Постанова 4856 № 120/1498/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1498/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 04 серпня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року (місце ухвалення рішення - м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : у травні 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДФС у Вінницькій області з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 112 321,91 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення по суті позовних вимог дійшов помилкового висновку про узгодженість податкового боргу, не надав правової оцінки порядку проведення перевірки суб`єктом владних повноважень. Крім того, апелянт зазначає про необхідність залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з недотриманням позивачем строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст. 122 КАС України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 ПК України, передбачено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом; податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом; виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Згідно із пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Так, підпунктом 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VІ передбачено обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 179.1, 179.7 статті 179 ПК України платник податку на доходи фізичних осіб зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу; фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Грошове зобов`язання платника податків відповідно до п. п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до п. 14.1.175 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У свою чергу згідно вимог п. 57.3. ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1- 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. З обставин справи встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником податків і зборів, передбачених Податковим кодексом України. Згідно з наявним у матеріалах справи витягом з облікової картки платника податку, довідки податкового органу, відповідач станом на 18.04.2019 мав заборгованість у сумі 112321,91 грн, з яких сума податкового боргу з податку на додану вартість ввезених на територію України товарів складає 67984,31 грн (з яких 27722,66 грн - основного платежу, 6930,66 грн - штрафні санкції, 33330,99 грн - пеня), сума податкового боргу з мита на товари, що ввозяться громадянами складає 29558,40 грн (з яких 12053,33 грн - основного платежу, 3013,33 грн - штрафні санкції, 14491,74 грн - пеня), сума податкового боргу з додаткового імпортного збору складає 14779,20 грн (з яких 6026,67 грн - основного платежу, 1506,66 грн - штрафні санкції, 7245,87 грн - пеня). Податковий борг з податку на додану вартість ввезених на територію України товарів виник на підставі прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення №0051711305 від 31.10.2018, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання: за податковими зобов`язаннями у сумі 27722,66 грн, за штрафними санкціями у сумі 6 930,66 грн. Податковий борг з мита на товари, що ввозяться громадянами виник на підставі прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення №0051721305 від 31.10.2018, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання: за податковими зобов`язаннями у сумі 12053,33 грн, за штрафними санкціями у сумі 3013,33 грн. Податковий борг з додаткового імпортного збору виник на підставі прийнятого податкового повідомлення-рішення №0051741305 від 31.10.2018, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання: за податковими зобов`язаннями у сумі 6026,67 грн, за штрафними санкціями у сумі 1506,66 грн. Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено, що позивачем з метою погашення податкового боргу на адресу відповідача було направлено податкову вимогу форми "Ф" №4380-17 від 26.11.2018, поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке було повернуто до податкового органу без вручення, при цьому, відповідно до вимог ст. 58 ПК України, податкова вимога вважається врученою. Проте, вказана податкова вимога залишилась без виконання. Що стосується доводів апелянта про те, що податковий борг не є узгодженим, оскільки, на переконання відповідача, належні докази отримання ним податкових повідомлень-рішень відсутні, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень п. 58.3 статті 58 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. Так, з матеріалів справи встановлено, що податковим органом було надіслано на податкову адресу відповідача (м.Вінниця, вул. Фурманова 12/15, 21000) податкові повідомлення-рішення від 31.10.2018, про отримання яких свідчить підпис в графі "Розписка про одержання" рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 16). Судом також встановлено, що позивачем на виконання вимог ст. 59 Податкового кодексу України сформовано податкову вимогу форми «Ф»№4380-17 від 26.11.2018 про обов`язок відповідача сплатити податковий борг у розмірі 112 321,91 грн. Зазначена вимога була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку, проте, конверт повернувся на адресу податкового органу із відміткою поштового відділення про повернення «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується матеріалами справи (а.с. 18). Згідно абз. 3 п. 58.3 статті 58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Суд першої інстанції при вирішенні справи правильно виходив з того, що на адресу позивача направлялись податкові повідомлення-рішення та податкова вимога листом з повідомленням про вручення, які згідно п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України фактично вважаються врученими відповідачу, останнім оскаржені не були, а відтак, таке податкове зобов`язання є узгодженим та у зв`язку з несплатою його в добровільному порядку набуло статусу податкового боргу. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про узгодженість податкового зобов`язання, наявність підстав для задоволення позовних вимог контролюючого органу та стягнення з відповідача податкового боргу. Що стосується доводів апелянта про недотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк. Нормами Податкового кодексу України встановлено порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу. Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Отже, наведена норма встановлює послідовність стягнення податкового боргу за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх недостатності - за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі. Таким чином, законом закріплено пріоритет погашення податкового боргу за рахунок коштів. Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Приписи пункту 102.4 статті 102 ПК України надають контролюючому органу право на стягнення податкового боргу, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов`язання, протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Спеціальним строком звернення до суду з позовом у спорах цієї категорії справ є строк, визначений статтею 102 ПК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не відповідають вимогам законодавства України. Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду наведеною у постановах від 25.02.2020 у справі №1340/5767/18, від 05.03.2020 у справі №804/8630/16, від 16.04.2020 у справі №804/18728/14. Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що позивачем порушено ст.79 КАС України, внаслідок чого не дотримано процедуру проведення документальної невиїзної перевірки відповідача, оскільки зазначені обставини не досліджувались судом першої інстанції та не є предметом розгляду у даній справі. Суд зазначає, що у випадку незгоди з рішенням, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, відповідач не позбавлений права оскаржити їх в судовому порядку. Однак, судом не встановлено, а апелянтом не надано жодних доказів того, що останній звертався з відповідним позовом до суду. Що стосується доводів апелянта про те, що судом першої інстанції неналежно повідомлено його про розгляд справи, чим позбавлено права на судовий захист, колегія суддів зазначає наступне. Ухвалу суду від 14.05.2019 направлено за адресою місця реєстрації відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, до суду повернувся не вручений конверт зі вмістом поштового відправлення, з відміткою поштового відділення зв`язку: "за відмовою адресата від одержання". Відповідно до частини четвертої статті 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином. Згідно з частиною 11 статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Посилання апелянта на положення ст. 130 КАС України колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначена норма визначає порядок виклику (повідомлення) відповідача, третіх осіб, свідків, місце проживання (перебування) яких невідоме. В даному випадку ухвала суду надсилалась за адресою місця реєстрації відповідача, а до суду повернувся не вручений конверт зі вмістом поштового відправлення з відміткою поштового відділення зв`язку: "за відмовою адресата від одержання". Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.