Ухвала КЦС ВС № 332/4629/15-ц

Ухвала 22 липня 2020 року м. Київ справа № 332/4629/15 провадження № 61-15451св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Грушицького А. І., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представник відповідача - ОСОБА_6 , третя особа - Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у спільній власності майна подружжя. Позовні вимоги мотивовані тим, що з липня 1996 року він та ОСОБА_7 проживали однією сім`єю як подружжя без реєстрації шлюбу. 18 липня 1997 року він подарував ОСОБА_7 належний йому на праві власності житловий будинок житловою площею 49,8 кв. м, а також гараж, літню кухню, сараї, вбиральню, погреб, паркани і водопровід, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування. 02 серпня 1997 року між ними було зареєстровано шлюб. Позивач зазначав, що за час сумісного проживання ними за рахунок сімейного бюджету, здійснено реконструкцію вказаного житлового будинку, внаслідок чого його загальна площа була збільшена до 280,9 кв. м, а житлова площа - до 171,7 кв. м. 14 липня 2011 року його дружина померла та після її смерті відкрилась спадщина на вищевказане нерухоме майно. Відповідачі у справі є спадкоємцями ОСОБА_7 за законом. Оскільки між ними є спір щодо обсягу прийнятого спадкового майна, позивач просив визнати нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «Г», житлову прибудову «Г1-2», літні кухні «А», «К», гаражі «Ж», «З», сараї «Л», «Н», вбиральню «М», погреб «пг», намети «О», «П», паркани № № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та водопровід № 11 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2016 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов подано з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову. Позов задоволено. Визнано нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «Г», житлову прибудову «Г1-2», літні кухні «А», «К», гаражі «Ж», «З», сараї «Л», «Н», вбиральню «М», погреб «пг», намети «О», «П», паркани № № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та водопровід № 11 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_7 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «Г», житлова прибудова «Г1-2», літні кухні «А», «К», гаражі «Ж», «З», сараї «Л», «Н», вбиральня «М», погреб «пг», намети «О», «П», паркани № № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та водопровід №

11. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 2 110,60 грн з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що саме в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , вартість спірного будинку була значно збільшена та поліпшено його якісні характеристики, в зв`язку з чим спірний будинок в розумінні статті 62 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки позивач, вважаючи себе одним із співвласників об`єкту права спільної сумісної власності подружжя, дізнався про порушення його прав не з дня відкриття спадщини, а з вересня 2015 року, оскільки у період з 2011 до 2015 року ніхто зі спадкоємців заходів для отримання свідоцтва про право на спадщину не вживав. У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав доказів того, що внаслідок спільних трудових та фінансових витрат за період шлюбу здійснено поліпшення спірного будинку; суд апеляційної інстанції взяв до уваги лише висновок експерта та не зазначив у чому полягало порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права; позивач пропустив строк звернення до суду. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справу № 214/6174/15-ц (провадження № 61-5443св19) за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державного нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори Рикової Т. В., про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна із чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_9 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що спільна сумісна власність виникає, за загальним правилом, у тих випадках, які прямо передбачені законом. В усіх інших випадках, зокрема в разі створення спільного майна чи набуття його кількома особами, у співвласників виникає право спільної часткової власності. Відповідно, за правилами статті 62 СК України за наведених умов у подружжя виникло саме право спільної сумісної власності. Право спільної сумісної власності, на відміну права спільної часткової власності, не передбачає виникнення права власності на частку в такому майні. Це є право власності без права на частку. Питання про визначення розміру часток у спільному сумісному майні подружжя можна вирішити винятково під час поділу об`єкта права спільної сумісної власності. При цьому під час поділу діє презумпція рівності часток співвласників у праві на такий спільний об`єкт. Правила статті 62 СК України передбачають єдиний наслідок її застосування за наявності існування умов, визначених у цій статті. Таким наслідком є зміна правового режиму особистого майна одного з подружжя, яке внаслідок спільних дій чи затрат подружжя істотно збільшилося у вартості, на інший правовий режим спільної власності. Тобто режим особистого майна одного з подружжя трансформується у правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Стаття 62 СК України не містить жодних вказівок стосовно врахування вартості особистого (роздільного) майна, вкладеного у змінене майно, що стає спільним майном подружжя. Правила статті 62 СК України не підлягають застосуванню одночасно з правилами статті 57 цього Кодексу. Стаття 57 СК України містить загальне правило, за яким майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, а також отримане за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування чи за кошти, які належали їй (йому) особисто, є особистою приватною власністю одного з подружжя. За своїм змістом ця норма є загальною і запроваджує універсальне правило про правовий режим особистого майна одного з подружжя. Загальні норми права - це норми, що поширюються на рід певних відносин у цілому. Водночас положення статті 62 СК України становлять виняток із цих правил і розраховані на випадки, коли особисте майно за рішенням суду визнається спільним (у разі істотного збільшення вартості особистого майна) і, отже, включається до складу спільного майна подружжя, а в подальшому таке майно підлягає поділу між подружжям у рівних частках. Таким чином, стаття 62 СК України містить спеціальні норми, які враховують особливості конкретних випадків. Спеціальні норми права - це норми, що встановлюються з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, що регулюється загальною нормою права. Фактично спеціальні норми є винятками із загальних норм та встановлюють правила поведінки, відмінні від передбачених загальними нормами права. Вирішуючи питання застосування до спірних правовідносин статей 57 та 62 СК України, суди повинні застосовувати правило про співвідношення загальних і спеціальних норм, відповідно до якого якщо існує спеціальна норма, то загальна норма не застосовується. Отже, якщо суд установив наявність підстав для застосування правил статті 62 СК України (спеціальна норма), то він визнає особисте майно одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя в цілому і вправі надалі здійснити його поділ у загальному порядку. Правила статті 57 СК України (загальна норма) у такому випадку не підлягають застосуванню. І, навпаки, якщо відсутні підстави, передбачені правилом статті 62 СК України, для визнання особистого майна спільним майном подружжя, не підлягають застосуванню наслідки, визначені цією нормою, і спільною може бути визнана лише та частина такого майна, поліпшення якої здійснене подружжям. Під час вирішення таких спорів необхідно керуватися правилами статей 57, 60 СК України, а не статті 62 цього Кодексу. Таким чином, відповідно до буквального змісту статті 62 СК України, якщо є підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном подружжя, воно може бути визнане таким лише повністю (без вирахування вартості особистого майна). У подальшому поділ такого майна необхідно здійснювати за загальними правилами, тобто порівну, або в нерівних частках, якщо для цього є передбачені у статті 70 СК України підстави відступити від засад рівності часток подружжя. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що в разі наявності підстав, передбачених у частині першій статті 62 СК України, змінене майно за рішенням суду надалі належатиме подружжю на праві спільної сумісної власності, а не часткової. У постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 Верховний Суд України зазначив, що, визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. При цьому наведений правовий висновок, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суперечить логічно висновкам, викладеним у попередньому абзаці цієї постанови, оскільки в її тексті зазначено, що стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. З урахуванням наведеного колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17. Разом з цим колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що необхідно розрізняти правові ситуації, коли кожний з подружжя вносить особисті кошти для придбання (набуття) спільного майна під час перебування у шлюбі, з однієї сторони, та перетворення роздільного майна одного із подружжя в результаті внесків іншого з подружжя у спільне майно. Для першого прикладу дійсно необхідно застосовувати у системному поєднанні правила статей 57 та 60 СК України; для другого випадку - у попередньому й у чинному законодавстві міститься спеціальне правило статті 62 СК України. За змістом диспозиції частини першої статті 62 СК України усе майно, яке було особистим (роздільним) та правовий режим якого трансформувався, разом з усіма збільшеннями та покращеннями перетворюється у спільне сумісне майно подружжя. У такому майні не можна враховувати вартість майна до його перетворення у спільне, яке належало одному з подружжя, з метою залишення його у власності одного з подружжя. Саме таким є буквальне розуміння змісту статті 62 СК України, інше тлумачення змісту цієї статті неможливе. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду під час вирішення цієї справи зауважила, що питання виникнення права спільної сумісної власності майна та питання його поділу не можна суміщати, оскільки це є різними логічними діями, які саме у такій послідовності підлягають вирішенню. Крім цього, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що зміст нормативно-правового акта необхідно визначати відповідно до волі законодавця, реалізованої у виді певного загальнообов`язкового правила поведінки. Так, порівняльний аналіз норм права, викладених у статті 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України, який втратив чинність з 01 січня 2004 року на підставі СК України) та в статті 62 СК України, свідчить, що законодавець є послідовним у запровадженні та збереженні норм поведінки, викладених у статті 62 СК України, оскільки аналогічна норма була передбачена також у статті 25 КпШС України. Правилами статті 25 КпШС України, як і правилами статті 62 СК України, передбачені однакові правові наслідки у разі, якщо особисте майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Таким чином, можна стверджувати про сталість і послідовність волі законодавця, спрямованої на збереження аналізованого спеціального правила, що унеможливлює інше, ніж буквальне за змістом, його тлумачення. Окреслена правова проблема, за твердженням колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є винятковою за своїм значенням, оскільки її існування продовжується тривалий період, протягом якого існує різноманітна та відмінна судова практика, у тому числі у судах вищих інстанцій. Під час застосування статті 25 КпШС України та статті 62 СК України судова практика не була єдиною. Правила цих статей розуміли і тлумачили неоднаково, що свідчить про відсутність єдиного підходу до їх розуміння, а отже, і про відмінності правозастосування. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, застосовуючи правила статті 62 СК України у рішенні від 03 липня 2013 року у справі № 6-13129св13, дійшов висновку, що якщо суд визнає роздільне майно дружини або чоловіка спільним майном подружжя, він не визначає часток кожного з подружжя у праві на це майно, у тому числі з урахуванням вартості первинного майна. Майно вважається спільним без визначення часток. Такі частки можуть визначатися лише в разі поділу майна подружжя. При цьому застосовуються правила статті 70 СК України. Зазначена норма не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що у спільне майно ввійшло первісне майно, яке істотно поліпшилось за час шлюбу. Тобто розподіл спільного майна подружжя повинен здійснюватися за загальними правилами, тобто порівну (або в нерівних частках, якщо для цього існують передбачені частинами другою та третьою статті 70 СК України підстави). Разом з цим Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц (провадження № 61-3125св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 751/1649/17 (провадження № 61-11978св19), погодившись із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, зазначив, що спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок обставин, передбачених законом. У справі, яка переглядається, правовідносини є подібними тим, що є предметом спору у справі № 214/6174/15-ц. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 липня 2020 року прийнято для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державного нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори Рикової Т. В., про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна із чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна за касаційною скаргою ОСОБА_9 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження на 15 вересня 2020 року. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 253 ЦК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку. З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 214/6174/15-ц. Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтями 260, 415 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Зупинити касаційне провадження у справі № 332/4629/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи - Державної реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання права власності на частку у спільній власності майна подружжя, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 214/6174/15-ц. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик