповідачки позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, а отже змінив строк виконання основного зобов'язання. Оскільки Банк змінив строк виконання основного зобов'язання, то він і не має права на отримання відсотків та пені, нарахованих за умовами договору. Вимог про стягнення відсотків та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав передбачених законом, зокрема відповідно до ст. 625, 1049 ЦК України позивач не пред`являв. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пенею. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Разом з тим, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав неукладення між сторонами кредитного договору, то рішення суду підлягає зміні в чатсині мотивів відмови у задоволенні позову. Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду у відповідності до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 березня 2018 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакцїі цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 05 серпня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна