Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/1467/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/1467/19 Номер провадження 22-ц/814/1319/20Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: Головуючого судді: Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 березня 2020 року (повний текст складено 16.03.2020 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія «Букрос» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року позивач звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він - пенсіонер, раніше працював в ПАТ «Бурова компанія «Букрос» з 08.07.2004 року по 21.03.2011 року водієм автотранспортних засобів, а останнім часом, з 21.03.2011 року по 31.12.2014 року, - охоронником. Зазначає, що 31.12.2014 року він звільнився з роботи за угодою сторін, у зв`язку з визнанням господарським судом ПАТ «Бурова компанія «Букрос» банкрутом. Вказує, що під час роботи на підприємстві, 24.06.2006 року, він отримав довідку №364 про заборгованість підприємства перед ним по його заробітній платі за період з жовтня 2010 року по травень 2014 року, яка, згідно довідки, становить 30742,12 грн. Окрім того, вже після звільнення позивач отримав довідки про заборгованість підприємства по його заробітній платі за період з червня 2014 року по листопад 2014 року (довідка від 21.01.2015 року №8), яка, згідно цієї довідки, становить 3703,88 грн. і за період з липня 2014 року по грудень 2014 року (довідка від 21.01.2015 року №8), яка становить 2258,00 грн. Загальна заборгованість по даних цих довідок за період з жовтня 2010 року по грудень 2014 року складає 34451,00 грн. З урахуванням компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати заборгованість підприємства перед позивачем становить 80787,96 грн. Зазначає, що 17.07.2018 року на своє звернення він отримав відповідь керуючого санацією, згідно якої відсутні дані про включення ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів ПАТ «БК «Букрос» і взагалі відсутні дані про його роботу на підприємстві. В той же час робота позивача у відповідача підтверджується записами в трудовій книжці №19 (про прийом на роботу) і №2 (про звільнення), про його заробітну плату (наказ від 24.06.2014 року №364 і 2 накази №8 від 21.01.2915 року), а також свідченнями багатьох інших працівників компанії. Дії роботодавця щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати у період його роботи на підприємстві, не проведення з ним розрахунків при звільненні поставили його у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування його та членів його сім`ї. З урахуванням наведеного прохав визнати ОСОБА_1 за період з 08.07.2004 року по 31.12.2014 року працівником ВАТ БК «Букрос» і стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату з урахуванням компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 80787,96 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 10 березня 2020 рокувідмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства бурова компанія «Букрос» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , якийу поданій апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що довідки про розмір заборгованості і розмір заробітної плати позивача підписані чинним на той час головою правління ПАТ «БК «Букрос» Валі Марооф М., а висновок суду про відсутність у останнього повноважень на їх підписання ґрунтується на припущеннях. Вважає, що позовна давність ним не пропущена, оскільки до даних правовідносин слід застосовувати положення ч.2 ст.233 КЗпП України, а не ст.261 ЦПК України. Зауважує, що записи в трудовій книжці позивача є достовірними та зробленими уповноваженою особою, а тому піддавати їх сумніву в суду не було підстав. Окрім того, стверджує, що ним обрано належний спосіб захисту його порушеного права, оскільки спір є не безспірним, а іншої можливості для врегулювання даного питання, зокрема, шляхом отримання відповідних відомостей з Пенсійного Фонду, не має можливості. Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як убачається з матеріалів справи, згідно відомостей з Трудової крижки ОСОБА_1 , 08.07.2004 року він був прийнятий на роботу в ВАТ БК «Букрос» та звільнений з даної організації 31.12.2014 року (т.1, а.с.9). Факт дійсності працевлаштування позивача на підприємстві відповідача є спірним. Окрім того, позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, до матеріалів справи долучено Довідки №364 від 24.06.2014 року, №8 від 21.01.2015 року, №8 від 21.01.2015 року (т.1, а.с.13-15). Факт дійсності вказаної заборгованості також є спірним. Як убачається зі змісту ухвали Господарського суду Полтавської області від 13.12.2018 року (т.1, а.с.35-37) - ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.07.2006 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "БК"Букрос"; 31.08.2006 року ухвалою господарського суду введено процедуру розпорядження майном ВАТ "Бурова компанія "Букрос"; ухвалою господарського суду від 21.11.2017 року введено процедуру санації публічного акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос" строком на дванадцять місяців; керуючим санацією публічного акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос" призначено арбітражного керуючого Авраменка Ігоря Миколайовича. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив як із того, що прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позові, відповідачем не порушено, тобто вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає. Проте, такі висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи та зібраним доказам, з урахуванням наступного. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (статті 4 ЦПК України) і що також гарантовано статтею 124 Конституції України. За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Відповідно до положень частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Частиною третьою статті 24 КЗпП України передбачено, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу при зарахуванні працівника на роботу. При прийнятті на роботу, укладанні трудового договору працівник зобов`язаний подати належно оформлену трудову книжку. Без трудової книжки можливе прийняття на роботу тільки за сумісництвом. Відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Так, з матеріалів справи вбачається, що, згідно відомостей з Трудової крижки ОСОБА_1 , він 08.07.2004 року прийнятий на роботу в ВАТ БК «Букрос» та звільнений з даної організації 31.12.2014 року (т.1, а.с.9). Вказані записи недійсними не визнано, трудова книжка належним чином оформлена, записи внесені Товариством відповідача та містять всі необхідні реквізити. Відповідно до ч.ч.14-15 ст.13 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час введення відповідної процедури) розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Відтак, апеляційний суд не може погодитись з висновком місцевого суду стосовно того, що записи в трудовій книжці та довідки про заборгованість по заробітній платі є неналежними, оскільки вчинені за підписом голови правління Валі Марооф М , який не був наділений таким правом через введення процедури санації на підприємстві. Так, з матеріалів справи вбачається, що на час вчинення вказаних записів в трудовій книжці та видачі довідок, процедура санації на Товаристві боржника не була введена, було визначено лише розпорядника майном, що не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Висновок місцевого суду стосовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого цивільного права, суд апеляційної інстанції також вважає помилковим, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому, оскільки питання дійсності факту працевлаштування позивача є спірним, то розгляд даної вимоги в порядку позовного провадження апеляційний суд розцінює як належний спосіб захисту цивільного права ОСОБА_1 . Проте, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідачі заявили клопотання про застосування строку позовної давності. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи в ПАТ «БК «Букрос» 31.12.2014 року. При цьому, як убачається зі змісту позову, ОСОБА_1 вказує, що 06.06.2018 року звернувся до Товариства відповідача з метою отримання уточнюючої довідки по заборгованості з заробітної плати, та 17.07.2018 року отримав відповідь, де керуючий санацією ПАТ «БК «Букрос» зазначав, що у Товариства відсутні дані про включення позивача в реєстр вимог кредиторів ПАТ «БК «Букрос» і взагалі відсутні відомості про роботу позивача на підприємстві. Відтак, саме в липні 2018 року позивач дізнався про порушення свого цивільного права - не визнання відповідачем факту працевлаштування ОСОБА_1 на підприємстві відповідача, проте, з даним позовом до суду звернувся у лютому 2019 року, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного законом. Доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що позовна давність ним не пропущена, оскільки до даних правовідносин слід застосовувати положення ч.2 ст.233 КЗпП України, колегія суддів до уваги не приймає з урахуванням наступного. Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проте з аналізу обставин та матеріалів даної справи вбачається, що вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі є похідною від вимоги про доведеність факту працевлаштування ОСОБА_1 на підприємстві відповідача взагалі, при цьому, оскільки такий факт є недоведеним у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, то і вимога про стягнення коштів не може бути розглянута судом. Відтак, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з пропуском строку на звернення, клопотання про поновлення пропущеного строку ним не заявлялось, поважних причин його пропуску ним не надано. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, прийшов до висновку, що позивач був обізнаний щодо невизнання відповідачем факту його роботи на підприємстві, тобто про порушення його трудових прав, проте протягом півроку до суду із вказаним позовом не звертався, що свідчить про пропуск ОСОБА_1 встановленого тримісячного строку для звернення із вказаним позовом до суду, передбаченого ч.2 ст.233 КЗпП України. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлялось, поважних причин його пропуску він не надав. З урахуванням наведеного, у задоволенні даного позову необхідно відмовити за пропуском строку позовної давності. У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,- задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 10 березня 2020 року, - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія «Букрос» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні,- відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ : Т.О. Кривчун СУДДІ : Ю.В. Дряниця О.В. Чумак