Постанова 4806 № 299/524/17

Справа № 299/524/17 П О С Т А Н О В А Іменем України 23 липня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Бисаги Т.Ю., з участю секретаря Юрочко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Нечаєва Валерія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі в справі) на рішення Виноградівського районного суду від 14 березня 2017 року (у складі судді Рішко Г.І.) за позовом ОСОБА_2 до Виноградівської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до Виноградівської міської ради в лютому 2017 р. Просила на підставі ст. 344 ЦК України визнати за нею право власності за набувальною давністю на індивідуальний житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований на земельній ділянці площею 450 кв. м і знаходиться у АДРЕСА_1 . Обґрунтувала тим, що в 1995 р. її батьки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , придбали у ОСОБА_5 за 3500 доларів США житловий будинок у АДРЕСА_1 . У свою чергу, ОСОБА_5 передав її батькам усі наявні правовстановлюючі документи на будинок, після чого вони почали проживати в цьому будинку, вести домашнє господарство та вчиняти добудову до нього. У грудні 1996 р. ОСОБА_5 помер та не встиг належним чином оформити з її батьками договір купівлі-продажу будинку. За період проживання у спірному будинку її батьки у 1998 р. уклали договір на проектування та технічні умови для підведення газопроводу до будинку, а у 2001 р. здійснили газифікацію будинку та уклали договір про надання послуг із газопостачання. У 2006 р. вона вийшла заміж і залишилася проживати разом із чоловіком у цьому будинку, а батьки її переїхали проживати в інший будинок. Указує, що вже понад 15 років вона зі своєю сім`єю добросовісно, відкрито та безперервно володіє цим будинком, обслуговує та утримує будинок, разом із чоловіком добудували його та ведуть на прилеглій до будинку земельній ділянці особисте селянське господарство. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14.03.2017 р., із урахуванням ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26.11.2018 р. про виправлення описки в цьому рішенні, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю в цілому на індивідуальний житловий будинок (будівництвом завершений), загальною площею 34,1 кв.м, в тому числі житлова - 15,2 кв.м, з господарськими будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 450 кв.м і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Указане судове рішення мотивоване доведеністю факту набуття позивачем права власності на житловий будинок за набувальною давністю, оскільки наявними у матеріалах справи документами підтверджено, що вона відкрито, добросовісно та безперервно володіє цим будинком більше 15 років. У апеляційній скарзі адвокат Нечаєв В.В. в інтересах ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі в справі) просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу цього ж суду від 26.11.2018 р. і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Узагальнений і доречний довід скарги зводиться до того, що суд безпідставно задовольнив позовну заяву його колишньої дружини ОСОБА_2 , оскільки вищевказаний житловий будинок набувався, використовувався, ремонтувався їх спільними зусиллями та коштами, а тому вона не мала права визнавати за собою право власності на весь будинок. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 09.09.2019 р.було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14.03.2017 р. Постановою ВС від 05.02.2020 р. ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09.09.2019 р. скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна інстанція зазначила, що апеляційний суд не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги щодо порушеного права заявника оскарженим рішенням місцевого суду, а також законності самого судового рішення. Зокрема, не враховано доводи заявника про те, що у період з 2003 р. до серпня 2018 р. він та ОСОБА_2 проживали разом у спірному будинку (в період з 2006 р. до 2016 р. перебували у зареєстрованому шлюбі), спільною працею та коштами добудували його (вказані обставини зазначені й позивачем у позовній заяві), а тому визнання за позивачем права власності на будинок у цілому порушує його право на поділ цього майна як об`єкта спільної сумісної власності подружжя. При цьому, постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд безпідставно вказав про пропуск ОСОБА_1 позовної давності до вимог про поділ майна подружжя. Така вказівка може бути перешкодою у подальшому при вирішенні цього питання. На судове засідання, яке відбулося 23 липня 2020 р., сторони були належним чином повідмоленні про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідмоленнями про вручення поштового відправлення. 22 липня 2020 р. до Закарпатського апеляційного суду надійшло клопотання від Виноградівської міської ради про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника міської ради. 20 липня 2020 р. до Закарпатського апеляційного суду надійшло клопотання від адвоката Мелая Є.М. в інтересах ОСОБА_2 про неможливість участі у судовому засіданні у зв`язку з відпусткою із 23.07.2020 р. по 28.07.2020 р., у зв`язку з чим просив перенести розгляд справи на іншу дату. 21 липня 2020 р. до Закарпатського апеляційного суду надійшло аналогічне клопотання від адвоката Сугай Т.Г. в інтересах ОСОБА_2 . Ці заяви колегія суддів вважає необгрунтованими. Крмі того, ОСОБА_2 про причини своєї неявки не повідомила. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню із ухваленням нового про відмову в позові з процесуальних підстав, із таких мотивів. Згідно з положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам закону оскаржене рішення суду першої інстанції не відповідає. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Тобто, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Як видно зі змісту апеляційної скарги, в 2003 р. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (позивач) почали жити у фактичних шлюбних (сімейних) стосунках. У 2006 р. переїхали жити в будинок по АДРЕСА_1 , який належав чужій особі - ОСОБА_5 , а 06.05 20006 р. - зареєстрували шлюб. Подружжя працювало на сезонних роботах, а грошові кошти вкладали в ремонт указаного будинку. Від шлюбу мають трьох дітей. Земельна ділянка під будинком не оформлена, дозвіл на будівництво не видавався, проект забудови не затверджувався. Конфігурація і зовнішній вигляд будинку значно змінився за час спільного проживання у шлюбі. Так, станом на 2006 р. будинок складався із житлового будинку площею 34.1 кв. м, сараю, воріт і огорожі, а станом на 2016 р. - такий має площу 104.1 кв. м, добудована літня кухня, убиральня, сарай, свинарник, сарай, ворота і огорожа. Подружжя Гичко проживало в цьому будинку до 03.08.2018 р. На теперішній час у будинку проживає ОСОБА_1 (апелянт), а ОСОБА_2 (позивач) навідується час від часу. Апелянт вважає, що відповідно до ст. 60 СК України ОСОБА_2 (колишня дружина) мала право на визнання за нею права власності на вказаний будинок лише в Ѕ частині, а не в цілому. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 подав апеляційному суду копію свідоцтва про шлюб, згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 06.05.2006 р. (а.с.78), рішення Виноградівського районного суду від 11.06.2016 р. про розірвання цього шлюбу (а.с.17-80), копію позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення із житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.84-89), рішення Виноградівського районного суду від 09.11.2010 р., яким визнано за ОСОБА_7 право власності в цілому на спадкове майно: житловий будинок (літ. Б), сарай (літ. В), яке знаходиться у АДРЕСА_1 , (а.с.90-91) та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 13.05.2011 р., яким указане рішення місцевого суду скасовано, а в позові ОСОБА_7 про визнання права власності на майно відмовлено (а.с.92-95). Колегія суддів визнала, що наведені апелянтом доводи в сукупності з наданими документами є достатніми для висновку про те, що оскарженим рішенням Виноградівського районного суду від 14 березня 2017 р.вирішено питання про правата обов`язки ОСОБА_1 щодо спільного сумісного майна подружжя (зокрема, в частині житлового будинку АДРЕСА_1 ), однак ОСОБА_1 до участі у справі залучений не був. За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості. Відповідно до п.4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи,інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Оскільки суд першої інстанції залишив цю обставину (суб`єктний склад відповідачів) поза увагою, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, то оскаржене рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, що водночас не позбавляє зацікавлених осіб звернутися у суд із новим позовом до належних відповідачів. Також підлягає скасуванню ухвала Виноградівського районного суду від 26.11.2018 р. про виправлення описки в оскарженому рішенні суду першої інстанції як похідна. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.4, ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Нечаєва Валерія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі в справі) задовольнити. 2.Рішення Виноградівського районного суду від 14 березня 2017 року та ухвалу Виноградівського районного суду від 26 листопада 2018 року скасувати. 3.У задоволенні позову ОСОБА_2 до Виноградівської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 5.Повне судове рішення складено 31 липня 2020 р. Судді: