Постанова 4805 № 289/1650/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/1650/19 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м.Житомирі цивільну справу №289/1650/19 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сіренко Н.С. в м.Радомишлі, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 02.08.2011, згідно якої отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті АТ КБ «ПриватБанк», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 02 липня 2019 року виникла заборгованість в сумі 208 044 грн 67 коп., з яких 0,00 грн - заборгованість за тілом кредита; 33 432 грн 78 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 171 907 грн 07 коп. - пеня за прострочене зобов`язання; 2 704 грн 82 коп. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості, просило, стягнути з відповідача 126 678 грн 73 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається: з 0,00 грн - заборгованість за тілом кредита; 33 432 грн 78 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 93 245 грн 95 коп. - пеня за прострочене зобов`язання за період з 02.08.2011 по 01.12.2018 року; Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 367 грн 23 коп. та судові витрати у розмірі 233 грн 03 коп. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині відмовлених позовних вимог, просить скасувати рішення суду в частині не задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов банку в цій частині задовольнити. Зокрема вказує, що відповідач при укладанні договору був належним чином проінформований про умови кредитування, в тому числі щодо сплати процентів за користування кредитом, пені та штрафу. Оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні всієї суми фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за тілом та простроченим тілом кредиту. Як вбачається х довідки про умови кредитування, що підписана відповідачем при укладанні договору, він був ознайомлений з умовою щодо сплати пені. Суд грубо порушив вимоги ст.534 ЦК України, без належних підстав зменшивши суму заборгованості за фактично отриманими кредитними коштами. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому на законність та обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевіряється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно договору №б/н від 02.08.2011 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується копією анкети-заяви про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг» у ПриватБанку. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів Банку та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 02 липня 2019 року ОСОБА_1 перед банком має заборгованість сумі 208 044 грн 67 коп., з яких 0,00 грн - заборгованість за тілом кредита; 33 432 грн 78 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 171 907 грн 07 коп. - пеня за прострочене зобов`язання; 2 704 грн 82 коп. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. Банк просив стягнути з відповідача 126 678 грн 73 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається: з 0,00 грн - заборгованість за тілом кредита; 33 432 грн 78 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 93 245 грн 95 коп. - пеня за прострочене зобов`язання за період з 02.08.2011 по 01.12.2018 року. Так, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. З наданого банком до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту. Банк просив стягнути з ОСОБА_1 33 432 грн 78 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 93 245 грн 95 коп. - пені за прострочене зобов`язання за період з 02.08.2011 по 01.12.2018 року. Задовольняючи частково позовні вимоги в сумі 15 367 грн 23 коп. суд першої інстанції посилався на те, що із розрахунку заборгованості станом на 02.07.2019 вбачається, що станом на початок розрахунку - на 18.02.2016 заборгованість за наданим кредитом складає 0,00 грн, з 18.07.2016 по 02.07.2019 сума витрат клієнтом кредитних коштів фактично становить 45 445 грн 74 коп., а сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості становить 30078 грн 51 коп. Вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки з наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається, що прострочена заборгованість за кредитом в сумі 33 432 грн 78 коп. становить собою заборгованість за тілом кредиту, до того ж, заборгованість за простроченим тілом кредиту в загальній сумі 33 432 грн 78 коп. не може бути більшою за розмір фактично отриманої суми кредитних коштів (15 000 грн), якими користувався відповідач. При цьому, жодного належного доказу на підтвердження отримання відповідачем коштів у збільшеному розмірі позивач не надав ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду. Окрім того, апеляційний суд вважає, що відсутність такого поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» позбавляє суд можливості покладати на споживача банківських послуг відповідальність по їх сплаті, оскільки при цьому буде порушуватись принцип юридичної (правової) визначеності, який визначає якість законодавства, однозначність та точність формулювання правових норм. В даному випадку банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення. Оскільки, у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, а отже відсутнє несвоєчасне виконаного грошового зобов`язання відповідача, тому вимога про стягнення пені є безпідставною. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що вказане рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді