Постанова 4851 № 480/1703/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2020 р.Справа № 480/1703/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2020, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, по справі № 480/1703/20 за позовом ОСОБА_1 до Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про скасування постанов, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі по тексту - Шосткинський міськрайонний ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління МЮ, відповідач), в якій просила: - скасувати постанову державного виконавця від 05.11.2019 у виконавчому провадженні № 60485716 про відкриття виконавчого провадження; - скасувати постанови державного виконавця від 05.11.2019 у виконавчому провадженні №60485716 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем неправомірно стягнуто з неї виконавчий збір і витрати виконавчого провадження, оскільки неможливо було в добровільному порядку виконати рішення суду в частині усунення перешкод для зустрічі батька з дитиною внаслідок невиконання своїх зобов`язань стягувачем щодо сплати аліментів та визначення місця його зустрічі з дитиною. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про скасування постанов в частині скасування постанови державного виконавця від 05.11.2019 у виконавчому провадженні № 60485716 про відкриття виконавчого провадження. Вказана ухвала позивачем оскаржена не була. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі № 480/1703/20 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про скасування постанов - відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі № 480/1703/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказала на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення вимог ст. 129-1, статті 151-2 Конституції України, ст.ст. 6, 7, ст. 163, ч. 3 ст. 246 КАС України, статті 2, 6, 8, 13 Європейської Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" з підстав та мотивів, викладених в скарзі. Вважає, що в описовій частині судового рішення в порушення ст. 246 КАС України не зазначено суттєві аргументи позивача, про які йшлося у заявах по суті. Не взято до уваги, що постанова старшого державного виконавця Шосткинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Шкатули Марини Анатоліївни від 06.11.2019 у виконавчому провадженні № 60485716 про визначення місця побачення стягувача з дитиною визнана судом неправомірною та скасована судовим рішенням, яке набрало законно сили. Стверджує, що не зазначення в судовому рішенні та у виконавчому листі місця зустрічі побачення стягувача (батька) з дитиною унеможливило добровільне виконання судового рішення. Звертає увагу суду, що стягувач не контактував з нею щодо визначення місця побачень з дитиною після набрання законної сили рішенням суду у справі № 589/804/19 і до отримання виконавчого листа та відкриття виконавчого провадження. Зауважила, що настанню обставини, які завадили добровільно виконати рішення суду сприяв і стягувач і державний виконавець. При цьому, державний виконавець відкривши провадження не перевірив, як стягувач на виконання побачення з дитиною матеріально її підтримує та чи існує заборгованість зі сплати аліментів у батька дитини з травня по листопад 2019 року, яка на той час становила 7 тисяч гривень. Крім того, на думку позивача, судом протиправно не було допитано її в якості свідка. На думку апелянта, відповідач прийнявши спірні постанови допустив втручання держави у право власності малолітньої дитини. чим порушив інтереси останньої. Наполягаючи на численних порушеннях судом першої інстанції норм чинного законодавства просить захистити інтереси малолітньої дитини, задовольнивши вимоги апеляційної скарги та позову. Також позивачем в апеляційній скарзі заявлено низку клопотань. За результатами розгляду вказаних клопотань, колегія суддів дійшла таких висновків. Колегія суддів не вбачає підстав для надання доручення Шосткинському міськрайонному суду Сумської області про допит позивача та колишнього старшого державного виконавця Шосткинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Шкатули Марини Анатоліївни, яка приймала постанови у виконавчому провадженні і 03.01.2020 брала участь у судовому засіданні, в якості свідків про обставини, які їм відомі, оскільки вирішення справи не потребує заслуховування пояснень вказаних осіб, усі обставини, що слід встановити в цій справі, можуть бути встановлені судом за наявними в матеріалах справи доказами та процесуальними документами сторін. Щодо клопотання позивача про витребування із Шосткинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області матеріали виконавчого провадження №60485716 та № 60402803, та витребування із Шосткинського міськрайонного суду Сумської області справи № 589/804/19, з огляду на предмет спору - скасування постанов державного виконавця від 05.11.2019 у виконавчому провадженні АСВП №60485716 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять усі необхідні для вирішення цієї справи докази та відсутні підстави для встановлення додаткових обставин поза предметом спору у цій справі, через що відмовляє в задоволенні вказаного клопотання. Щодо клопотання позивача про продовження строку на подання апеляційної скарги у новій уточненій редакції, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ч.ч. 1, 3-4 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Оскільки позивачем не було подано уточненої апеляційної скарги на момент розгляду апеляційної скарги по суті, то й відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про продовження строку на її подання. Представник відповідача не погодився з доводами апеляційної скарги та надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Стверджує, що дії державного виконавця у спірних відносинах цілком відповідали положенням Закону України «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю прибути до суду. У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами без надання пояснень представником відповідача, яким висловлено свою правову позицію на апеляційну скаргу у надісланому до суду письмовому відзиві, з метою дотримання строку розгляду справи, встановленого ст.287 КАС України, колегія суддів вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, та вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника відповідача. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 05.11.2019 старшим державним виконавцем Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) за заявою стягувача ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа № 589/804/19 від 25.10.2019 відкрито виконавче провадження № 60485716 про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 80). П. 3 вищевказаної постанови передбачено стягнення з боржника виконавчого збору/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 8346 грн. 05.11.2019 старшим державним виконавцем прийнято постанову ВП №60485716 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 8346,00 грн (а.с. 84) та постанову ВП №60485716 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження за проведення виконавчих дій у розмірі 110,26 грн (а. с. 87). 12.11.2019 старшим державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 60485716 на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 ЗУ "Про виконавче провадження" у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду (а. с. 82). 14.11.2019 на підставі постанови від 05.11.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 60485716 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60592339 про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 69 грн. (а. с. 88). Не погодившись з вказаними постановами державного виконавця від 05.11.2019 у виконавчому провадженні №60485716 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваних постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, оскільки останні винесені у повній відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження". Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження". Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону Згідно з ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до ч.6 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Як вбачається зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2019 за виконавчим листом № 589/804/19, який видано Шосткинським міськрайонним судом Сумської області боржника - ОСОБА_1 зобов`язано не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено наступний спосіб участі батька - ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні неповнолітньої дітини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : систематичні побачення з донькою щотижня, в середу та п`ятницю з 17 до 18 години та у неділю з 15 до 17 години, у присутності матері дитини, за умови дотримання режиму дитини, враховуючи фізіологічні особливості згідно її віку, враховуючи стан здоров`я дитини, не сваритись, не з`ясовувати відносини в присутності дитини, матеріально утримувати дитину. За визначенням ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Водночас, згідно з частиною 3 цієї статті, за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні. На виконання вищевказаних норм права, в пункті 3 постанови старшого державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2019 ВП №60485716 зазначено про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 8346 грн, що становить дві мінімальні заробітні плати у 2019 році. Слід відмітити, що державний виконавець в силу ч.4 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" повинен одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести і постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Пунктом 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 закріплено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження". Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Аналіз положень статей 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення, а питання про стягнення виконавчого збору виконавець повинен вирішити одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є безумовним обов`язком державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до виконання рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Такий спосіб дій державного виконавця передбачено безпосередньо вищенаведеними нормами права. Враховуючи, що відповідачем по справі є суб`єкт владних повноважень, який у відповідності до п.1 ч.2 ст.2 КАС України позбавлений можливості діяти в інший спосіб ніж визначено законом, не зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, зважаючи на будь-які обставини, буде слугувати підставою для висновку про недотримання державним виконавцем встановленої законом процедури відкриття виконавчого провадження. Посилання апелянта на те, що судове рішення добровільно не було виконано через не визначеність місця зустрічі побачення стягувана (батька) з дитиною, а також наявність у стягувача заборгованості зі сплати аліментів, колегія суддів не є визначеними законом обставинами, які можуть слугувати підставою для звільнення боржника ОСОБА_1 від сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Так, частиною 5 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Частиною 7 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі (ч. 8 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження"). Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. За наслідками апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що жоден з цих випадків не мав місця у спірних відносинах. В суді апеляційної інстанції підтверджено, що рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області по справі № 589/804/19 не було виконане станом на дату відкриття виконавчого провадження (05.11.2019). Отже, у державного виконавця у спірних відносинах були відсутні підстави для звільнення позивача від сплати виконавчого збору, передбачені ч.9 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження". Враховуючи, що добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження не відбулось, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та прийнята постанова про стягнення виконавчого збору. Крім того, відповідно ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих ді щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини 1 цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. У стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виноситься постанова про їх стягнення. При проведенні виконавчих дій відповідачем понесені витрати виконавчого провадження у розмірі 110,26 грн. За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів вважає, що державний виконавець діяв на підставі та в межах своїх повноважень, тому вимога позивача про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є безпідставною. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06.04.2020 у справі № 420/970/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Отже, колегія суддів вважає, що при прийняті постанов державного виконавця від 05.11.2019 у виконавчому провадженні №60485716 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, відповідач діяв на підставі та у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження". Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на порушення судом вимог ст. 163 КАС України щодо прийняття відзиву на позовну заяву поза межами строків, встановлених судом без доказів одночасного направлення позивачу відзиву, з огляду на таке. Ухвалою суду від 26.03.2020 надано відповідачу час для подання відзиву на позов до 07.04.2020. Підпунктом 2 пункту 9 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (який набув чинності з 02.04.2020, надалі - Закон № 540), у Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436): розділ VI "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 3 такого змісту: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідачем, засобами електронного зв`язку подавався відзив на позов 07.04.2020, а також оригінал такого відзиву був направлений до суду 09.04.2020 та надійшов до суду засобами поштового зв`язку 13.04.2020, що підтверджується конвертом (а.с.91). 15.04.2020 до суду, засобами електронного зв`язку, надійшло доповнення до відзиву разом з реєстром кореспонденції, надісланої відповідачем 09.04.2020, щодо направлення на адресу позивача відзиву на позов (а.с.97). Також, 15.04.2020 позивачем надано відповідь на відзив, в якому вона зазначила, що отримала відзив на позов 14.04.2020 о 16:26 год. Статтею 162 КАС України, зокрема, визначено обов`язок відповідача надіслати позивачеві копі відзиву з додатками. Позивач не заперечує отримання відзиву на позов, а з урахуванням змін, внесених до КАС України Законом № 540, відсутні підстави вважати, що відповідачем був пропущений строк для надання відзиву на позов. Відсутність у відзиві на позов деяких реквізитів позивача, як фактична поштова адреса, електронна адреса та номер телефону позивача, не впливають на його зміст. Отже, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для неврахування відзиву на позов, через що відповідний довід позивача колегія вважає необґрунтованим. Колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання позивача про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України, в частині норм статей 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не вбачає суперечностей між статтями 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» та нормами ст.ст. 3, 8, 129, 129-1, 151-2 Конституції України, а тому застосування процедури, визначеної ч. 4 ст. 7 КАС України, вважає недоречним. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення статтей 2, 6, 8, 13 Європейської Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Так, предметом розгляду цієї справи є саме надання оцінки правомірності винесення виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. При цьому, питання щодо виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду по справі № 589/804/19 не може бути предметом розгляду у цій справі, відповідно надання оцінки наявності або відсутності порушення ст. 2 (Право на життя), 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час виконання вказаного судового рішення знаходяться поза межами судового розгляду в цьому адміністративному процесі. Позивачем не наведено, яким чином винесення спірних постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження впливають на права позивача, визначені ст.ст. 2, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Статтею 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Так, ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом першої інстанції, встановленим законом, є саме Сумський окружний адміністративний суд, а судом апеляційної інстанції, встановленим законом, є Другий адміністративний апеляційний суд. При цьому, з протоколу судового засідання від 15.04.2020 вбачається, що позивач була присутня в судовому засіданні, їй роз`яснювалися її права та обов`язки, також позивач надавала клопотання та пояснення по справі. Отже, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), колегія суддів звертає увагу на те, що цією статтею передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)". З огляду на висновки, як суду першої інстанції, так й апеляційної інстанції, у цій справі про відмову в задоволенні позовних вимог, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції допущено порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на таке. Відповідно ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже держава, користуючись правом, яке не заперечується ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» врегулювало питання справляння та звільнення від сплати виконавчого збору та витрат виконавця за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. З огляду на наведене, колегією суддів не встановлено порушення судом першої інстанції положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Щодо звернення до Верховного Суду для подальшого направлення судової справи у порядку Протоколу № 16 до Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» щодо роз`яснення і тлумачення норм статей 2, 6, 8, 13, 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 до Протоколу № 1 до Конвенції, колегія суддів зазначає, що роз`яснення і тлумачення норм Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї містяться в численних рішеннях Європейського суду з прав людини та не потребують додаткового роз`яснення і тлумачення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст. 242, 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі № 480/1703/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова