Постанова 4854 № 420/4112/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2020 р. Категорія 113030000м.ОдесаСправа № 420/4112/19 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. при секретаріВишневській А.В. за участю сторін: ДМСУТалишханова Ф.М. (довіреність) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування Повідомлення від 04.07.2019р. №208 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування Повідомлення від 04.07.2019р. №208 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивуючи його тим, що під час проведення співбесіди з фахівцями Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області ним висловлено, та озвучено усі побоювання, які стали причиною для звернення із відповідною заявою, а саме приналежність до певної соціальної групи - « Бунду Діа Конго », та незадоволеність правлячим лідером Конго. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що позивач не може повернутись в країну громадської приналежності, оскільки снує реальна небезпека для його життя. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що 04.07.2019 року громадянин ДР Конго ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій повідомив про побоювання зазнати переслідування через колишню участь в організації « Бунду Діа Конго », а також незадоволеність правлячим лідером Конго - Жозеф Кабіла . За результатами розгляду справи №2019ОD0131 громадянина ДР Конго ОСОБА_1 , заступником начальника з Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС в Одеській області Голотенко В. 04.07.2019р. складено Висновок про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено про відсутність нових обставин, які б вплинули на розгляд справи, а також підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до пункту 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», приймаючи до уваги висновок заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції - начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУДМС в Одеській області Віталія Голотенка, 04.07.2019р. Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області винесено Наказ «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №125, згідно з пунктом 1 якого громадянину ДР Конго ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 04.07.2019 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено Повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №208, котре ОСОБА_1 отримано 04.07.2019р. Не погодившись з відмовою в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог зазначив, що у заяві від 04.07.2019р. про надання статусу біженця в Україні ОСОБА_1 не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також не наведено нових доказів, які б свідчили про утиски в країні походження. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2008 року ОСОБА_1 з м.Браззавіль (ДР Конго ) офіційно, на підставі туристичної візи, літаком вилетів до Москви (транзитом через Камерун, м.Дуаля), у якій знаходився у період з 23 січня по 02 березня 2008 року. В інших країнах за наданням притулку чи статусу біженця не звертався. У подальшому, 03 березня 2008 року, ОСОБА_1 нелегально потрапив на територію України (потягом Москва - Донецьк), а 04 березня 2008 року прибув до м.Одеси. 17 березня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, у якій причиною його виїзду вказано побоювання бути засудженим з боку держави за розбійний напад, який влаштовано разом із прибічниками секти «Бунда-Діа Конго» на католицьку церкву, під час якого загинуло 5 осіб. 8 квітня 2008 року наказом начальника Управління міграційної служби в Одеській області № 27 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2011р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012р., у справі №2a-6343/08/1570, адміністративний позов ОСОБА_8 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 10.04.2008року №17-9-656; зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, залишено без задоволення. В межах розгляду означеної справи судами з`ясовано, що обставини, на підставі яких ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання статусу біженця в Україні, не передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців», а тому ОСОБА_1 не підпадає під ознаки поняття «біженець», котрі встановлено цим Законом, письмовий висновок працівника Управління міграційної служби в Одеській області відповідає фактичним обставинам справи щодо ОСОБА_1 , а тому оскаржене рішення Управління міграційної служби в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця прийнято відповідно до вимог діючого законодавства, та підстави для його скасування відсутні. 21.08.2013 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій повідомив, що виїзд із країни громадянського походження стався через антиурядовий мітинг проти дій уряду країни, який влаштовано 21.01.2008 року членами політико-релігійної організації «Бунда-Діа Конго». 12.08.2015 року Державною міграційною службою України прийнято Рішення «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №488-15, яким підтримано Висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відповідно абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2015р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016р., у справі №815/5690/15, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, заінтересованої особи Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення від 12.08.2015року, відмовлено повністю. В межах розгляду означеної справи судами встановлено, що ОСОБА_1 надає неправдиві та суперечливі твердження стосовно причин його виїзду з країни громадянського походження та неможливості повернення до ДР Конго , елемент клопотання про членство в політико-релігійній організації «Бунда-Діа Конго» та побоювання бути заарештованим. Під час розгляду адміністративної справи судами не встановлено фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, ОСОБА_1 не доведено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійного проживання, загроза загальної небезпеки в регіоні спростовується перевіреною інформацією по країні походження. Таким чином, обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об`єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011, № 3671-VI, біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань; Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома. Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні. Аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладено в п. 23 постанови від 04 жовтня 2018 року, справа №826/1407/16. Перевіряючи законність рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на відповідність цих критеріїв, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушення зазначених норм права та оскаржуване рішення є законними та обґрунтованим. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо. Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"). Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Приписами частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"). Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"). Отже, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання (п. 32 постанови Верховного Суду від 26.06.2018 року, справа № 808/2817/16). Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Як зазначалось вище, ОСОБА_1 неодноразово звертався до органу міграційної служби із заявами від 17.03.2008р., від 21.08.2013р. щодо надання йому міжнародного захисту в Україні, однак, за наслідками їх розгляду винесено Наказ начальника Управління міграційної служби в Одеській області №27 від 8 квітня 2008 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця», та Рішення Державної міграційної служби України «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №488-15 від 12.08.2015р. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2011р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012р., у справі № 2a-6343/08/1570, адміністративний позов ОСОБА_8 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 10.04.2008року №17-9-656; зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, залишено без задоволення. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2015р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016р., у справі № 815/5690/15 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, заінтересованої особи Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення від 12.08.2015року, відмовлено повністю. Вищеозначеними рішеннями суду встановлено, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об`єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Згідно з частинами 4, 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Таким чином, не підлягають доказуванню в даній адміністративній справі обставини та умови, визначені у пунктах 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки вони були предметом дослідження у справах №2a-6343/08/1570 та №815/5690/15. 04.07.2019 року ОСОБА_1 втретє звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій повідомив про побоювання зазнати переслідування через колишню участь в організації « Бунду Діа Конго », а також незадоволеність правлячим лідером Конго -Жозеф Кабіла . За результатами розгляду справи №2019ОD0131 громадянина ДР Конго ОСОБА_1 , заступником начальника з Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС в Одеській області Голотенко В. 04.07.2019р. складено Висновок про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено про відсутність нових обставин, які б вплинули на розгляд справи, а також підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, заява ОСОБА_1 від 04.07.2019р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидно необґрунтованою, не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути клопотання в призмі визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Заявник має побоювання зазнати переслідування з боку діючої влади країни своєї громадянської належності через колишню участь в організації «Бунда-Діа Конго». Зазначений елемент двічі розглянуто територіальним підрозділом ДМС, органами судової влади, за наслідками дослідження якого визнано його цілком необґрунтованим, та таким, що не підпадає під ознаки міжнародного захисту. Крім того, під час чергового звернення із клопотанням шукач захисту надав до територіального підрозділу ДМС оригінал власного паспортного документу серії ОВ0699571, виданий 29.09.2014 року компетентними органами країни його громадянської належності, що вказує на відсутність у нього певних зобов`язань перед державою, та спростовує факт його переслідування державними органами ДР Конго . Також, під час проживання в країні громадянської належності ОСОБА_1 не влаштовував лідер країни Жозеф Кабіла. Водночас, з урахуванням дослідження актуальної ІКП встановлюється, що наразі державна влада в країні змінилася, а саме 30.12.2018року переможцем президентських виборів в країні став Фелікс Чікседі . Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом з`ясовано, що у заяві ОСОБА_1 від 04.07.2019р. наведено обставини, котрі раніше були предметом дослідження міграційною службою, та органами судової влади, водночас, нововиявлених деталей щодо обставин проживання, та побоювання повернутися до ДР Конго , які б можливо було кваліфікувати як індивідуальні переслідування щодо нього в разі повернення в країну громадянської належності, позивачем не зазначено. Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та зважаючи, що у заяві від 04.07.2019р. про надання статусу біженця в Україні ОСОБА_1 не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також не наведено нових доказів, які б свідчили про утиски в країні походження, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 04.07.2019р. №208 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та відповідно відсутності законодавчо передбачених підстав для їх задоволення. Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В той же час відповідач, в силу ч.2 ст.77 КАС України, довів суду необґрунтованість та безпідставність позовних вимог і правомірність свого рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року по справі № 420/4112/19, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст Постанови складено - 05 серпня 2020 року. Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.