Постанова КЦС ВС № 280/48/15-ц

Постанова Іменем України 28 липня 2020 року м. Київ справа № 280/48/15-ц провадження № 61-39708св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Коростишівська міська рада Житомирської області; треті особи: ОСОБА_2 , комунальне підприємство Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Миніч Т. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Коростишівської міської ради Житомирської області, треті особи: ОСОБА_2 , комунальне підприємство Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради, про визнання права власності на самочинне будівництво. Позовна заява мотивована тим, що у 1999 році рішеннями виконавчого комітету Коростишівської районної ради Житомирської області йому було виділено дві земельні ділянки площею 0,18 га та 0,10 га по АДРЕСА_1 , на яких він за власні кошти побудував приміщення цеху, що відповідає виробничим потребам, технічному стану й забезпечує експлуатаційну придатність. Ураховуючи викладене, посилаючись на частину третю статті 376 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудовану ним виробничу двоповерхову будівлю загальною площею 160,10 кв. м під цех по переробці граніту, який знаходиться по АДРЕСА_1 . У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Коростишівська міська рада Житомирської області, про визнання права власності на 1/2 частину самочинного будівництва. Позовна заява мотивована тим, що у 1999 році рішеннями виконавчого комітету Коростишівської районної ради Житомирської області йому та ОСОБА_1 було надано дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування спірного цеху, який був збудований із залученням його грошових коштів та ОСОБА_1 . Ураховуючи викладене, просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину самочинного будівництва цеху. Короткий зміст судових рішень Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2016 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2018 року у складі судді Василенка Р. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовану виробничу двоповерхову будівлю загальною площею 160,10 кв. м під цех по обробці граніту, що розташована по АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із наявних підстав для визнання права власності на приміщення цеху за ОСОБА_1 , визнання Коростишівською міською радою Житомирської області його позову, відсутності можливого порушення прав інших осіб та не доведення ОСОБА_2 обставин будівництва спірного нерухомого майна за його кошти. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2018 року скасовано, й ухвалено нове судове рішення, яким закрито провадження у справі. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовідповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо будівництва цеху по обробці природного каменю, яка 30 грудня 2014 року зареєстрована в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, генеральним підрядником та відповідальною особою за виконання робіт є фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 . Із наданих ОСОБА_1 документів на підтвердження здійснення будівництва цеху, укладених договорів на користування електричною енергією, врізку води тощо вбачається, що він діяв як ФОП. ОСОБА_2 звертався із заявою про прийняття у експлуатацію спірного цеху як ФОП та в інформації про замовника у Декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначав про себе як про ФОП. Відтак зазначений спір фактично виник між ФОП ОСОБА_1 , міською радою та ФОП ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й залишити в силі судове рішення першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 липня 2018 року касаційне провадження у цій справі відкрито, витребувано цивільну справу № 280/48/15-ц з Коростишівського районного суду Житомирської області. У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи тривав більше трьох років, відбулася численна кількість судових засідань та з урахуванням пояснень учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши надані у справі докази, на засадах змагальності, у межах позовних вимог, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що його позов підлягає задоволенню та не підлягає задоволенню позов ОСОБА_2 та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 зареєстрований ФОП з 14 листопада 1997 року, а ОСОБА_2 - з 19 серпня 2008 року. Згідно з довідкою комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 20 жовтня 2008 року станом на жовтень 2008 року на земельній ділянці по АДРЕСА_1 приватним підприємцем ОСОБА_1 споруджено виробничу будівлю з двох поверхів загальною площею 160,10 кв. м. Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо будівництва цеху по обробці природного каменю, яка зареєстрована в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 30 грудня 2014 року, генеральним підрядником та відповідальною особою за виконання робіт є ФОП ОСОБА_1 . Із наданих ОСОБА_1 документів на підтвердження здійснення будівництва цеху, укладених договорів на користування електричною енергією, врізку води тощо вбачається, що він діяв як ФОП. Відповідно до рішення 47 сесії 5 скликання Коростишівської міської ради Житомирської області від 31 березня 2010 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ФОП ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000га, яка розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування виробничої будівлі цеху по переробці граніту, за рахунок земель Коростишівської міської ради Житомирської області не наданих у власність та користування з метою надання її у користування на умовах оренди. Рішенням Коростишівської міської ради Житомирської області від 05 серпня 2011 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ФОП ОСОБА_1 було продовжено строк дії рішення 47 сесії 5 скликання Коростишівської міськради від 31 березня 2010 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» до 31 жовтня 2011 року. Рішенням Коростишівської міськради від 18 травня 2012 року «Про затвердження документації із землеустрою» ОСОБА_1 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4695 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування будівлі цеху по переробці граніту, з метою надання її у користування на умовах оренди. 05 серпня 2013 року між Коростишівською міською радою Житомирської області та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка - землі несільськогосподарського призначення, площею 0,4695 га по АДРЕСА_1 строком на 5 років зі сплатою орендної плати, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта 76915618225, кадастровий номер 1822583300:02:000:0230. Згідно з відповіддю наданою Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 31 грудня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 звертався із заявою про прийняття спірного цеху у експлуатацію як ФОП та щодо інформації про замовника у Декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначав себе як ФОП. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Відповідно до положень статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час пред`явлення позову, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Статтею 1 ГПК України 1991 року передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарським судам, згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України 1991 року підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. З аналізу наведеного вище вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що предметом спору у цій справі є визнання права власності на самочинне будівництво - виробничу будівлю під цех по переробці граніту, який виник між ФОП ОСОБА_1 , міською радою та ФОП ОСОБА_2 . Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що ГПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі, іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Отже, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Доводи касаційної скарги правильності висновків апеляційного суду не спростовують, судом правильно враховано положення ЦПК України та ГПК України у редакції, чинній на час пред`явлення позову. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара