Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/642/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/642/20 пров. № А/857/7398/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Бруновської Н.В., Довгої О.І., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №500/642/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Тернопільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції - Баранюк А.З., час ухвалення - 15.25 год., місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 20.05.2020р.),- В С Т А Н О В И В: До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (далі - позивачі) до Тернопільської міської ради (далі - відповідач, або ТМР), в якій позивачі просять: - визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської міської ради від 07 лютого 2020 року № 7/46/67 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)»; - зобов`язати Тернопільську міську раду на своєму черговому засіданні розглянути звернення про надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі з метою реалізації їхніх прав, як учасники бойових, неодноразово зверталися до Тернопільської міської ради із клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 07 лютого 2020 року Тернопільська міська рада прийняла рішення № 7/46/67 про відмову у наданні позивачам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному за адресою АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. Вважаючи такі дії та рішення протиправними, позивачі звернулися до суду із відповідним позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Тернопільської міської ради від 07 лютого 2020 року № 7/46/67 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)». Зобов`язно Тернопільську міську раду на своєму черговому засіданні розглянути звернення про надання дозволу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП2863125236) та ОСОБА_6 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення в даній адміністративній справі, шляхом зобов`язання Тернопільську міської ради подати у місячний строк, після набрання рішення суду законної сили, звіту про виконання судового рішення. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зокрема апелянт вказує на те, що позивачі просять відвести їм земельні ділянки, котрі розташовані у зоні охоронюваного ландшафту, у якій проведення різного роду робіт, зокрема будівництво, можливе лише в окремих випадках та після погодження відповідними органами. Також відповідач вказує на те, що подані позивачами в судовому засіданні скріншоти інтернет сторінки Публічної кадастрової карти України не є належним доказом у розумінні КАС України та жодного належного в розумінні положень статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і допустимого в контексті вимог статей 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказу, що підтверджуй відведення Тернопільською міською радою даних земельних ділянок іншим особам для обслуговування (будівництва) житлового будинку, господарських будівель і споруд позивачами не представлено. Крім цього, відомості із Публічної земельної карти України, містять лише інформацію, що земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_1 перебувають у приватній власності, однак коли та ким ці земельні ділянки надавалися кадастрова карта інформації не містить, через що твердження суду про те, що вказані земельні ділянки вже надавалися Тернопільською міською радою є припущенням. Також апелянт вказує на те, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач в судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із оголошеним карантином та перебуванням уповноваженого представника у відпустці. Позивачі надіслали на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутності. Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача Тернопільської міської ради про відкладення розгляду справи відмовляє у задоволенні такого з огляду на наступне. Поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (апелянта) не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист від 16.03.2020 №9-рс-186/20.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.205 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводи розгляд у справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивачі як учасники бойових дій, неодноразово зверталися до Тернопільської міської ради із клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: м.Тернопіль, АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У зв`язку із неналежним розглядом відповідачем їх заяв позивачі звернулися до суду. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі №500/1528/19 позов задоволено. Визнано протиправними дії Тернопільської міської ради, що виразилися у неналежному розгляді на 33 сесії 7 скликання, що відбулась 05 квітня 2019 року, проекту рішення «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)». Зобов`язано Тернопільську міську раду на своєму черговому засіданні розглянути клопотання від 25.02.2019 та 26.02.2019 про надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0, 10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі №857/9203/19 апеляційну скаргу Тернопільської міської ради задоволено частково. Змінено рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 500/1528/19, замінивши у третьому абзаці його резолютивної частини слова «та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою» словами «та прийняти рішення у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України». У решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 500/1528/19 залишено без змін. В подальшому, розглянувши звернення позивачів рішенням від 07.02.2020 №7/46/67 сорок шостої сесії сьомого скликання Тернопільської міської ради відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність площею до 0, 10 га для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, за адресою АДРЕСА_1. Не погодившись із такими діями та рішенням відповідача позивачі звернулися до суду із відповідним позовом. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що доказів, які б свідчили про наявності підстав для відмови позивачам у наданні дозволу, визначених безпосередньо ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідачем не надано, а судом не здобуто. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією. Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (ст.40 ЗК України). Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Частина сьома статті 118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Згідно ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. При цьому, згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, і у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу орган місцевого самоврядування повинен належним чином мотивувати причини цієї відмови. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Суд першої інстанції вірно вказав, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач в порушення вищенаведених норм чинного законодавства, не мотивував причини своєї відмови. Щодо доводів апелянта про те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах зони охоронюваного ландшафту (Ж-1) відповідно до плану зонування території м. Тернопіль, то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими з урахуванням висновку суду першої інстанції про те, що з Публічної кадастрової карти України із земельного масиву, де позивачі мають намір отримати земельні ділянки слідує, що земельні ділянки перебувають у власності інших осіб та надані для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. Крім цього, в ході розгляду справи апеляційним судом, позивачами була подана заява про забезпечення позову у даній справі, оскільки 29.05.2020 Тернопільська міська рада, прийняла рішення № 7/50/143 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 комунальному підприємству «Тернопільводоканал» для виробничих потреб, що в свою чергу суперечить доводами апелянта про те, що земельні ділянки, на які претендують позивачі, розташовані у зоні охоронюваного ландшафту, у якій проведення різного роду робіт, зокрема будівництво, можливе лише в окремих випадках та після погодження відповідними органами. Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що інших доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови у наданні дозволу, визначених безпосередньо ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідачем не надано, а судом в ході розгляду справи не здобуто. З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Тернопільської міської ради від 07 лютого 2020 року № 7/46/67 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)» є протиправним та підлягає до скасування. При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18 зробив висновок, що умови, за яких адміністративний орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з метою належного захисту порушеного права позивачів необхідно зобов`язати Тернопільську міську раду на своєму черговому засіданні розглянути звернення про надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою. Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Інститут судового контролю за виконанням судового рішення спрямований на забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві. Приймаючи до уваги обставини справи, суд першої інстанції також правильно з метою ефективного захисту прав позивачів у даній справі застосовував повноваження, надане суду щодо судового контролю за виконанням судового рішення, яке встановлено статтею 382 КАСУ, а саме: зобов`язати Тернопільську міську раду подати у місячний строк, після набрання рішення суду законної сили звіт про виконання судового рішення. Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп, правосуддя за своєю суттю визнається лише таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Тернопільської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №500/642/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська О. І. Довга Повне судове рішення складено 30.07.2020р.