Постанова Сумський апеляційний суд № 578/207/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року м.Суми Справа №578/207/18 Номер провадження 22-ц/816/862/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Ткачук С. С. , Хвостика С. Г. з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 29 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Косар А.І. в приміщенні Краснопільського районного суду Сумської області, повний текст складено 07 лютого 2020 року - В С Т А Н О В И В : У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп») про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Свої вимоги мотивує тим, що 19 липня 2017 року, близько 13 год. 30 хв. на перехресті автодороги Краснопілля - Грабовське сталася ДТП за участю автомобілів ВАЗ 21093, 1999 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням її чоловіка ОСОБА_3 , та ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 Краснопільський районний суд Сумської області постановами від 13 листопада 2017 року закрив провадження у справах про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення без встановлення вини. Вказує на вину у ДТП відповідача ОСОБА_2 , оскільки він виїжджав з другорядної дороги на головну, чим спричинив зіткнення з автомобілем позивача. Згідно висновку №012/2017 від 29 грудня 2017 року автотоварознавчого дослідження, вартість матеріальної шкоди, завданої їй пошкодженням автомобіля ВАЗ 21093, д.н.з. НОМЕР_1 , складає 23 768 грн. Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути солідарно з відповідачів матеріальні збитки за пошкодження автомобіля в розмірі 23 768 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1 782 грн та судові витрати. Краснопільський районний суд Сумської області рішенням від 29 січня 2020 року у задоволенні позову відмовив. Краснопільський районний суд Сумської області додатковим рішенням від 20 лютого 2020 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку наявних у справі доказів, порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У своїх доводах вказує на те, що перехрестя доріг, на якому відбулося зіткнення автомобілів є нерегульованим, тому оскільки відповідач їхав по другорядній дорозі, то повинен був дати дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі під керуванням ОСОБА_3 . Зазначає, що суд не звернув увагу на пояснення відповідача ОСОБА_2 , допитаного в судовому засідання в якості свідка, який вказав, що дорогою, на якій сталася ДТП, їздить кожного дня і раніше він бачив, що з боку руху ОСОБА_3 встановлений дорожній знак «прилягання другорядної дороги». Також як на доказ винуватості ОСОБА_2 посилається на лист Служби автомобільних доріг №05/1020 від 20 серпня 2019 року, в якому вказано, що автомобільна дорога О190605 Грабовське-Хмелівка є головною по відношенню до автомобільної дороги О190607 Мезенівка-Рясне-/ О190605 і станом на 19 липня 2017 року була обладнана дорожнім знаком 2.1. «Дати дорогу». Також зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні повторного клопотання про призначення автотехнічної експертизи, оскільки провести призначену судом експертизу вперше не вдалося через ненадання нею необхідних додаткових матеріалів експерту з об`єктивних причин. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає про безпідставність викладених в апеляційній скарзі доводів, оскільки вони були досліджені та оцінені судом першої інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 13 березня 2020 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представників адвокатів Афанасєва Р.В., Верем`юка Д.А., третю особу ОСОБА_3 , які підтримали апеляційну скаргу, відповідача та його представника адвоката Сошенка Я.В., які заперечують проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не встановлено наявність та ступінь вини ОСОБА_2 у ДТП, причинний зв`язок між винними діями відповідача і спричиненням шкоди позивачу. Також суд першої інстанції зазначив про відсутність звернення позивача у встановленому законодавством порядку до другого відповідача - ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп», та вказав, що ДТП сталася внаслідок неналежної організації доріг компетентними органами. Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, так як вони не відповідають обставинам справи та суд дійшов їх з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 19 липня 2017 року близько 13 год. 50 хв. на автомобільній дорозі смт. Краснопілля - с.Грабовське, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Власником автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 є позивачка ОСОБА_1 (а. с. 23 т. 1). Згідно висновку №012/2017 автотоварознавчого дослідження від 29 грудня 2017 року, вартість матеріальної шкоди, завданої власникові автомобіля марки ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, що сталася 19 липня 2017 року з урахуванням зносу складає 23 786 грн (а. с. 10-27, 123-156 т. 1). В протоколі про адміністративне правопорушення № 522609 від 13 вересня 2017 року за ст. 124 КУпАП, складеного інспектором СРПП № 1 Краснопільського ВП Цилюриком О.І., зазначено, що водій автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 ОСОБА_3 19 липня 2017 року близько 13-50 год, на автомобільній дорозі смт Краснопілля - Грабовське не вибрав безпечної швидкості, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням, здійснив виїзд на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався з другорядної дороги на перехресті з с. Рясне, чим порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху (а. с. 2 адміністративного матеріалу №205). Краснопільський районний суд Сумської області постановою від 13 листопада 2017 року закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_3 у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, без встановлення вини (а. с. 28 т. 1) В протоколі про адміністративне правопорушення № 522019 від 13 вересня 2017 року за ст. 124 КУпАП, складеного інспектором СРПП № 1 Краснопільського ВП Цилюриком О.І., зазначено, що водій автомобіля ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 19 липня 2017 року близько 13 год. 50 хв. на перехресті Рясне - Краснопілля - Грабовське при виїзді на нерегульоване перехрестя з с. Рясне в бік смт Краснопілля, не надав переваги в русі автомобілю ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі та допустив з ним зіткнення, чим порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху (а. с. 1 адміністративного матеріалу №245). Краснопільський районний суд Сумської області постановою від 13 листопада 2017 року закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, без встановлення вини (а. с. 50 адміністративного матеріалу №205). У протоколі огляду місця ДТП від 19 липня 2017 року вказано, що ДТП сталася на автодорозі Грабовське-Хмелівка, перехрестя до с. Рясне. Також вказано, що місце пригоди знаходиться в зоні дії дорожніх знаків - «примикання другорядної дороги» (а. с. 29-35 т. 1). Згідно полісу №АК / 3626398 від 05 квітня 2017 року автомобіль ВАЗ-2106, номер шасі НОМЕР_6 , застрахований у ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на строк з 05.04.2017 року по 04.04.2018 року, страхова сума за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн, франшиза 1000 грн (а. с. 36 т. 1). Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 917 від 14 липня 2020 року в даній дорожній ситуації водій автомобіля ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 , на перехресті доріг О190607 Мезенівка-Рясне-/ О190605/ та О190605 ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , повинен був діяти у відповідності з вимогами п. п. 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху. В даній дорожній ситуації водій автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 ОСОБА_3 , на перехресті доріг О190607 Мезенівка-Рясне-/ О190605/ та О190605 ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , повинен був діяти у відповідності з вимогами п. п. 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній ситуації, в діях водія автомобіля ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам п. п. 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній ситуації, при наданих вихідних даних, водій автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 ОСОБА_3 не мав технічної можливості, шляхом виконання ним вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, зупинитися до місця зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 та при прямолінійному русі автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 , без маневру вліво, зіткнення транспортних засобів відбулося б. В даній дорожній ситуації, технічна можливість для водія ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 запобігти зіткнення з автомобілем ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 визначалася шляхом виконання ним вимог п.п. 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України. Дії водія автомобіля ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 , в яких вбачаються невідповідності вимогам п. п. 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали (а. с. 153-159 т. 3). Згідно п. 10.1. Правил дорожнього руху України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Пункт 16.11. Правил визначає, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрестя проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху. Пунктом 12.3. Правил передбачено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Отже відповідно до висновку автотехнічної експертизи застосування водієм ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 ОСОБА_3 маневру відвороту керма ліворуч, внаслідок чого він виїхав на зустрічну смугу, та гальмування, для запобігання зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 , не знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали (пошкодження автомобіля позивача). Особою винною у виникненні дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача, є відповідач ОСОБА_2 , який не виконав вимоги п. п. 10.1., 16.11. правил дорожнього руху України. Відповідач ОСОБА_2 та його представник посилаються на те, що перед перехрестям Рясне-Краснопілля-Грабовське відсутній знак пріоритету 2.1 «Дати дорогу» або знак 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», покриття перехрестя є одноманітним, а тому відповідно до п. 16.12. Правил дорожнього руху водій ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_2 повинен був дати дорогу транспортному засобу, який наближається до нього з правого боку, тоді як автомобіль ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 наближався до нього зліва. У зв`язку з цим вважають винним в ДТП саме водія автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 ОСОБА_3 . В підтвердження вказаної обставини, а саме відсутності знаків пріоритету перед перехрестям Рясне-Краснопілля-Грабовське відповідач надав фотознімки. Суд першої інстанції погодився з твердженнями ОСОБА_2 , хоча вони не підтверджуються належними та достовірними доказами та дійшов помилкового висновку про те, що ДТП сталася внаслідок бездіяльності компетентних органів як власника доріг, який не забезпечив належну організацію доріг у районі шляхом встановлення дорожнього знаку «Дати дорогу». При цьому, встановлюючи вину іншої особи, суд в порушення норм процесуального права не залучив її до участі у справі. Судом першої інстанції не враховано, що надані відповідачем фотознімки не містять дати фотозйомки та не підтверджують відсутність знаків пріоритету на дату виникнення ДТП. Суд першої інстанції навів у рішенні показання свідка ОСОБА_6 , який у складі слідчо-оперативної групи виїздив на місце дорожньо-транспортної пригоди 19.07.2017 року, про те, що з боку с. Рясне був відсутній знак. Проте вказані показання свідка ОСОБА_6 не можна вважати належним та достовірним доказом, оскільки 19.07.2017 року вказаний свідок складав протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та в графі спосіб регулювання руху на цій ділянці вказав: дорожні знаки, розмітка, також в графі місце пригоди знаходиться в зоні дії дорожніх знаків, встановлених по ходу огляду: примикання другорядної. При цьому про відсутність знаку на другорядній дорозі «Дати дорогу» в протоколі ОСОБА_6 не зазначив, хоча це має значення для встановлення обставин ДТП. Показання вказаного свідка викликають сумнів і у зв`язку з тим, що майже через два роки він пам`ятає про відсутність знаку з боку с. Рясне. В той же час чи був знак з боку с. Грабовське в сторону с. Хмелівка, не може сказати, бо знаки не досліджував. На запит суду заступник начальника СВ Краснопільського ВП ГУНП в Сумській області Циганенко В.Б. повідомив, що фотознімки до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події від 19.07.2017 року за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не збереглися, тому надати їх суду немає можливості (а. с. 103 т. 2). Крім того, як вже зазначалося, в протоколі про адміністративне правопорушення № 522019 від 13 вересня 2017 року за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 вказано, що останній при виїзді на нерегульоване перехрестя з с. Рясне в бік смт Краснопілля, не надав переваги в русі автомобілю ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі та допустив з ним зіткнення, чим порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху. В поясненнях відразу після ДТП 19.07.2017 року працівникам поліції ОСОБА_2 вказав, що, під`їзджаючи до перехрестя с. Грабовське та смт Краснопілля він зупинився, щоб пропустити автомобіль червоного кольору марки Шевроле, який рухався зліва від нього. Потім продовжив рух до смт Краснопілля, не закінчуючи маневру його автомобіль вдарив в лівий бік автомобіль ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 (а. с. 16 адміністративного матеріалу № 245). Про відсутність знаку «Дати дорогу» ОСОБА_2 в поясненнях не зазначав та свою вину в ДТП не заперечував. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснив, що дорогою та перехрестям де виникла ДТП він їздить вже тривалий час та весь цей час дорогу із с. Рясне він вважав другорядною. Також пояснив, що вважає винним в ДТП ОСОБА_3 , так як він виїхав на зустрічну смугу у зв`язку з чим і сталася ДТП. Проте висновком судової автотехнічної експертизи встановлено, що здійснення ОСОБА_3 маневру відвороту керма ліворуч, внаслідок чого він виїхав на зустрічну смугу, не знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали. Крім того твердження ОСОБА_2 про відсутність знаку «Дати дорогу» спростовуються наступними доказами, які колегія суддів приймає до уваги. У листі Служби автомобільних доріг у Сумській області №04/772 від 24 червня 2019 року вказано, що дорога О190605 Грабовське-Хмелівка перебуває на балансі Управління інфраструктури Сумської обласної державної адміністрації та на обслуговуванні ДП «Дороги Сумщини» (а. с. 58 т. 2). Відповідно до інформації Сумської обласної державної адміністрації автомобільна дорога О190605 Грабовське-Хмелівка є головною по відношенню до автомобільної дороги О190607 Мезенівка-Рясне-/ О190605/ на їх перехресті у Краснопільському районі. Автомобільна дорога О190607 Мезенівка-Рясне-/О190605/ є другорядною по відношенню до автомобільної дороги О190605 Грабовське-Хмелівка (а. с. 56 т. 2). Згідно повідомлення Служби автомобільних доріг у Сумській області автомобільна дорога О190607 Мезенівка-Рясне-/О190605/ примикає до автомобільної дороги О190605 Грабовське-Хмелівка та тому є другорядною. Станом на 19 липня 2017 року виїзд з автомобільної дороги О190607 Мезенівка-Рясне-/ О190605/ був обладнаний дорожнім знаком 2.1 «Дати дорогу» (а. с. 108 т. 2). Суд першої інстанції наведені докази, які долучив до матеріалів справи, не прийняв до уваги з посиланням на те, що вони надані стороною позивача з порушенням встановлених процесуальних строків для надання доказів у справі. Колегія суддів не погоджується з такими діями суду першої інстанції. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини на які посилався відповідач ОСОБА_2 щодо відсутності знаків пріоритету на перехресті, де сталася ДТП. Не залучив до участі у справі компетентні органи, вину яких встановив в настанні ДТП та не роз`яснив сторонам необхідність витребування відповідної інформації щодо знаходження дорожніх знаків на дорогах Мезенівка-Рясне, Грабовське-Хмелівка. Взяв до уваги надані відповідачем фотознімки та показання свідка ОСОБА_6 , які не є належними та достовірними доказами на підтвердження вказаної обставини. В той же час безпідставно не взяв до уваги належні докази, які були самостійно здобуті представником позивача, та мають значення для повного з`ясування обставин справи. Крім того суд першої інстанції безпідставно відхилив повторне клопотання представника позивача про призначення автотехнічної експертизи, що також не сприяло повному і всебічному з`ясуванню обставин справи та правильному вирішенню спору по суті. Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. N 1961-IV (далі Закон N 1961-IV), у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Як вже зазначалося, відповідальність ОСОБА_2 як водія автомобіля ВАЗ-2106, номер шасі НОМЕР_6 , була застрахована згідно полісу № НОМЕР_7 від 05 квітня 2017 року у ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп». Стосовно доводів ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» з приводу того, що позивачем не подавалася заява до страхової компанії про здійснення відшкодування, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів вважає доцільним звернутися до правових висновків Великої Палати Верховного суду, викладених у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону N 1961-IV). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального Закону N 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону N 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим у Законі N 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі N 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону N 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону N 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 19 липня 2017 року, а позов до суду подано 05 березня 2018 року, тобто в межах установленого законом річного строку. Зібраними по справі доказами встановлено факт ДТП, причини та обставини її настання, а також розмір заподіяної шкоди. Неподання заяви про відшкодування шкоди не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки вказані дії не призвели до неможливості страховиком встановити вищевказані обставини. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик зобов`язаний відшкодувати завдану позивачу шкоду в межах ліміту страхового відшкодування. ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у відзиві на позовну заяву висновок автотоварознавчого дослідження, наданого позивачем, не оспорювала та погодилась з визначеною у ньому вартістю матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля ВАЗ-21093, д.н.з № НОМЕР_1 (з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу) - 23 786 грн (а. с. 57 т. 1). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність вимог позивача до відповідачів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, та необхідність стягнення з ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 22 786 грн (23 786 - 1000). При цьому, на підставі п. 12.1 ст. 12 Закону, страхова сума підлягає зменшенню на суму франшизи, яка відповідно до страхового полісу складає 1000 грн. Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до п. 36.6. ст. 36 Закону страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Тобто, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 1000 грн, які складають різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1782 грн, то вона не підлягає задоволенню, оскільки згідно наданої копії квитанції на а. с. 6 т. 1 оплату вартості автотоварознавчого дослідження здійснив ОСОБА_3 , а не позивачка. Отже, на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням належного їй автомобіля, з ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - 22 786 грн, та з ОСОБА_2 - 1000 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку зі скасуванням рішення суду, підлягає скасуванню і додаткове рішення в цій справі, яким вирішено питання розподілу судових витрат. Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертизи. Позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 704,80 грн, за подання апеляційної скарги в сумі 1057,20 грн, а також по оплаті судової автотехнічної експертизи в сумі 4903,20 грн, всього 6665,20 грн. Пропорційно задоволеним позовним вимогам з ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» підлягають стягненні на користь позивача судові витрати в сумі 5944,16 грн, а з ОСОБА_2 судові витрати в сумі 260,86 грн. Відповідачем ОСОБА_2 заявлено клопотання про відшкодування на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн. Оскільки позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволені частково, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України він має право на відшкодування за рахунок позивача понесених ним судових витрат. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У справі, що переглядається витрати на правову допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги від 20 квітня 2018 року, додатковою угодою до цього договору, додатковими угодами №2, №3 до цього договору, квитанціями до прибуткового касового ордеру № 1 від 20 квітня 2018 року на суму 4 000 грн, №2205/1 від 22 травня 2019 року на суму 2 000 грн, №2201/1 від 21 січня 2020 року на суму 2 000 грн, а всього на суму 8 000 грн, детальним описом робіт (наданих послуг) адвоката та здійснених ним витрат та актом приймання-передачі наданих послуг (а. с. 6-16 т. 3). Відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Таке клопотання позивачкою подано 17 лютого 2020 року (а. с. 32 т. 3). Колегія суддів вважає, що викладені в ньому доводи є переконливими та враховує, зокрема, наступне. Договір про надання правової допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Сошенко Я.В. укладений на термін з 20 квітня 2018 року по 20 квітня 2020 року, в якому сторони погодили розмір гонорару в суді першої інстанції в розмірі 4 000 грн та обсяг послуг. В період дії договору адвокат збільшив розмір гонорару ще на 4 000 грн у зв`язку із значною кількістю засідань. Колегія суддів, враховуючи передбачене п. 2.2.2 право адвоката брати участь у судових засіданнях, в якому не визначено розмір гонорару за участь в кожному засіданні, при цьому передбачено фіксований розмір гонорару адвоката в період дії договору, вважає, що таке збільшення вартості послуг адвоката є необґрунтованим. Вирішуючи питання співмірності, колегія суддів, враховуючи кількість та складність складених процесуальних документів у справі адвокатом Сошенко Я.В., розповсюдженість категорії справи, її складність, виконані адвокатом послуги та витрачений ним час, порівнявши ціну позову із заявленими вимогами про відшкодування правової допомоги, значення справи для сторін, встановлену вину відповідача у заподіянні шкоди, його поведінку під час розгляду справи, приходить до висновку, що справедливим і співмірним є визначення розміру гонорару в сумі 1500 грн. Такий розмір витрат є розумним, доведеним, обґрунтованим, пов`язаним із розглядом справи в суді та її підготовкою до судового розгляду адвокатом. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п .4; 381-382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 29 січня 2020 року та додаткове рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у відшкодування матеріальної шкоди 22 786 гривень та судові витрати в сумі 5944,16 гривень. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 1000 гривень та судові витрати в сумі 260,86 гривень. Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1500 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 05 серпня 2020 року. Головуючий: Т.А. Левченко Судді : С.С. Ткачук С.Г. Хвостик