Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/392/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6201/20 Справа № 204/392/20 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Деркач Н.М., суддів: Каратаєвої Л.О., Макарова М.О., при секретарі Лященко С.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Красногвардійського райнного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанкдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позову АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що ОСОБА_1 підписала заяву № б/н від 28.12.2004 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення кредиту, у зв`язку з чим станом на 28.11.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 48 564,87 грн., яка складається з наступного: заборгованість за простроченим тілом кредиту 7 265,94 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 1 014,80 грн., нарахована пеня 37 495,33 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 2 288,80 грн. На підставі наведеного банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.12.2004 року на загальну суму 48 564,87 грн., а також судові витрати. Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року у задоволенні позову банку відмовлено. В апеляційній скарзі банк посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що відповідачка була ознайомлена з умовами та правилами кредитування. Також банк посилається на наявність правових підстав для стягнення процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 грудня 2004 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву на видачу кредитної карти, в якій виявила бажання оформити на своє ім`я кредитну карту з бажаним кредитним лімітом у сумі 2 000 грн. У вказаній заяві також зазначено, що 28 грудня 2004 року ОСОБА_1 було видано картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 11.2006 та кредитним лімітом у сумі 2 000 грн. (а.с. 22). Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань по кредитному договору у неї утворилася заборгованість, яка станом на 28.11.2019 року становить 48 564,87 грн., яка складається з: заборгованість за простроченим тілом кредиту 7 265,94 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 1 014,80 грн., нарахована пеня 37 495,33 грн., штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 2 288,80 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог банку. Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 28.12.2004 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.12.2004 року, посилався на Тарифи банку і Умови та Правила надання банківських послуг. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (28.12.2004 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). З огляду на наведені обставини апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку пені та штрафів. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам, нарахованим по ст.625 ЦК України, то колегія суддів також вважає, що вона не підлягає стягненню з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі, їх розмір і порядок нарахування, посилався на зміни внесені 01.04.2019 року до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг, за якими у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України відсотки встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що відповідачка ознайомилася зі змінами до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг від 01.04.2019 року щодо нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд» та що між позивачем та відповідачкою досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків. Крім того, відповідно до виписки про рух коштів по рахункам відповідачки, останні дії з карткою нею були вчинені 22.09.2006 року, тобто до визначення банком проценту по ст.625 ЦК України. (а.с.81 зв.) З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили та погодили договором розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України, тому позовні вимоги про стягнення процентів, розрахованих по ст.625 ЦК України, не підлягають задоволенню. Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідачки заборгованості по тілу кредиту, то колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції неправильним з огляду на таке. Матеріалами справи встановлено, що згідно анкети-заяви на видачу кредитної карти від 28.12.2004 року, підписаною ОСОБА_1 , позичальнику встановлено кредитний ліміт у сумі 2000 грн. Строк дії картки зазначений 2 роки. Відповідно до довідки банку, 05.07.2006 року кредитний ліміт по картці ОСОБА_1 підвищено до 4500 грн. Після підвищення кредитного ліміту відповідач користувалася кредитною картою. (а.с.85) Оскільки випискою про рух коштів по рахунку відповідачки підтверджено останнє користування карткою 22.09.2006 року, то колегією суддів не може бути взята до уваги довідка банку про перевипуск кредитних карток для ОСОБА_1 з підвищенням кредитного ліміту з огляду на відсутність доказів отримання відповідачкою нових карток та користування ними. (а.с.86) Фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З урахуванням наведених обставин, беручи до уваги розрахунок банку суми заборгованості відповідачки, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість по тілу кредиту у сумі 4500 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту слід відмовити. За наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу банку задовольнити частково, рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та ухвалити у цій частині нове рішення про їх часткове задоволення. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 487,14 грн. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Красногвардійського райнного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та ухвалити у цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2004 року, а саме заборгованість по тілу кредиту у розмірі 4500 (чотири тисячі пятсот) грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у сумі 487,14 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді: Н.М.Деркач Л.О.Каратаєва М.О.Макаров