Постанова 4824 № 761/9980/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року місто Київ справа № 761/9980/20 апеляційне провадження № 22-ц/824/8744/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Головачова Я.В., суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Рибака М.А. від 9 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про скасування арешту та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві про скасування арешту та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що він та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . У червні 2017 року йому стало відомо, що в рамках кримінального провадження № 12016100000001680 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва на вказану квартиру накладено арешт, яка, як вказано у судовому рішення належить фігуранту кримінального провадження ОСОБА_3 . Позивач зазначав, що він звертався з відповідним клопотанням про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва, проте у його задоволенні було відмовлено. Посилаючись на те, що спірна квартира є співвласністю позивача, він не є фігурантом кримінальної справи, арешт на належне йому майно порушує статтю 41 Конституції України, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною та скасувати ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва Мартинова Є.О. від 22 грудня 2017 року по справі № 761/43755/16-к; визнати незаконним та скасувати арешт, накладений Шевченківським районним судом міста Китєва від 12 грудня 2016 року по справі 761/43755/16-к на квартиру АДРЕСА_1 ; виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо вказаної квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 9 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того суд не врахував правові висновки Великої палати Верховного Суду викладені у постанові № 14-479цс19 від 8 листопада 2019 року щодо подібних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції у місті Києвізаперечує проти її задоволення, оскільки питання щодо скасування арешту повинно розглядатися в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним кодексом. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав. Представник Головного управління Національної поліції у місті Києві в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. З урахуванням положень частини 2 статі 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 2/3 квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником 1/3 квартири є ОСОБА_2 . Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року на вказану квартиру, в кримінальному провадженні № 12016100000001680 за підозрою ОСОБА_3 за частиною 4 статті 187 КК України, накладено арешт. Звертаючись до суду з позов про скасування арешту з квартири, позивач зазначав, що вже звертався в кримінальному провадженні із заявою про зняття арешту з майна та ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року від 16 вересня 2018 року у справі № 761/34660/18 його клопотання про скасування арешту було залишено без задоволення. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходи з того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки питання про скасування арешту з майна, накладеного у кримінальному провадженні, має вирішуватися за правилами кримінального процесуального законодавства. Такий висновок суду є правильний. Згідно з частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України). Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19). Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. Згідно зі статтею 174 КПК України інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним. У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц. Арешт майна - це тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку. Отже, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з нормами КПК України і його скасування відбувається в порядку, визначеному статтею 174 КПК України. Аналогічних за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки спірне питання має розглядатися в порядку, визначеному КПК України. Посилання у апеляційній скарзі на те, що цей спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства, є помилковим. Накладення арешту на спірне майно стало передумовою для звернення позивача до суду за захистом його прав. Фактично позивач не погоджується з наявністю підстав для накладення відповідних заборон у ході досудового розслідування, а тому його вимоги про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються прав позивача, мають вирішуватися у порядку, передбаченому КПК України. Правові висновки Великої палати Верховного Суду викладені у постанові № 14-479цс19 від 8 листопада 2019 року не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки стосуються інших правовідносин. Водночас колегія суддів вважає необхідним роз`яснити позивачу, що його вимога про скасування арешту може бути вирішена судом, який розглядає відповідну кримінальну справу в межах якої було накладено арешт, під час судового провадження за його клопотанням, якщо він доведе, що арешт накладено необґрунтовано (пункт 2 частини 1 статті 174 КПК України). Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали і задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 липня 2020 року. Головуючий Я.В. Головачов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова