Постанова 4855 № 826/11853/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11853/16 Головуючий у 1 інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Собківа Я.М. Шурка О.І. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Національного банку України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 20 березня 2017 року, просив: - скасувати наказ Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області; - стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 57 085,96 грн; - стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн; - допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати за один місяць. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено частково. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про скасування наказу Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 , про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн та вимогу допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної за один місяць - залишено без розгляду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що проведення антитерористичної операції на території Донецької області не звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівнику заробітну платню. 16 березня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Національного банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Також, 16 березня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Національного банку України надійшло клопотання про залучення третьої особи, в якому просив залучити до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство соціальної політики України. У судовому засіданні 30 липня 2020 року суду апеляційної інстанції представник Національного банку України - Булгаков Сергій Васильович від вищевказаного клопотання про залучення третьої особи - відмовився. 09 червня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Національного банку України надійшли додаткові пояснення. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 5 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року в межах позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 20 березня 2017 року, що були предметом розгляду у суді першої інстанції. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працював на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області. Правлінням Національного банку України винесено постанову від 20 листопада 2014 року №736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності», відповідно до якої, у зв`язку з нестабільною ситуацією, що склалася в м. Донецьку і спричинила, через загрозу життю та здоров`ю працівників, неможливість виконувати Управлінням Національного банку України в Донецькій області своїх функцій, призупинено з 01 грудня 2014 року виконання управліннями Національного банку України в Донецькій та Луганській областях частини своїх функцій та прийнято рішення про скорочення чисельності працівників управління Національного банку України в Донецькій області на 279 одиниць. Пунктом 6 цієї постанови Правлінням Національного банку України №736 ухвалено не здійснювати з 01 грудня 2015 року оплату праці працівникам управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях, які не залучатимуться до виконання функцій цих управлінь та функцій структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України. На виконання цієї постанови, начальником Управління Національного банку України в Донецькій області видано наказ від 04 грудня 2014 року №238-к «Про скорочення штату та чисельності працівників управління», яким скорочено чисельність працівників Управління Національного банку України в Донецькій області на 279 штатних одиниць. Підпунктом 2.2. пункту 2 зазначеного наказу №238-к визначено обов`язок відділу персоналу попередити працівників управління про їх наступне вивільнення з наказом про скорочення та попередити про наступне вивільнення, у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників, та здійснити інші організаційні заходи, відповідно до вимог законодавства України про працю. На виконання вимог статті 492 КЗпП України, 06 січня 2015 року ОСОБА_1 вручено під підпис персональне попередження, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу про працю України. 27 березня 2015 року Національним банком України виданий наказ №1892-к про звільнення ОСОБА_1 , головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, з роботи 27 березня 2015 року, у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 наказу від 27 березня 2015 року №1892-к, ОСОБА_1 наказано здійснити такі виплати: компенсація за 10 календарних днів невикористаної відпустки за період з 01 січня 2014 року по 27 березня 2015 року та вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку (стаття 44 КЗпП України). 27 березня 2015 року ОСОБА_1 вручено трудову книжку, що підтверджується витягом з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Не погоджуючись зі діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Враховуючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року, предметом дослідження та перегляду в суді апеляційної інстанції є вимоги ОСОБА_1 , у редакції його заяви від 20 березня 2017 року, про стягнення з Національного банку України на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 57085,96 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Отже, статтею 21 КЗпП України закріплено обов`язок власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Положеннями ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. За приписами статті 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області. Відповідно до п. 1 постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності», призупинено з 01 грудня 2014 року виконання управліннями Національного банку України в Донецькій та Луганській областях функцій, зазначених у пункті 3.2, 3.4, підпунктах "д" -"є", "и" - "л", "о" пункту 3,6, пункті 3.9, пункті 3,12 глави 3 Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 01 лютого 2010 року № 36 (а.с. 28-29). Також, пунктом 6 вищевказаної постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №736 передбачено не здійснювати з 01 грудня 2015 року оплату праці працівникам управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях, які не залучатимуться до виконання функцій цих управлінь та функцій структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України. На виконання зазначеної постанови, начальником Управління Національного банку України в Донецькій області видано наказ від 04 грудня 2014 року №238-к «Про скорочення штату та чисельності працівників управління», яким скорочено чисельність працівників Управління Національного банку України в Донецькій області на 279 штатних одиниць (а.с. 32). Згідно наказу Національного банку України від 27 березня 2015 року №1892-к, звільнено ОСОБА_1 , головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, з роботи 27 березня 2015 року, у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 27). Оскільки, в період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року позивач не залучався до роботи та не виконував функції Управління Національного банку України в Донецькій області, колегія суддів вважає, що вказаний період є простоєм не з вини працівника. Разом з тим, частиною 2 статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 року № 638-IV передбачено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян. Постановою Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року №436 запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 6 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, зокрема, на території Донецької області. Процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям, здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей визначає Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №595 (далі - Порядок №595). Пунктом 2 Порядку №595 визначено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Згідно п. 3 Порядку №595, заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи. За приписами п. 4 Порядку №595, заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов`язки. Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради). Таким чином, виплата заробітної плати за період, коли установа (Управління Національного банку України в Донецькій області) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади, або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи, якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов`язки. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 14 травня 2020 року у справі №812/1536/15. Відповідно до пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 26 листопада 2015 року №818, виключено зі структури Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 2005 року №521 (зі змінами), управління Національного банку України в Донецькій і Луганській областях, Головне управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим зі скороченням штату працівників (а.с. 53-55). Також, у додаткових поясненнях, наявних в матеріалах справи, Національний банк України підтвердив, що Управління Національного банку України в Донецькій області не було переміщено на підконтрольну Україні територію та роботу цього Управління не було відновлено. Враховуючи вищезазначене, оскільки, Управління Національного банку України в Донецькій області не було переміщено в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, його роботу не відновлено, а ОСОБА_1 не виконує свої посадові обов`язки, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог та стягненні з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року. Доводи апелянта про порушення процедури звільнення з роботи колегія суддів вважає безпідставними, так як, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року позовні вимоги щодо скасування наказу Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 та про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області залишено без розгляду. Заперечення апелянта на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року, які були додані до апеляційної скарги, про те, що вказана ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. За приписами пункту 12 частини 1 статті 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Отже, у випадку, якщо апелянт не згоден з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 частині позовних вимог залишено без розгляду, він не був позбавлений права звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вказане судове рішення. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Собків Я.М. Шурко О.І. Повний текст постанови виготовлено 31.07.2020 року.