Постанова 4824 № 758/7276/19

справа № 758/7276/19 головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С. провадження № 22-ц/824/9208/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського В.А., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Піскуновою Оксаною Миколаївною, на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» про визнання недійсним договору факторингу, - В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» про визнання недійсним договору факторингу. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 , черезпредставника- ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зазначає, що суд не взяв до уваги заяву про усунення недоліків та уточнену позовну заяву. На думку апелянта, суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки позов має немайновий характер і зазначення ціни позову не передбачається. Крім того, вказує, що судом порушено його право на відкритість інформації щодо справи та розумні строки прийняття рішення про відкриття провадження. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки, зазначені в ухвалі, усунуто частково. Позивачем не зазначено з яких саме підстав, передбачених ч. 5 ст. 203 ЦК України, договір факторингу є недійсним, у чому саме полягають обставини, на які посилається позивач, стверджуючи, що договір не був спрямований на настання реальних наслідків. Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним судовим рішенням, виходячи на наступного. Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України в редакції що діяла на час пред`явлення позову, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Судом установлено, що у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» про визнання недійсним договору факторингу. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 175 та 177 ЦПК України та надано строк для усунення її недоліків (а.с.34-35). 25.11.2019 року на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху до суду першої інстанції надійшов лист представника позивача - ОСОБА_4 з уточненою позовною заявою (а.с.39-46). Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року заяву повернуто позивачу зв`язку з не усуненням недоліків. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Так, процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Проте, визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення цієї заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому висновок суду є помилковим. ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Враховуючи викладене висновки суду першої інстанції є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону. За змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною. При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді. За частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Відповідно до положень статей 5, 12, 81, 83 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Таким чином, висновки суду першої не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті позовних вимог, які тягнуть постановлення інших за значенням судових рішень, тому зазначені в ухвалі суду першої інстанції обставини не можуть бути недоліками в розумінні статей 175, 177 ЦПК України. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд припустився помилки, вважаючи, що недоліки позовної заяви не усунуто, оскільки представником позивачів надано уточнену позовну заяву на виконання вимог ухвали. Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів. Отже, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати позовну заяву неподаною та повертати її, а тому, оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо визнання неподаною та повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому, відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На виконання положень статей 141, 382 ЦПК України колегія суддів зазначає, що питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався. Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Піскуновою Оксаною Миколаївною задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А. Нежура