Постанова 4852 № 340/2553/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 липня 2020 року м. Дніпросправа № 340/2553/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в адміністративній справі №340/2553/19 (головуючий суддя першої інстанції Казанчук Г.П) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог, - В С Т А Н О В И В : Позивач 09.10.2019 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 26.12.2018 року №Ф-149436-52-У на суму 15819,54 грн. та податкову вимогу від 02.09.2019 № Ф-149436-52-У на суму 23785,08 грн.. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що спірними вимогами йому повідомлено про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску. Позивач вважає, що ці вимоги суперечать п.56.2 ст.56 ПК України та ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Позивач зазначає, що з середини 2000 років він не є підприємцем та не займається підприємницькою діяльністю, доходу від підприємницької діяльності не отримував, будь-якої звітності не подавав, після припинення підприємницької діяльності ним направлені повідомлення у всі органи, які вели облік сплати обов`язкових платежів. Позивач посилається на те, що оскільки ним на підставі розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцяв» до державного реєстратора не направлялась реєстраційна картка для зміни свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, тому він не є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності. Крім того, зазначає, що у разі неотримання доходу від підприємницької діяльності, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року, якою повідомлено про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 23785,08 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосувані норми матеріального права. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження. У суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 з 05.06.2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як страхувальник та платник страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України під реєстраційним номером 10000000116043, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.37-39). Станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції дані щодо припинення підприємницької діяльності позивача у державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні. ГУ ДФС у Кіровоградській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сформовано вимогу №Ф-149436-52-У від 26.12.2018 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.10.2018 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн. недоїмки (а.с.11, 30). Також, ГУ ДФС у Кіровоградській області сформовано вимогу №Ф-149436-52-У від 02.09.2019 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.07.2019 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 23785,08 грн. (а.с. 10, 30). Вказану вимогу позивач отримав 25.09.2019 року, що підтверджується відповідною відміткою у корінці вимоги (а.с.30). Не погодившись із зазначеими вище вимогами, позивач оскаржив їх до суду. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач протиправно включив у вимогу про сплату недоїмки №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року суму, яка була зазначена у вимозі від 26.12.2018 року в розмірі 15819,54 грн., оскільки окрема вимога про сплату недоїмки повинна бути винесена на суму зростання боргу (недоїмки). Одночасне відображення однієї і тієї ж недоїмки в різних вимогах, жодна з яких не вважається відкликаною, може призвести до її подвійного стягнення. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідач, включивши суму недоїмки в розмірі 15819,54 грн., визначеної у вимозі про сплату боргу від 26.12.2018 рроку, вважав її узгодженою. Проте, такі висновки суд оцінив критично, оскільки даних про те, що позивач отримав вимогу про сплату боргу до 25.09.2019 року, в матеріалах справи немає. Позивач зазначив про отримання вимоги про сплату боргу від 26.12.2018 року лише 25.09.2019 року, доказів на спростування даної інформації відповідач не надав. При цьому відповідач надав корінець вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 року, в якій відсутня інформація про її узгодження через направлення вимоги поштою чи то про вручення її особисто позивачу (а.с.30). Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Перш за все, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52-У від 26.12.2018 року на час розгляду справи судом першої інстанції вже вважалася відкликаною з наступних підстав. Так, наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - Інструкція). Розділом VІ Інструкції унормований порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску. Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. Згідно із пунктом 5 розділу VI Інструкції протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). До сум боргу (недоїмки) платника, що подаються до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства, на вимогу про сплату боргу (недоїмки), за даними інформаційної системи органу доходів і зборів включаються також суми узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін штрафів та пені. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у встановлений строк не сплачено борг за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 року №Ф-149436-52-У, не узгоджено вимогу з контролюючим органом, а також не оскаржено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. За таких обставин, згідно із пунктом 5 розділу VI Інструкції, вказана вимога вважалася узгодженою. У зв`язку з не погашенням суми борги за узгодженою вимогою, 02.09.2019 року контролюючим органом сформовано нову вимогу про сплату недоїмки під тим самим порядковим номером - №Ф-149436-52-У, до якої включено суми боргу за вимогою від 26.12.2018 року та суми боргу, які виникли вже після формування вимоги від 26.12.2018 року. Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, крім іншого, орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки). Таким чином, контролюючим органом змінено суму боргу, визначену у вимозі від 26.12.2018 року, шляхом формування 02.09.2019 року нової вимоги під тим самим порядковим номером, а тому вимога від 26.12.2018 року, відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції, вважається відкликаною. За таких обставин правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 року №Ф-149436-52-У на час розгляду справи судом першої інстанції не могла бути предметом судового розгляду у зв`язку з тим, що така вимога вважалася відкликаною та не може бути предметом розгляду у справі за наявності вимоги про сплату недоїмки №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року. Відтак, висновки суду першої інстанції про протиправність включення відповідачем у вимогу про сплату недоїмки №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року суму, яка була зазначена у вимозі від 26.12.2018 року в розмірі 15819,54 грн.. Також суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання суду першої інстанції на норми пункту 7 розділу VI Інструкції, які регулюють порядок подання вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, а не порядок вручення її платникові. Стосовно правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі по тексту - Закон №2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно із частиною 5 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). За правилами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. За приписами частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Частиною 12 статті 9 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція. За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Пунктом 2 розділу VI Інструкції встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 02.09.2019 року, тобто на час формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відсутні (а.с.37-39). Позивач не надав судам першої та апеляційної інстанцій будь-яких доказів припинення ним статусу фізичної особи-підприємця або доказів того, що позивачем порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності, та в маьеріалах справи такі докази відсутні. Враховуючи те, що у період часу з 05.06.2001 року та по дату прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, колегія суддів дійшла висновку, що позивач повинен був сплатити за 2017, 2018 роки та за І, ІІ та III квартали 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому, у відповідності до пункту 13 розділу VII Інструкції та частини 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Щодо доводів позивача про те, що контролюючим органом не проводилося жодних податкових перевірок, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 14 Закону №2464 органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно із вимогами п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Із зазначеного вбачається, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Як вбачається з матеріалів справи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що не суперечить положенням Податкового кодексу України та Закону №2464-VI (а.с.33, 34). Суд апеляційної інстанції не приймає посилань позивача на норми Закону №2464-VI, які врегульовують питання нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, та зазначає, що відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Згідно із пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Позивачем не надано доказів того, що він в установленому законом порядку зареєстрований платником єдиного податку, а наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать, що за даними податкового обліку позивач перебуває на загальній системі оподаткування, отже посилання позивача на відповідні норми Закону №2464-VI є помилковими. Суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявний запис в розділі «Дані про реєстраційні дії», а саме: включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію №24441750000024098 від 25.01.2014 вважається недійсним (а.с.37-39). Разом з тим, як зазначалося вище, станом на 26.12.2018 року та 02.09.2019 року, тобто на час формування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відсутні. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність инесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2019 року № Ф-149436-52-У. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривню, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень. Позивач оскаржує вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) на суму, що не перевищує 192100 гривень, у зв`язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку. Керуючись статтями 4, 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в адміністративній справі №340/2553/19 скасувати. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та н в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 4, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак