Постанова 4805 № 295/355/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/355/20 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М. Категорія 16 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Шевчук А.М., Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/355/20 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, Міськрайонного управління в Житомирському районі та м. Житомир ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення Житомирської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року, яке ухвалено суддею Полонцем С.М. у м. Житомирі в с т а н о в и в: У червні 2018 року позивач звернулася до суду з даним позовом,в якому просить скасувати рішення 15 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 05.09.2007 року №368 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира» в частині затвердження проекту із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 0,0145 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серія ЯГ №799743, виданий ОСОБА_2 , ОСОБА_3 13.12.2007 Управлінням земельних ресурсів у м. Житомирі; зобов`язати Департамент реєстрації Житомирської міської ради вчинити дії щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК) за №1810136300:10:044:0015, розміром 0,0145 га. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона з 1981 року постійно, безперервно та відкрито користується земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , на якій розташований металевий гараж, а тому має переважне право на приватизацію цієї земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ввели в оману орган виконавчої влади під час складання проекту відведення земельної ділянки з приводу власника металевого гаража, який розташований на ній та умисно не повідомили, що фактично земельна ділянка необхідна їм для діяльності релігійної організації. Вважає, що Житомирською міською радою було неправомірно, з порушенням закону і прав позивача, передано спірну земельну ділянку у власність вказаним вище особам, незаконно видано Державний акт на право власності на земельну ділянку та зареєстровано земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, а тому з метою захисту своїх прав змушена звернутися до суду. Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги аналогічні позовним вимогам. При цьому зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував у повному обсязі обставини, що мають значення для законного та обґрунтованого рішення по справі, висновки суду не відповідають обставинам справи щодо правомірності отримання та оформлення відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,0145 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , якою позивач та її батько постійно, відкрито, безперервно користуються з 1981 року, на якій розташований металевий гараж для власних потреб. Вважає, що набула право власності на дане нерухоме майно та земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ч.1 ст. 344 ЦК України. У поданих відзивах на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 та представник Житомирської міської ради просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначають, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. В судовому засіданні представник позивача просила апеляційну скаргу задовольнити. При цьому зазначила, що у позивача відсутність будь-які правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності чи користування спірною земельною ділянкою та належності спірного гаража. Відповідач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначають, що вони не допускали порушення будь-яких прав ОСОБА_1 , оскільки остання не є власником чи користувачем земельної ділянки. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, з невідомих суду причин. Про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваним рішенням та державним актом на право власності на земельну ділянку не порушені права ОСОБА_1 , оскільки на час прийняття вищевказаного рішення позивач не була власником чи володільцем нерухомого майна, в тому числі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому рішення 15 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 05.09.2007 року №368 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира» було прийнято Житомирською міською радою в межах повноважень органу місцевого самоврядування та у відповідності до вимог ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України (в редакції на час його ухвалення). Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01.09.2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 купили в рівних частках кожна житловий будинок АДРЕСА_3 . 16 червня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0546 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням 15 сесії Житомирської міської ради 5 скликання від 05.09.2007 року №368 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно надано у власність земельну ділянку площею 0,0145 га по АДРЕСА_1 . Підставою для надання земельної ділянки було рішення 28 сесії Житомирської міської ради 4 скликання від 09.12.05 р. №585. 13 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення 15 сесії Житомирської міської ради від 05.09.2007 року №368 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0145 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:10:044:0015. Право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вищезазначені житловий будинок та земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.04.1972 року зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16.04.2009 року по справі №2-О-25/09 встановлено факт проживання однією сім`єю більше п`яти років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартирі АДРЕСА_5 . 19 травня 2009 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , на спадкове майно, яке складається із вкладів з належними відсотками та всіма видами компенсацій, які зберігають в філії Богунського відділення ВАТ «Державний Ощадний банк України» та автомобіля марки ВАСЗ-21011, д.н.з НОМЕР_1 , 1976 року випуску. Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За нормами статті 12 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, відповідно до цього Кодексу. Відповідно до статті 116 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Статтею 118 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до вказаної норми громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Згідно статей 125, 126 ЗК України (в редакції чинній на час видачі оскаржуваного державного акт), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Згідно статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Також обов`язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Зазначені підстави складають предмет доказування у спорі про недійсність державного акту. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, які регламентують, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визначення (ч.1 ст.82 ЦПК України). В порушення вимог зазначених вище норм процесуального права, позивачем та її представником в ході розгляду справи не надано доказів в підтвердження своїх позовних вимог в розумінні глави 5 ЦПК України. Так під час розгляду справи було встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядком не передавалась. Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_6 , який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для узаконення конструкції металевого гаража та оформлення права на земельну ділянку не вчинялось. Дані обставини не заперечувались представником позивача під час апеляційного розгляду справи. З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на час прийняття оспорюванного нею рішення Житомирської міської ради, видачі оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та проведення їх державної реєстрації не порушені і зазначена обставина є підставою для відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги в частині набуття позивачем права власності на металевий гараж та земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ч.1 ст. 344 ЦК України є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Так само, визнаються безпідставними і доводи апеляційної скарги в частині невідповідності оспорюваного рішення та державного акта вимогам чинного земельного законодавства, оскільки у разі встановлення даних обставин, без доведеності порушення законних прав та інтересів позивача, вони також не можуть бути безумовною підставою для визнання незаконним рішення ради та визнання недійсними державного акту (ст.4 ЦПК України). Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду скаржником не надано. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: