Постанова 4855 № 640/5561/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5561/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г. за участю секретаря Кондраток А.В., представника позивача Василюка М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горбулівське» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горбулівське» до Міністерства юстиції України, треті особи: Державний реєстратор Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровська Оксана Миколаївна, Державний реєстратор Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Назімова Катерина Сергіївна, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Горбулівське» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 270/5 від 27 січня 2020 року та зобов`язати повторно розглянути скаргу ТОВ «Горбулівське» від 12 листопада 2019 року з доповненням 04 грудня 2019 року на неправомірні дії державних реєстраторів Ходоровської О.М. та ОСОБА_2 , які мають наслідком незаконне припинення права оренди позивача щодо земельних ділянок. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року закрито провадження в справі, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник у зв`язку з необхідністю захисту корпоративних та майнових прав позивача, а не прав у сфері публічно-правових відносин. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої доводи обґрунтовує тим, що відповідачем у даній справі є суб`єкт владних повноважень - Міністерство юстиції України, рішення якого безпосередньо оскаржується. При цьому заявлені вимоги, на думку позивача, не є похідними від вимог у приватно-правовому спорі, отже, виходячи зі складу сторін, предмету, підстав та обґрунтування позову, спір не є корпоративним та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до суду не прибули, що не перешкоджає розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 27 червня 2017 року було проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Горбулівське», про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1 301 102 0000 000912. В період з 26.06.2017 по 02.10.2019 директором ТОВ «Горбулівське» був ОСОБА_3 , якого протоколом загальних зборів № 2 від 01.10.2019 було звільнено з посади директора та призначено на цю посаду ОСОБА_4 12 листопада 2019 року позивачеві стало відомо, що в жовтні 2019 року державним реєстратором Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровською О.М. зареєстровано припинення права оренди ТОВ «Горбулівське» на ряд земельних ділянок. 13 листопада 2019 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на такі дії державного реєстратора, в якій просив скасувати рішення про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Горбулівське». 05 грудня 2019 року позивачем подані доповнення до скарги, в яких він надав пояснення та обґрунтування щодо підробки документів колишнім директором ТОВ «Горбулівське». Наказом Міністерства юстиції України № 270/5 від 27 січня 2020 року частково задоволено скаргу позивача, внаслідок чого скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2019 № 49466958 та № 49466957, прийняті державним реєстратором Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровською О.М. Позивач, вважаючи, що такий наказ винесений з порушенням законодавчих приписів, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про закриття провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що із предмета та підстав позову вбачається, що позивач звернувся до суду на захистом порушеного (на його думку) права користування земельними ділянками, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про неможливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки в ній відсутні ознаки публічно-правового спору та вона є спором про цивільне право, бо має приватноправовий характер. Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Так, виникнення спірних правовідносин зумовлено незаконним (на думку позивача) припиненням права оренди на ряд земельних ділянок на підставі угод про розірвання договорів оренди, які були підписані попереднім директором товариства. Зі змісту позову вбачається порушення цивільного (майнового) права позивача користування земельними ділянками. Отже, позовні вимоги в цій справі є похідними від вирішення судом питання щодо правомірності відчуження земельних ділянок, які перебували в оренді позивача і право на які в подальшому було набуто ОСОБА_3 . Тобто, спірні правовідносини в даній справі пов`язані з необхідністю захисту права на майно, тобто права цивільного, отже, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року в справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року в справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року в справі № 803/1589/17, 29 травня 2019 року в справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням Згідно п. 3 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів Суд першої інстанції слушно зауважив, що у справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права у сфері договірних відносин, в межах врегулювання якого можуть бути розв`язані також питання із вчиненням реєстраційних дій державним реєстратором. Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування цієї Конвенції, в рішенні від 28.11.1999 у справі «Brumarescu v. Romania» наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтись повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ryabykh v. Russia» від 24.07.2003). Отже, на переконання колегії суддів, задоволення позовних вимог в даній адміністративній справі не призведе до остаточного вирішення спору та позитивних наслідків для позивача за умови невирішеного питання правомірності відчуження земельних ділянок, які перебували в оренді позивача, оскільки саме ці обставини були передумовою для вчинення реєстраційних дій. Таким чином, ефективним шляхом захисту порушеного права для позивача є звернення до суду із вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності юридичної особи. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 29.05.2019 в справі № 826/9341/17, а також у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 в справі № 804/5620/18. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, ухвала суду першої інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженої ухвали суду, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 238, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горбулівське» - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 03 серпня 2020 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк