Постанова 4851 № 440/4849/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 р.Справа № 440/4849/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання - Олійник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Бойко С.С., м. Полтава) від 04.02.2020 р. (повний текст рішення складено 10.02.2020 р.) по справі № 440/4849/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання дій неправомірними, визнання неправомірною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив визнати неправомірними дії щодо внесення відомостей від 15.04.2019 про взяття на повторний облік платником податків та платником єдиного соціального внеску як фізичної особи-підприємця громадянина ОСОБА_1 ; зобов`язати зняти з обліку платника податків; визнати неправомірною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року №Ф-187076-54. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що фіскальним органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного, оскільки він як фізична особа - підприємець фактично підприємницькою діяльністю у не здійснює з 2005 року, дохід від ведення такої діяльності не отримує. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 08.11.2019 №Ф-187076-54 про сплату боргу. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок). Стягнуто з Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень). Відповідач, частково не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що підставою для винесення оскаржуваної вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 08.11.2019 №Ф-187076-54 про сплату боргу стало те що, згідно реєстраційних даних ІТС "Податковий борг" ОСОБА_1 перебував на обліку Пирятинській ДПІ Лубенського управління ГУ ДПС у Полтавській області як фізична особа-підприємець з 23.11.2004 р. по 29.11.2019 р. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є платником єдиного внеску. Згідно даних інформаційної системи за позивачем обліковується заборгованість по єдиному внеску станом на 31.10.2019 р. в сумі 5508,36 грн., в т.ч. за 2-й квартал 2019 року по терміну сплати 19.07.2019 р. в сумі 2754,18 грн. та за 3-й квартал 2019 року по терміну сплати 21.10.2019 р. в сумі 2754,18 грн. Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідачем, як апелянтом, не було жодним чином наведено та обґрунтовано конкретних порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судом першої інстанції при прийнятті рішення у даній справі, в звязку з чим вважає рішення суду законним та обґрунтованим, в зв`язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Просить розглянути справу без участі позивача та його представника. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 15 листопада 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, а з 23.11.2004 - взятий на облік як платник податків в Лубенській об`єднаній ДПІ (Пирятинське відділення) (а.с. 16-20). Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою припинення підприємницької діяльності є 29.11.2019 (а.с. 16-17). Позивач перебував на загальній системі оподаткування. Докази фактичного ведення підприємницькою діяльності позивачем упродовж 2005-2019 років у матеріалах справи відсутні. Звітність за спірний період ФОП ОСОБА_1 не подавалась. Відомостей про отримання позивачем доходу від ведення підприємницької діяльності суду не надано. Разом з цим, з 07.04.2005 по 04.07.2006 позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ "Пирятиндрев", а починаючи з 18.08.2006 прийнятий на службу в Державну кримінально - виконавчу службу України на посаду молодшого інспектора відділу охорони "Березанської виправної колонії (№95)" де і працює по цей час (а.с. 22-27). Довідкою Державної установи "Березанська виправна колонія (№95)" від 29.11.2019 вих. №2/632 підтверджено, що з 18.08.2006 ОСОБА_1 дійсно проходить службу Державній кримінально - виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу охорони "Березанської виправної колонії (№95)"(а.с. 26). Поряд з цим, 08.11.2019 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-187076-54У, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 5508,36 грн. (а.с. 14). Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Дану вимогу отримано позивачем 28.11.2019. Не погодившись з вимогою Головного управління ДПС у Полтавській області від 08.11.2019 №Ф-187076-54У про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржила її до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої виходив з безпідставності формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 №Ф-187076-54, якою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 5508,36 грн., оскільки у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску за спірний період. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в подальшому - Закон № 2464-VI). Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно із п. 2 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абзацу першого п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18. Згідно матеріалів справи, з 07.04.2005 по 04.07.2006 позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ "Пирятиндрев", а починаючи з 18.08.2006 прийнятий на службу в Державну кримінально - виконавчу службу України на посаду молодшого інспектора відділу охорони "Березанської виправної колонії (№95)" де і працює по цей час, тобто був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. Тобто в період з 07.04.2005 по 04.07.2006 та з 18.08.2006 по цей час позивач працював в ТОВ "Пирятиндрев" та Березанської виправної колонії (№95) та отримував заробітну плату з якої сплачується єдиний внесок. Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки (а.с.22-25), довідкою Державної установи "Березанської виправної колонії (№95)"(а.с.26), витягу з реєстру застрахованих осіб (а.с.30-31). Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесено оскаржувану вимогу (2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. Отже, враховуючи вищевикладене вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову шляхом скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року №Ф-187076-54. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року по справі № 440/4849/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 31.07.2020 року