Постанова 4824 № 761/23622/19

Постанова Іменем України 04 серпня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/7791/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва про відмову в скасуванні заходів забезпечення позову в складі судді Осаулова А.А. від 20 березня 2020 року у справі №761/23622/19 Шевченківського районного суду м. Києва за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування забезпечення позову та просив скасувати судове рішення, а самеухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2019 з підстав, передбачених ст. 151, 153 ЦПК України. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин справи. В обгрунтування апеляційної скарги посилався на те, що відмовляючи в задоволенні заяви суд не врахував, що між сторонами відсутній спір та загроза виконання рішення суду. Зазначав, що з огляду на зміст та сутність оскаржуваних позивачем договорів, відповідачі не вчиняли та не могли вчиняти жодних дій із привласнення приміщень, зазначених у договорах дарування, оскільки за даними договорами відчужувалися частки у майні із визначенням порядку користування майном, яке відповідає даній частці. Також, як на підставу скасування ухвали суду ОСОБА_1 зазначив в апеляційній скарзі доводи, які наводив в заяві про скасування ухвали про забезпечення позову, зокрема обставини укладення оспорюваних позивачкою договорів та норми права, якими врегульовано порядок та підстави для забезпечення позову. За наведених обставин, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2020 та постановити нову ухвалу, якою скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2019. Заперечуючи проти апеляційної скарги позивач ОСОБА_2 подала відзив. Посилаючись на те, що ухвала суду є законною та обгрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2020 без змін. Позивач та відповідач ОСОБА_3 своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в ній, та просив задовольнити. Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що в червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсними договори дарування 12/100 та 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , які укладено 11.12.2013 та 15.09.2015 між відповідачами, а також усунути перешкоди у користуванні приміщеннями. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій посилаючись на те, що існує реальна загроза невиконання, утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно: 12/100 та 17/100 часток будинку АДРЕСА_2 часток земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 . Також просила забезпечити позов шляхом заборони відповідачу ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії з ремонту, реконструкції, добудови, перебудови, переобладнання, реєстрації права власності відносно приміщень, розташованих на цокольному поверсі спірного будинку. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 12/100 та 17/100 частин будинку АДРЕСА_1 , а саме на підсобні та нежитлові приміщення, що знаходяться на цокольному поверсі будинку, та заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії з реєстрації права власності на приміщення, розташовані на цокольному поверсі спірного будинку. 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив скасувати ухвалу від 28.08.2019 про забезпечення позову. Заяву обгрунтовував тим, що між сторонами відсутній спір, оскільки відповідачі не вчиняли жодних протиправних дій з метою привласнення приміщень, які є предметом оспорюваних договорів, а також земельної ділянки на якій розташований будинок. Зазначав, що оскільки предметом оспорюваних договорів є відчуження конкретної частки у майні, а не виділення конкретних приміщень, вимоги позивача на виділення в натурі конкретних приміщень без згоди інших співвласників є необгрунтованими та такими, що суперечать вимогам закону. Також в обгрунтування заяви посилався на норми права, якими врегульовано порядок та підстави для забезпечення позову, та на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 15.08.2018 по справі №922/4587/13, відповідно до якої саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про відмову в скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником заявлено вимогу про скасування ухвали суду про забезпечення позову, в той час коли суд першої інстанції не наділений такими повноваженнями. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне. Процесуальними нормами права передбачено, що вжиті судом заходи забезпечення позову можуть бути скасовані апеляційним судом у разі визнання судового рішення про забезпечення позову незаконним та необгрунтованим, або судом першої інстанції у разі наявності обставин, передбачених ст. 158 ЦПК України. Звертаючись до суду із заявою заявник поєднав у заяві вимогу про скасування заходів забезпечення позову, вирішення якої належить до повноважень суду першої інстанції з вимогою про скасування ухвали про забезпечення позову, що віднесено до повноважень суду апеляційної інстанції. Більш того, звертаючись до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову заявник в обгрунтування заяви посилався на незаконність та необгрунтованість судового рішення, яким забезпечено позов. В той же час, жодних обгрунтувань щодо скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених ст. 158 ЦПК України, заява не містить. Оскільки заявником заявлено вимогу про скасування забезпечення позову, то слід виходить з того, що питання щодо скасування заходів забезпечення позову врегульовано законодавцем в статті 158 ЦПК України, зокремасуд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 1 статті); у разі надання відповідачем до суду документа, що підтверджує здійснене ним забезпечення позову відповідно до частини четвертої статті 156 цього Кодексу, (ч. 3 статті); у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 7 статті); у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ч. 9 статті). Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 обгрунтовував заяву невідповідністю вимогам ст. 151, 153 ЦПК України, якими врегульовано питання про забезпечення позову. В прохальній частині заяви заявник просив скасувати ухвалу суду про забезпечення позову. З наведеного слідує, що заява про скасування заходів забезпечення позову фактично зводиться до незгоди з постановленою судом ухвалою про забезпечення позову та містить доводи, характерні для апеляційної скарги на вказану ухвалу. Оскільки перегляд законності ухвали суду про забезпечення позову не відноситься до повноважень суду першої інстанції, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви. Як вже зазначалось вище, заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову не містить мотивів та обгрунтувавань з підстав, передбачених ст. 158 ЦПК України. А за приписами ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову за мотивованим клопотанням учасника справи саме з цих обставин. Ураховуючи, що суд вирішує питання з підстав обгрунтувань, на які посилається заявник, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову, оскільки заявником не доведено існування обставин, передбачених ст. 158 ЦПК України. В той же час, як то передбачено положеннями ч. 6 ст. 158 ЦПК України, відмова у скасуванні заходів забезпечення позову не позбавляє права скаржника повторно звернутися з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 05 серпня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай