Постанова 4850 № 200/10223/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року справа №200/10223/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г. суддів: Блохіна А.А., Сіваченко І.В. при секретарі судового засідання Антонюк А.С. за участю сторін по справі: позивач: не з`явився відповідач: Пономарьов А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя І інстанції Хохленков О.В.) від 09 грудня 2019 року по справі №200/10223/19-а, повний текст складений 13 грудня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Донецькій області, третя особа Департамент архітектурно - будівельної інспекції у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Донецькій області, третя особа Департамент архітектурно - будівельної інспекції у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення №0241390-4610-0584 від 22.05.2019 року на суму 39 394,92 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що під час винесення оскаржуваного рішення було невірно застосовано норми матеріального права та неповно з`ясовано усі обставини справи. Позивач вважає, що з системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єктивно випливає, що поняття «платник податку» безумовно не є тотожним поняттям «об`єкт оподаткування». При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу повинно проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд. Тобто, для того щоб нерухомість не належала до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, достатньо того, щоб вона відповідала класифікаційним вимогам Державного класифікатора. Така правова позиція найшла своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі №822/2624/16. Позивач також не погоджується з наведеним у рішення суду першої інстанції буквальним аналізом п.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Позивач зазначив, що декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою 03.09.2012 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області за №ДЦ14212246115, нежитлове приміщення, що належить скаржнику, віднесено до будівель підприємств легкої промисловості (Код 1251.4) відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507. На адресу суду апеляційної інстанції від позивача та відповідача 06.04.2020 року засобами електронного зв"язку надіслані клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із запровадженням на території України карантину. Ухвалою суду апеляційної інстанції 07 квітня 2020 року клопотання ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Донецькій області про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи на 05 травня 2020 року. Представником позивача 04 травня 2020 року на адресу суду надіслано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням на території України карантину, яке ухвалою суду апеляційної інстанції від 05 травня 2020 року задоволено. Розгляд справи відкладено до 26 травня 2020 року. 25 травня 2020 року позивач надіслав на адресу Першого апеляційного адміністративного суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із запровадженням на території України карантину. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи до 23 червня 2020 року. На адресу суду апеляційної інстанції 22 червня 2020 року позивачем надано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із запровадженням на території України карантину. Перший апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 червня 2020 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи задовольнив, відклав розгляд справи до 04 серпня 2020 року. Позивач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що позивачеві на праві приватної власності належить нежитлова будівля, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 2116,3 кв.м. типовий торговий комплекс з офісними приміщеннями (цокольний поверх (літера А/п), основна будівля (літера А-3), подвал (літера (А№/п), крильце (літери а,а№), що засвідчується Витягом з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію права власності. Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю у Донецької області видано декларацію про готовність об`єкту до експлуатації № ДЦ 14212246115 від 03.09.2012 року відповідно до якої проведена реконструкція нежитлової будівлі в будівлю легкої промисловості АДРЕСА_1 (а.с.7-9). Відповідачем згідно п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та відповідно до пп. 266.7.32 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України сформовано податкове повідомлення-рішення №0241390-4610-0584 від 22.05.2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік в розмірі 39394,92 грн. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Факт наявності у власності позивача наведеного нерухомого майна, позивачем не оспорюється. Спірним є розповсюдження на позивача пільги, встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, запроваджено з 01.01.2015р. податок на майно, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України включає в себе, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України). Згідно з пп. 266.3.1 - 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до п.п.266.5.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на нього пільги, встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, виходячи з наступного. У п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, зокрема, є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Тобто, ключовим критерієм при визначенні податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Колегія суддів вважає, що аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пов`язано не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому вірно відмовлено у задоволенні позову. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Посилання позивача на постанову Верховного суду від 31.01.2018р. №822/2624/16 колегією суддів не прийнято до уваги з огляду на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17. Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року по справі №200/10223/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року по справі №200/10223/19-а - залишити без змін. Вступна та резолютивна постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 04 серпня 2020 року. Повне судове рішення складено 04 серпня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 04 серпня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко