Ухвала КЦС ВС № 362/4052/16-ц

УХВАЛА 22 липня 2020 року м. Київ справа № 362/4052/16-ц провадження № 61-19177св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року в складі судді Корнієнко С. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Приходька К. П., Іванової І. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до заповіту посвідченого 19 жовтня 2005 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Пясецькою Л. М., ОСОБА_5 на випадок її смерті зробила таке розпорядження належну їй 50/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла: ОСОБА_1 , а належну їй 31/100 частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_4 . Також 21 березня 2006 року ОСОБА_5 склала ще один заповіт, згідно якого на випадок її смерті зробила таке розпорядження: належну їй земельну ділянку, площею 0,156 га, що розташована в АДРЕСА_1 , заповіла: 1/3 частку, що складає 0,052 га ОСОБА_4 , а 2/3, що складає 0,104 га, ОСОБА_1 ОСОБА_1 , який є чоловіком позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте за життя своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво не встиг. Вона разом із сином отримали в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , проте позбавлені можливості оформити в порядку спадкування право власності на частину земельної ділянки за цієї ж адресою у зв`язку з відсутністю оригінала державного акту. Враховуючи наведене, позивач, діючи в своїх інтересах та в інтересах свого сина ОСОБА_2 , просила визнати за нею та ОСОБА_2 (за кожним окремо) право власності в порядку спадкування за законом на 2/9 частки земельної ділянки розміром 0,156, розташованої по АДРЕСА_1 , що складає відповідно 0,0346 га. У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування (том 1 а. с. 174-177). В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом спадкове майно ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкували в рівних частках спадкоємці першої черги за законом: його дружина ОСОБА_1 , його син ОСОБА_2 та він, як його батько. Вважає, що право на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок із господарськими спорудами, визначається пропорційно до часток осіб у праві власності на будинок. Враховуючи наведене, позивач просив визнати за ним право власності на 1/6 частку земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , відповідно до його права власності на 1/6 частку житлового будинку, розташованого на даній земельній ділянці, загальною площею 0,156 га, що складає 0,026 га, з яких: з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,0167 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,0093 га. У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку. В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_4 зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2003 року він придбав належні продавцю ( ОСОБА_5 ) 19/100 частин вищезазначеного будинку і в його користування перейшли приміщення, загальною площею 24,5 кв. м. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 червня 2011 року він є власником 31/100 частини вказаного будинку. Таким чином відповідно до цих правовстановлюючих документів він є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 . З урахуванням наведеного, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки, загальна площа якої 0.156 га, в тому числі, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,10 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,056 га відповідно до його права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на даній земельній ділянці, що складає 0,078 га, загальною площею з яких з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,05 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,028 га. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року первісний і зустрічні позови задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину, за кожним, земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га, розташованої на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, по 0,026 га. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га, розташованої на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, 0,078 га. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи частки співвласників у праві власності на спірний будинок, на підставі правовстановлюючих документів, право на земельну ділянку, на якій розташований жилий будинок з надвірними спорудами, визначається пропорційно до часток осіб у праві власності на жилий будинок. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визнав право власності на земельну ділянку за сторонами по справі пропорційно до часток осіб у праві власності на жилий будинок, та як наслідок ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів у справі. Короткий зміст касаційної скарги У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги ОСОБА_4 є незаконними, оскільки 19/100 частини будинку перейшло в його власність на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2003 року. Договір укладений за нормами ЦК УРСР 1963 року, яким не було передбачено обов`язкового переходу права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на будівлю. Така норма була відсутня також в ЗК України на день укладення договору, відповідні зміни внесені в статті 120 ЗК України лише в 2007 році. Відповідно до частини другої статті 377 ЦК України до набувача житлового будинку переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування. Таким чином до ОСОБА_4 в порядку спадкування повинна перейти лише 1/3 частина земельної ділянки, розмір якої є достатнім для обслуговування належної йому частини будинку. Крім того, суди неправильно застосували до виниклих правовідносин положення статті 1225 ЦК України, оскільки відповідно до останньої у власність переходить кожному із сторін розмір земельної ділянки визначений виключно заповітом. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У червні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи. Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи. У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.

Позиція Верховного Суду Відповідно до статті 415 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року справу № 689/26/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним державного акта на право приватної власності передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що ухвалити судове рішення у цій справі без відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, є неможливим без уточнення правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній вище постанові Верховного Суду України, а саме: щодо тлумачення положень статті 120 ЗК України у редакції, чинній у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року, у частині переходу до набувача права власності на будівлю та споруду права на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) прийнято до розгляду. У справі, яка переглядається, правовідносини є подібними тим, що є предметом спору у справі № 689/26/17, оскільки вирішення спору залежить від тлумачення положень статті 120 ЗК України у редакції, чинній у період із 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року, у частині переходу до набувача права власності на будівлю та споруду права на земельну ділянку, на якій вони розташовані. За таких обставин, з огляду на пункт 10 частини першої статті 252 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20). Керуючись статтями 252, 253, 260, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Зупинити касаційне провадження у справі № 362/4052/16-ц за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 689/26/17. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров І. М. Фаловська С. П. Штелик