Постанова Київський апеляційний суд № 761/34905/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2020 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 761/34905/18 Номер провадження 22-ц/824/8561/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Притули Н. Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сербіна Наталія Петрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні майном, в с т а н о в и в : У вересні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сербіна Наталія Петрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіною Наталією Петрівною, серія та номер: 1628; зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоду у користуванні машиномісцем АДРЕСА_1 , шляхом заборони користуватися машиномісцем АДРЕСА_2, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_3 . Позовна заява обґрунтована тим, що 27 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» укладено договір купівлі-продажу машиномісця АДРЕСА_3, загальною площею 13,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на зазначене машиномісце було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 07 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1403697280000, номер запису про право власності № 23289094. Позивач зазначає, що згідно п. 1.1.1. та п. 2.1. Інвестиційного договору № С1/П1198/1 від 29 лютого 2013 року ОСОБА_2 прийняв інвестиційну участь у будівництві підземного паркінгу в комплексів житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями офісного призначення на вулиці АДРЕСА_4 . Відповідно до п. 1.1.2. вказаного договору, його об`єктом є місце для паркування автомобіля (машиномісце) номер АДРЕСА_2 . Так, вищевказане машиномісце належить позивачу на праві власності. Позивач зазначає, що машиномісце АДРЕСА_3, яке продано за оспорюваним договором не передбачене проектною документацією в підземному паркінгу. Крім того, вказане машиномісце розміщено на місці, де за проектною документацією повинно бути розташоване приміщення № 3 «венткамера підпору повітря» площею 10,21 м2,, яке призначене для запобігання поширення диму в підземному паркінгу, а відтак, воно є спільним майном власників машиномісць. На думку позивача, питання про зміну спільного майна, а саме переобладнання приміщення № 3 «венткамера підпору повітря» у машиномісце АДРЕСА_3, а також питання про його наступний продаж, мали вирішуватись власниками всіх машиномісць у паркінгу, які свою згоду на вказані дії не надавали. Таким чином, позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року укладений між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_3 , є недійсним. Позивач зазначає, що розміщення автомобіля на машиномісці АДРЕСА_3 не дозволяє нормально відкривати дверці та виходити з автомобіля, розташованому на сусідньому машиномісці АДРЕСА_2 , яке належить останньому на праві власності. Таким чином, використання відповідачем-1 машиномісця АДРЕСА_3, перешкоджає нормальному використанню машиномісця АДРЕСА_2 . Крім того, розміщення машиномісця АДРЕСА_3 грубо порушує вимоги пожежної безпеки. Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_4 . Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року заяву позивача про зміну предмету позову повернуто його представнику. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року (т. ІІ а.с. 189-195) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житосервіс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сербіна Наталія Петрівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні майном, відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 06 травня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 направив апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким: визнати недійсним договір купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіною Наталією Петрівною, серія та номер: 1628; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сербіної Наталії Петрівни, індексний номер 39003866 від 27 грудня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на машиномісце АДРЕСА_2, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , та скасування запису від 27 грудня 2017 року № 24198122 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на машиномісце АДРЕСА_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сербіної Наталії Петрівни, індексний номер 38052015 від 10 листопада 2017 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» на машиномісце АДРЕСА_3, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; скасувати запис від 10 листопада 2017 року № 23289094 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» на машиномісце АДРЕСА_3, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні машиномісцем АДРЕСА_1 , шляхом приведення машиномісця АДРЕСА_3 у відповідність до вимог ДБН В.2.3.-15-2007 «Автостоянки і гаражі ля легкових автомобілів». Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 05 серпня 2019 року позивачем було подано заяву про зміну предмету позову в якій останній просив, зокрема, скасувати державну реєстрацію права власті ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на машиномісце АДРЕСА_3, а відтак, посилання суду на те, що позивач не оскаржував набуття ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» права власності на вищевказане машиномісце, не відповідає дійсності. На думку скаржника, судом першої інстанції було безпідставно повернуто позивачу заяву про зміну предмету позову, оскільки, вказана заява була подана у відповідності до вимог ч. 3 ст. 49 ЦПК України. Так, у вказаній заяві позивачем було змінено лише предмет позову, проте підстави позову, залишились незмінні. Скаржник зазначає, що відповідач-2 без згоди всіх власників машиномісць, що є співвласниками спільного майна паркінгу, на місце де мала бути розташована камера підпору повітря для забезпечення видалення диму у випадку пожежі, незаконно влаштував спірне машиномісце АДРЕСА_2, а пізніше продав його відповідачу-1 без згоди співвласників паркінгу. На думку скаржника, договір купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, оскільки відчужене майно є спільним майном співвласників підземного паркінгу розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, за проектною документацією підземного паркінгу, вказаний паркінг повинен містити 198 машиномісць, а відтак, машиномісце АДРЕСА_3 було безпідставно улаштовано на місці, яке є спільним майном власників всіх машиномість у підземному паркінгу. Скаржник зазначає, що ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» без отримання попередньої згоди співвласників машиномісць провело реконструкцію венткамери підпору повітря у машиномісце АДРЕСА_3, а відтак, державна реєстрація права власності на машиномісце АДРЕСА_3 є незаконним, у зв`язку з чим, договір купівлі-продажу вказаного машиномісця, є недійсним. На думку скаржника, судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів, які безпосередньо впливали на встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи. Скаржник зазначає, що оскільки договір купівлі-продажу машиномісця укладений 27 грудня 2017 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 є недійсним, то право власності на нього державній реєстрації не підлягає. Таким чином, на думку скаржника, позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на машиномісце АДРЕСА_3 та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірне машиномісце, здійснене на підставі вищевказаного договору, підлягають задоволенню. Скаржник зазначає, що реконструкція паркінгу, у результаті якої на місці прміщення № 3 венткамери підпору повітря безпідставно улаштовано спірне машиномісце АДРЕСА_3, здійснено відповідачем-2 з порушенням права спільної сумісної власності скаржника, а відтак, рішення приватного нотаріуса КМНО Сербіної Н. П. про державну реєстрацію вказаного машиномісця та запис від 10 листопада 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підлягають скасуванню. Скаржник посилається на те, що станом на день подання апеляційної скарги власником спірного машиномісця є ОСОБА_4 . Так, вказане машиномісце перешкоджає скаржнику нормальному використанню його машиномісця, що підтверджується, зокрема, показами свідків та висновком експерта № 14679 від 28 серпня 2018 року який на думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги під час ухвалення оскаржуваного рішення. Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зроблено висновок про те, що під час користування машиномісцем останній не звертався про існування перешкод в можливості користуватись машиномісцем, разом з тим, таке звернення не передбачено чинним законодавством України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2020 року поновлено скаржнику процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 06 липня на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідачів з відповідними підтвердженнями про направлення його всім учасникам справи. З вказаного відзиву вбачається, що відповідачі вважають оскаржуване рішення таким, що відповідає закону та фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Так, 27 грудня 2017 року між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу машиномісця АДРЕСА_3, загальною площею 13,5 кв.м., яке розташоване за адресою : АДРЕСА_3 . Відповідачі зазначають, що машиномісце АДРЕСА_3 створене в результаті реконструкції підземного паркінгу, є об`єктом нерухомості, право власності на яке зареєстровано у встановленому законом порядку. 07 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування вищевказаного машиномісця. Відповідачі зазначають, що в позовіній заяві позивачем не зазначено підстави, встановлені законом, для визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року. Крім того, позивач не зазначив, яким саме нормам законодавства не відповідає оспорюваний договір, в чому полягає неправомірність дій ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного договору та які права позивача було порушено в наслідок укладення вказаного договору. Відповідачі посилаються на те, що зазначені позивачем підстави для визнання договору купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року недійсним, не передбачені законом. Відповідачі зазначають, що машиномісце АДРЕСА_3 не є спільною власністю власників інших машиномісць в підземному паркінгу, а отже згода власників маштномісць на укладення оспорюваного договору, не вимагалася. Крім того, на думку відповідачів, посилання позивача на те, що на місці машиномісця АДРЕСА_3 розташована венткамера підпору повітря, є надуманим. Відповідачі зазначають, що позивачем недоведено наявність перешкод з боку власника машиномісця АДРЕСА_3 щодо користування машиномісцем АДРЕСА_3, а обраний останнім спосіб захисту його цивільних прав та інтересів шляхом визнання правочину недійсним, є необґрунтованим. У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Чумас Г. Г. підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, з підстав викладених у ній. Представник відповідачів - адвокат Прокопенко Т. Ю. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сербіна Н. П. до суду апеляційної інстанції не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення у зв`язку з чим, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності останньої. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника скаржника та заперечення представника відповідачів, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року суд першої інстанції виходив з того, що позивач не оскаржував набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» права власності на машиномісце АДРЕСА_3, крім того, дотримання положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» не впливає на дійсність договору купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року, так як діючим законодавством не передбачено надання власнику машиномісця на його продаж згоди, від інших співвласників машиномісць. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача-1 усунути перешкоди у користуванні машиномісцем АДРЕСА_2 суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні вищевказаним машиномісцем. Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що 29 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ОПТІМАЛ» укладено інвестиційний договір № С1/П198/1, предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві паркінгу (т. І а.с. 18-22). 03 лютого 2016 року між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ОПТІМАЛ» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу машиномісця, загальною площею 15,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 . І а.с. 23-24). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно машиномісце загальною площею 15,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (т. І а.с. 25). 27 грудня 2017 року між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу машиномісця АДРЕСА_3, загальною площею 13,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . І а.с. 150-152). Як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, машиномісце загальною площею 13,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 18 січня 2018 рік належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (т. І а.с. 71). 07 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування гаражу, предметом якого є машиномісце площею 13,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 . ІІ а.с. 35-36). Так, з аналізу змісту апеляційної скарги та позовної заяви вбачається, що в апеляційній скарзі скаржником змінено предмет позову. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Так, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року переглядається колегією суддів в межах позовних вимог. Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Як вбачається з приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст.. 205 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Так, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, судам необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що 27 грудня 2017 року між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу машиномісця АДРЕСА_2, загальною площею 13,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Так дослідивши вказаний договір колегія суддів приходить до висновку, що вказаний договір містить всі істотні умови договору, його зміст не суперечити положенням чинного законодавства України, а також інтересам держави та суспільства, волевиявлення учасників договору відповідає їх внутрішній волі, крім того, вказаний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця від 27 грудня 2017 року. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Так, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що у разі наявності будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження власником майна своїм майном останній має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що машиномісце загальною площею 15,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (т. І а.с. 25). Машиномісце загальною площею 13,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , 07 серпня 2018 року було подаровано ОСОБА_4 та належить останньому на праві власності (т. ІІ а.с. 35-36). Так, вказані машиномісця розташовані поруч одне із одним. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, на підставі яких, колегія суддів могла б дійти висновку, що позивачу створюються перешкоди у користуванні машиномісцем, яке належить останньому на праві приватної власності, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод позивачу у користуванні машиномісцем АДРЕСА_2 , шляхом заборони користуватися АДРЕСА_2 . Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що судом першої інстанції безпідставно повернуто його заяву про зміну предмету позову, виходячи з наступного. Як вбачається з ч. 3 ст. 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (постанова Верховного Суду від 13 березня 2018 року № 916/1764/17). Як вбачається з матеріалів справи, заява про зміну предмету позову була подана позивачем до закриття підготовчого провадження. Разом з тим, у позовній заяві позивачем було заявлено дві позовні вимоги, проте, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, у заяві про зміну предмету позову від 05 серпня 2019 року позивачем було заявлено п`ять позовних вимог. Таким чином, заявою про зміну предмету позову, позивач фактично збільшив розмір позовних вимог, а відтак, вказана заява не може розцінюватись як заява про зміну предмету позову. Крім того, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в заяві про зміну предмету позову, позивач просить, зокрема, скасувати рішення приватного нотаріуса Сербіної Н. П. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на машиномісце АДРЕСА_3 та скасувати запис від 10 листопада 2017 року № 23289094 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чим фактично змінює коло відповідачів, оскільки рішення про державну реєстрацію права власності було прийнято приватним нотаріусом Сербіною Н. П., останньою також внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, разом з тим, вона не являється відповідачем по справі. З апеляційної скарги також вбачається, що в заяві про зміну предмету позову, позивач заявляючи вимогу в частині усунення перешкод в користуванні машиномісцем, фактично наводить інші підстави позову, що по суті є новим позовом. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для повернення заяви про зміну предмету позову, позивачу. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що власники машиномісць є співвласниками паркінгу, а відтак, для проведення реконструкції венткамери підпору повітря у машиномісце АДРЕСА_3 необхідно було отримати згоду усіх співвласників паркінгу. Так, з матеріалів справи вбачається, що вищевказане машиномісце було створено у зв`язку з реконструкцією підземного паркінгу, є самостійним об`єктом нерухомості, право власності на яке, зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства України, а відтак, вищевказане посилання скаржника, є безпідставним. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що наявність вищевказаного машиномісця перешкоджає скаржнику безперешкодно використовувати машиномісце, яке належить останньому на праві власності, оскільки докази на підтвердження вищевказаного, матеріали справи не містять. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів, оскільки, вказані останнім докази, не є такими, наявність яких безпосередньо вплине на вирішення даного спору. Посилання скаржника на висновок експерта, суд розцінює критично, оскільки при проведенні експертизи у експерта були відсутні матеріали щодо реконструкції паркінгу. Колегія суддів не вбачає підстав надавати оцінку доводам скаржника, якими він обґрунтовує наявність підстав для задоволення вимог зазначених ним в заяві про зміну предмету позову, оскільки вказана заява, у відповідності до вимог чинного законодавства, була повернута позивачу. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 31 липня 2020 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова