Постанова 4813 № 509/1432/20

Номер провадження: 33/813/787/20 Номер справи місцевого суду: 509/1432/20 Головуючий у першій інстанції Кочко В.К. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31.07.2020 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М., за участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ВСТАНОВИВ: Зазначеною постановою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 (п`ятдесят одну) гривню. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у сумі 420, 40 грн. Відповідно до постанови суду ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 01.03.2020 року, близько 13.00 години, перебуваючи у громадському місці, на перехресті вул. Спрейса та а/д Н33 «Одеса-Білгород-Дністровський» в смт.Авангард Овідіопольського району Одеської області, висловлювався на адресу ОСОБА_1 нецензурною лайкою, порушуючи громадський порядок та спокій громадян. Не погоджуючись із вказаною постановою, 29.05.2020 року ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року та прийняти постанову, якою повернути справу до Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області для належного оформлення та приведення усіх матеріалів у відповідність до чинного законодавства. Також у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, посилаючись на те, що він в судовому засіданні не був, повний текст оскаржуваної постанови отримав лише 22 травня 2020 року, тому не мав можливості оскаржити постанову у встановлені законом строки. Справа надійшла до суду апеляційної інстанції 12.06.2020 року (а.с.38), тобто вже після збігу тримісячного строку притягнення ОСОБА_2 да адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 38 КУпАП. До суду апеляційної інстанції учасники справи чотири рази не з`явились, про причини суд не повідомили. У зв`язку з цим, та враховуючи строки розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, а також те, що правопорушник ОСОБА_2 , участь якого у розгляді справи є обов`язковою, постанову суду не оскаржував, а повністю погодився з нею, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність слухання справи у відсутність правопорушника ОСОБА_2 а також заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 , на підставі наявних у справі доказів. При цьому до суду апеляційної інстанції з`явився ДОП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області м-р поліції Куц В.В. який складав протокол про адміністративне правопорушення від 28.03.2020 року серії АПР 18, № 235536, та який допитаний судом апеляційної інстанції в якості свідка. З приводу доводів клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, апеляційний суд зауважує наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не був присутнім у судовому засіданні 31.03.2020 року, а дізнався про існування оскаржуваної постанови лише 22 травня 2020 року, у зв`язку з чим був позбавлений можливості звернутись до суду апеляційної інстанції у встановлений законодавством десятиденний строк з апеляційною скаргою на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року. Зазначені обставини підтверджують поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає за необхідне йому цей строк поновити. Заслухавши пояснення свідка ОСОБА_4 , вивчивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. За змістом статті 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 251 КУпАП встановлено що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому для притягнення особи до адміністративної відповідальності обсяг доказів, долучених до матеріалів справи, в їх сукупності повинен бути необхідним та достатнім для беззаперечного висновку про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув справу повно, всебічно та об`єктивно, дослідив долучені до матеріалів справи докази та дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП. Так, доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме: - заявою ОСОБА_1 від 01.03.2020 року про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення та його поясненнями від 01 березня 2020 року, в яких заявник зазначив обставини, за яких ОСОБА_2 висловлювався нецензурною лайкою на його адресу в громадському місці; - рапортом інспектора СРПП №2 Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції В.М. Кучерявого, яким підтверджено факт агресивної поведінки ОСОБА_2 , порушення ним громадського порядку; - протоколом серії АПР18 №235536 від 28.03.2020 року про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП; - поясненнями допитаного в суді першої інстанції ОСОБА_2 , який свою вину визнав; Зазначені докази були повно, всебічно та об`єктивно оцінені судом з точки зору їх повноти, об`єктивності, достовірності та взаємозв`язку, їм надано належну правову оцінку, на підставі чого суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка співробітник поліції ОСОБА_4 , який складав протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 №235536 від 28.03.2020 р., суду апеляційної інстанції пояснив, що він не був свідком порушення ОСОБА_2 . КУпАП та не був свідком вчинення ним ст. 173 КУпАП. Однак вказаний свідок опитував як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , після чого, переконавшись у вчиненні ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, склав вищевказаний протокол. При цьому вказаний свідок пояснив, що в діях ОСОБА_2 відсутнє будь-яке кримінальне правопорушення, оскільки в його діях відсутній склад злісного хуліганства, а вартість пошкодженого майна ОСОБА_1 не встановлено. У зв`язку з цим, за пошкодження майна ОСОБА_1 ОСОБА_2 має нести відповідальність в порядку цивільного судочинства. Згідно ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Що стосується вимог заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про прийняття постанови про повернення матеріалів адміністративної справи до Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області з метою належного оформлення та приведення всіх матеріалів справи у відповідність до чинного законодавства, зобов`язавши посадових і службових осіб вказаного ВП, у провадженні яких будуть перебувати дані матеріали справи, виконати ряд дій, то слід зазначити, що апеляційний суд позбавлений можливості прийняти таку постанову, оскільки ст. 293 КУпАП даний вид постанови не передбачений. Разом з тим, передбачений такий вид постанови як скасування постанови суду першої інстанції і надсилання справи на новий судовий розгляд. Однак, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції у разі скасування оскаржуваної постанови, буде зобов`язаний в подальшому закрити провадження у справі з підстав, передбачених ст. 38 та п.7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки адміністративне провадження поза межами строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, не передбачений. Зазначені обставини можуть призвести до того, що правопорушник ОСОБА_5 взагалі уникне адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення, що є недопустимим. При цьому Одеський апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що таких правових позицій дотримується як Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ), так і національне законодавство України. Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом …, який … становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Поняття «кримінальне обвинувачення» має «автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (справа «Блохін проти Росії», рішення від 23.03.2016 року, п. 179; Адольф проти Австрії, п. 30). До кримінально-процесуального аспекту статті 6 Конвенції належать адміністративні правопорушення, які караються штрафами, обмеженням водійських прав, такими, як зняття балів, або призупинення чи скасування водійських прав (справи Луц проти Німеччини, п. 182, Шмауцер проти Австрії, ОСОБА_6 проти Республіки Молдова, п.п. 20-23), виправні роботи або адміністративний арешт, які передбачені ст. 173 КУпАП. Тому стаття 173 КУпАП , якою передбачено, що за дрібне хуліганство може бути накладено стягнення у вигляді у тому числі виправних робіт або адміністративного арешту, в контексті статті 6 Конвенції належить до кримінально-процесуального аспекту. Стаття 6 пункт 1 Конвенції застосовується протягом усього провадження, метою якого є встановлення обґрунтованості «кримінального обвинувачення» включно зі стадією проголошення судового рішення. ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці (справи «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»), визначив строк давності, як передбачене законом право порушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення. Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасниць, відповідають кільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушень прав обвинувачених, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу (ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» рішення від 20.09.2011 року, п. 570 та «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», рішення від 22.10.1996 року, п.51). За національною класифікацією, адміністративне переслідування і призначення винним справедливого покарання відповідає цілям адміністративного судочинства, так як і відмова від адміністративного переслідування невинних. Визначивши межі публічного переслідування, законодавець поряд із судовим захистом забезпечує процесуальну економію, оперативність при розгляді справ та профілактику правопорушень. Цим, зокрема, обумовлено встановлення в КУпАП в якості підстави закриття провадження у справі за спливом строків давності. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Стаття 6 пункт 2 Конвенції забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Мета та наміри Конвенції, як інструменту захисту людини, вимагає, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними (див. справа «Soering проти Сполученого Королівства», рішення від 07.07.1989 року, п. 87). ЄСПЛ в своїх прецедентних рішеннях зазначає, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції: презумпції невинуватості (див. справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12.07. 2013 року п.п.92-93, «Allenet de Ribemont проти Франції», рішення від 10.02.1995 року, п. 35). Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія, в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема, тягаря доведення, правових презумпцій факту і права. Визначивши строк давності в національному законодавстві, законодавець надав право порушнику право уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення. За змістом частини 2 статті 38 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення, що відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції, може бути накладено не пізніше, як через три місяці з дня вчинення правопорушення. Пункт 7 статті 247 КУпАП містить правило, згідно із яким, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП. В силу презумпції невинуватості за міжнародними та національними нормами права особа, відносно якої справа про адміністративне правопорушення закрита у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, не може вважатися винною. Таким чином, проаналізувавши норми національного закону та, враховуючи конвенційні положення стосовно строків давності, суд апеляційної інстанції, використовуючи право, надане судам загальної юрисдикції тлумачити зазначені норми для цілей подолання суперечної правозастосовної практики, яка послабляє гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу, дійшов до наступного висновку. Строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає законне право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку, притягнення до адміністративної відповідальності за закінченням строку давності, який передбачений національним законом ч. 2 ст. 38 КУпАП. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що відмова від адміністративного переслідування через сплив строків давності притягнення до адміністративної відповідальності не може перешкоджати реалізації права на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій, у конкретному випадку, внаслідок скоєння правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Тобто, встановлення в судовому засіданні винності ОСОБА_2 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, є обставинами, які не підлягають доказуванню, що передбачено ч. 4 ст. 82 ЦПК України, та є підставою для відшкодування майнової шкоди та компенсації моральної шкоди на користь потерпілих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, а тому підлягають вирішенню судом у порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Таким чином, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновок суду про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 38, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Клопотання ОСОБА_1 задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 03.08.2020 року. Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда