Постанова 4803 № 204/4650/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3978/20 Справа № 204/4650/19 Суддя у 1-й інстанції - Мащук В. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С., при секретарі - Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи 9 спортивний клуб Управління Фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, Міністерство оборони України, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИЛА: В липні 2019 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи 9 спортивний клуб Управління Фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, Міністерство оборони України, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи 9 спортивний клуб Управління Фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, Міністерство оборони України, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року по справі №204/4650/19 та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року просить рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Міністра оборони України з письмовим зверненням, відповідно до якого зазначила наступне (мовою оригіналу): «Прошу Вас обратить внимание, на то что стадион СКА и все принадлежащее ему имущество было возвращено армии. Но административные помещения, которые были украдены по сговору с бывшей администрацией стадиона остались в частной собственности граждан ОСОБА_1 и ОСОБА_3 Эти граждане совершили самозахват адм. Зданий стадиона СКА и перестроили под домовладения. В данный момент хотят их узаконить, присоединить административное помещение к дому № 13/6. Почему недвижимое имущество армии осталось у расхитителей, и не было возвращено вместе со стадионом. Кроме того, граждане Кофманы со стороны ул. Пироговской, около эвакуационного выхода со стадиона на площади, принадлежащей стадиону, построили коридор с входом в адм. Здание и отгородили железным забором дворик. Улучшив свое благосостояние, они заблокировали эвакуационный выход» (арк.с.9). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25.04.1997 року № 0110, виданого КЕЧ Одеського району, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с.10). Відповідно до свідоцтва про право власності № 027215 від 17.10.2003 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_4 , домоволодіння складається з трьох жилих будинків літ. «А», «Б2», «В», загальною площею 1039, 8 кв.м., зображених у технічному паспорті (а.с.11). КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації нерухомості» 09.11.2012 року виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Власник ОСОБА_4 (а.с.12- 18). Відповідно до відповіді КЕО м. Одеси на адресу ОСОБА_4 від 18.02.2003 року, КЕО Одеського району не заперечує проти реконструкції раніше існуючого навісу, над входом в минулому їх приміщення, яке нині належить ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 в підсобне приміщення на території стадіону СКА (а.с.19). Відповідно до відповіді Юридичного департаменту Одеської міської ради від 05.01.2018 року № 31-вих в адресному реєстрі міста Одеси наявні відомості про адресу: АДРЕСА_1 а (а.с.45). Відповідно до відповіді КЕВ м. Одеса від 06.02.2018 року № 425, приватизація загального житлового фонду, який знаходиться на обліку КЕВ м. Одеса не передбачено. Під час ретельно перевірених архівних матеріалів, вказаний наказ (або розпорядження) № 110 від 25.04.1997 року, не виявлено (а. с.46). Відповідно до відповіді КЕВ м. Одеса від 14.03.2018 року № 947, у КЕВ м. Одеса відсутня інформація щодо переведення у житловий фон підсобного приміщення 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України, так як дане приміщення не знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси (а.с.47). Відповідно до відповіді 9 спортивного клубу Міністерства оборони України від 20.11.2017 року № 768, адміністративна будівля про яку йде мова у зверненні, на балансі та обліку у 9 спортивному клубі не перебуває з моменту передачі будівель на баланс 9 спортивного клуба. У генеральному плані військового містечка № 216 вказана будівля, також не вказана, будь які облікові документи (картки) також відсутні. Стосовно прибудови до житлового будинку у межах пітрибунного простору ліворуч східної трибуни зі сторони міста по АДРЕСА_3 . Пироговська, правовстановлюючі документи до 9 спортивного клубу не надані у зв`язку з перебуванням власників майна ( ОСОБА_4 ) за кордоном. Після оформлення землевпорядної документації на землі оборони (в/м 216), на яких розміщений 9 спортивний клуб, будуть вжиті заходи з поновлення прав землекористування відповідно до вимог Земельного кодексу України (а.с.48). Відповідно до повідомлення Південного територіального управління Військової служби правопорядку від 21.11.2017 року, щодо неправомірного використання громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нерухомого майна 9 СК Управління спорту МОУ: - зазначена територія є військовим містечком № 216 та відноситься до земель оброни. Користувачем зазначеної земельної ділянки є 9 СК Управління спорту МОУ, однак земельна ділянка не має кадастрового номеру, не зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - факт використання земельної ділянки 9 СК Управління спорту МОУ в межах підтрибунного простору в сторону стадіону сторонніми особами від приватного будинку по АДРЕСА_2 , був виявлений під час проведення службового розслідування, яке проводила комісія МОУ за участю посадових осіб Військової служби правопорядку ЗСУ у березні 2017 року; - в ході службового розслідування встановлено, що в межах під трибунного простору ліворуч східної трибуни зі сторони міста по вул. Пироговська є прибудова до 3 метрів, з встановленням решітчастого вікна в сторону стадіону від приватного будинку, яка фактично зайняла більшу частину проїзду (виходу) з стадіону (який також використовується в якості пожежного, аварійного проїзду (виходу) та являє собою забудови частин під трибунного простору шляхом викладання стінки та використання капітальної стіни трибуни до 5 метрів. Також зазначений прохід закритий суцільним парканом з ворітьми та хвірткою в бік міста, формуючи внутрішній дворик приватної садиби, доступ до якої зі сторони стадіону відсутній; - зазначена вище споруда є порушенням прав землекористування, визначених Земельним кодексом України; - поновлення прав землекористування можливо тільки у судовому порядку після отримання землекористувачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку військового містечка №

216. Військовою службою правопорядку ЗСУ перед Міністром оборони України ініційоване питання, щодо проведення комплексу робіт з утримання користувачами правовстановлюючих документів на земельну ділянку військового містечка № 216; - встановити приналежність до 9 СК управління спорту МОУ адміністративної будівлі,про яку йде мова у Вашому зверненні на даний час не можливо (а.с.49). Відповідно до відповіді КЕВ м. Одеси від 21.06.2018 року № 2365: громадянка ОСОБА_4 на обліку, яка така, що потребує поліпшення житлових умов у КЕВ м. Одеси не перебувала. У КЕВ м. Одеси відсутня інформація щодо прийняття рішення про надання житлового приміщення громадянці ОСОБА_4 (а.с.50). Відповідно до відповіді КЕВ м. Одеси від 21.06.2018 року № 2366, у КЕВ м. Одеса відсутня інформація щодо приватизації житла громадянкою ОСОБА_4 (а.с.51). Згідно з частиною першою ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується право на захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. За змістом ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Згідно роз`яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції. Інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Окрім того, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ судами України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини мають використовуватися як джерела права. Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: «На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна», зазначив суд у рішеннях по справах Лінгенс проти Австрії (п. 46) від 18.07.1986 та «Українська Пресс-Група» проти України (п. 41) від 29.03.2005. Тобто, якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст. 30 Закону України «Про інформацію», законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Таку саму позицію підтримує і Верховний Суд України. Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Крім того, у рішенні від 07.12.1976 у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства», Європейський Суд з прав людини зазначив і знову підкреслив у п. 41 свого рішення від 08.07.1986 у справі Лінгенс проти Австрії, що свобода вираження поглядів, гарантована ч. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання ч. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Отже, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами те, що відповідач поширила неправдиву інформацію щодо його неправомірної поведінки та є лише припущенням позивача про порушення відповідачем його особистих немайнових прав. Разом з тим, відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевіриш на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди необхідно зазначити, що відповідно до ст.ст.23,1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. А тому, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з відмовою в позові про захист честі, гідності та ділової репутації позивачу, вимоги останнього щодо стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають, з чим також погоджується й суд апеляційної інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що письмове звернення, ОСОБА_2 від 20.06.2019 року до Міністра оборони України не вмотивовані цілеспрямованими діями автора звернення на приниження честі та гідності ОСОБА_1 . Твердження апелянта про те, що в заяві відповідача до Міністра оборони чітко вбачаються слова та вирази, які спрямовані саме на приниження його честі та гідності й відповідач при цьому застосовує негативні та образливі вирази, які принижують його честь та гідність, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач реалізувала своє право на звернення до Міністерства оборони України з повідомленням про факти, які (на її думку) свідчать про протиправність набуття родиною позивача певного нерухомого майна та забудови одного з виїздів стадіону 9 Спортивного клубу Міністерства оборони України, а тому це не може саме по собі вважатися порушенням його права на честь, гідність та ділову репутацію. Доводи апелянта, що заява відповідача до Міністра оборони України є не суб`єктивною думкою відповідача, а саме викривленням фактів, які можна було підтвердити, колегія суддів вважає безпідставними та недоведеними, оскільки письмове звернення відповідача до Міністра оборони України не вмотивовані цілеспрямованими дії автора звернення на приниження честі та гідності позивача. Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. А тому, факт звернення відповідача до Міністерства оборони України не може вважатися діями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача. Крім того, остаточне рішення за зверненням відповідача до Міністерства оборони України не було прийнято. Отже, ним не було надано оцінки спірному зверненню, правдивості відомостей або наявності неправдивої інформації у ньому. Посилання апелянта, що ним пережиті моральні страждання, через приниження його честі та гідності, поширеною недостовірною інформацією, потягли за собою загострення серйозних захворювань, колегія суддів не бере до уваги, оскільки не підлягають розгляду у зв`язку з відмовою судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації позивачу. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича