Постанова 4824 № 760/3709/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 760/3709/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Букіна О.М. 28 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Шахової О.В., Вербової І.М., секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року в справі за позовом Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, витребування майна і скасування рішення про державну реєстрацію та зустрічного позову ОСОБА_1 до Київської міської ради в інтересах держави в особі якої діє Київська місцева прокуратура № 9, треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, ОСОБА_3 про визнання права власності, ВСТАНОВИВ: У лютому 2018 року Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради та просила: - визнати недійсним договір дарування квартири від 25.06.2009 № 1469, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; - витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №33054292 від 21.12.2016, відповідно до якого 21.12.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000. № апеляційного провадження: 22-ц/824/2755/2020 У квітні 2018 року ОСОБА_1 подано зустрічний позов до Київської міської ради в інтересах держави в особі якої діє Київська місцева прокуратура № 9, який просив визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року первісний позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 25.06.2009 №1469, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Визнано квартиру АДРЕСА_2 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та передано дану квартиру у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Витребувано квартиру АДРЕСА_2 від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №33054292 від 21.12.2016, відповідно до якого 21.12.2016 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Прокуратури м. Києва судовий збір у розмірі 7 407,60 грн. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, витребування майна і скасування рішення про державну реєстрацію скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні даних первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов. В іншій частині рішення про визнання правочину недійсним залишити без змін. Посилається на недоведеність обставин та невідповідність висновків суду обставинам, що мають значення у справі, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування закону, який не підлягає застосування. В обґрунтування своїх доводів вказує, що ОСОБА_1 , як добросовісний набувач спірної квартири набув право власності на неї на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2016 та остання не може бути витребувана відповідно до ст. 388 ЦК України. Звертає увагу на те, що на момент набуття позивачем права подати заяву про визнання спадщини ОСОБА_4 відумерлою, позивач вже п`ять місяців був законним власником цієї квартири на підставі ст. 330 ЦК України. Зазначає, що Київська міська рада не є спадкоємцем, а тому квартира їй не належить з часу відкриття спадщини. Вказує, що рішення суду першої інстанції істотно порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 , оскільки в подальшому він, як добросовісний набувач, не зможе отримати відшкодування понесених витрат на придбання квартири, враховуючи, що ОСОБА_2 виїхав за межі України. У відзиві на апеляційну скаргу Київська місцева прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Зазначила, що ОСОБА_4 померла та захоронена за державний кошт, спадкова справа після смерті не заводилась, строк на прийняття спадщини сплив. ОСОБА_5 не набув права власності на спірне майно. Вказує, що визнання недійсним першого правочину, як визнання факту вибуття майна з володіння власника майна не з їхньої волі іншим шляхом, стало підставою для застосування форми захисту, передбаченої ст. 388 ЦК України. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази для задоволення апеляційної скарги. У судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_6 та приватний нотаріус КМНО Веприцька Н.А. підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав на ведених в ній та просили останню задовольнити. Прокурор Стретович М.О. заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилася, хоча повідомлялися судом про час та місце слухання справи. Київським апеляційним судом здійснювалось оголошення про виклик до суду ОСОБА_2 для участі у справі на офіційному веб-порталі судової влади України. У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших учасників процесу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору дарування не було дотримано нотаріальної форми правочину, та як наслідок волевиявлення власника ОСОБА_4 на відчуження спірного нерухомого майна було відсутнє, а тому останній підлягає визнанню недійсним. Враховуючи внесення 21.12.2016 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, суд вважав за можливе скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №33054292 від 21.12.2016. Суд враховував обставини та підстави звернення прокурора до суду з даним позовом, вважав таке звернення виправданим, який не порушує прав рівності сторін, забезпечених правовою допомогою, а тому позов в частині визнання квартири АДРЕСА_2 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 підлягав задоволенню. Визнаючи недійсним договір дарування спірної квартири від 25.06.2009 №1469, відумерлість спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 та відповідно належність такого спадкового майна Київській міській раді в силу закону, суд дійшов до висновку про витребування спірної квартири у відповідача-2 на користь територіальної громади в особі Київської міської ради. З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне. Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування квартири не оскаржується, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції не переглядається. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що Київською місцевою прокуратурою № 9 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12017100090001176 від 02.02.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України за фактом заволодіння шахрайським шляхом невстановленими особами у невстановлений час об`єктом нерухомості, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , в якій проживала ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а. с. 14). Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві приватної власності, що підтверджується довідкою № 28 від 07.05.1996, виданою Житлово-будівельним кооперативом «Зв`язківець» (а. с. 18). Відповідно до інформації Дев`ятої Київської нотаріальної контори №6337/01-16 від 03.11.2017 та інформаційної довідки №49722767 від 03.11.2017, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась (а. с. 15). 25.09.2009 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В.В. за реєстровим № 1469, ОСОБА_4 подарувала квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 (а. с. 26). 30.08.2016 спірна квартира була зареєстрована державним реєстратором комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 25.06.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В.В. за реєстровим № 1469 (а. с. 26, 28-30). Як вбачається з відповіді Київського державного нотаріального архіву №2754/01-21 від 09.11.2017 повідомлено, що у справі №02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» том №2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В.В. від 25.06.2009 за реєстровим №1469 відсутній запис про посвідчення договору дарування чи купівлі-продажу будь-якого майна. За реєстровим №1469 від 25.06.2009 міститься запис про засвідчення вірності однієї копії акту прийому-передачі приміщення (а. с. 31). Відповідно до листів Київського державного нотаріального архіву №167/01-21 від 16.01.2018, №151/01-21 від 13.02.2017 у справі №02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» том №2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В.В. міститься запис від 25.06.2009 за реєстровим №1470 про посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, сторонами договору є ТОВ «СЕРВІК» (продавець) та ОСОБА_7 (покупець). При посвідченні цього договору використано чотири спеціальних бланки нотаріальних документів, одним з яких є бланк серії НОМЕР_1 (а. с. 32, 33, 35-36). 21.12.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О. за реєстровим номером 7815 (а. с. 37). 21.12.2016 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000. здійсненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О., що підтверджується інформацією з Державного реєстру (а. с. 43-44). 21.12.2016 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000. Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради, звертаючись до суду із позовом зазначила, що на даний час відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, а також особи, які усунені від права на спадкування чи мали б право на спадщину, але не прийняли чи відмовились від її прийняття. Київською міською радою, якій в силу наслідків відумерлості спадщини має належати спірна квартира, рішення про відчуження спірного майна не приймалися, а тому не було волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України на користь Київської міської ради, як власника та розпорядника майна територіальної громади міста Києва. ОСОБА_1 , подаючи зустрічний позов до суду зазначив, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване 21.12.2016 на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2016 та його право власності на спірну квартиру було зареєстровано у встановленому законом порядку. Вказав, що не знав і не міг знати про наявність будь-яких перешкод до вчинення правочину, за яким придбав спірну квартиру, у тому числі не знав і не міг знати, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати спірну квартиру, а тому в силу вимог ст. 330 ЦК України, вважає, що є добросовісним набувачем. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Аналіз статті 1277 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що для набуття майном статусу відумерлого, по-перше, необхідна відсутність спадкоємців, або ж їх відмова від прийняття спадщини. По-друге, звернення органу місцевого самоврядування до суду з відповідною заявою після спливу одного року з часу відкриття спадщини. І по-третє, статус відумерлого майна повинен бути встановлений відповідним судовим рішенням. Лише за наявності хоча б однієї з вказаних умов, відсутності прямих спадкоємців, орган місцевого самоврядування набуває права звертатися до суду та брати участь в спорах щодо спадкування. Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а. с. 14). Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві приватної власності, що підтверджується довідкою № 28 від 07.05.1996, виданою Житлово - будівельним кооперативом «Зв`язківець» (а. с. 18). Датою відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 є ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася та спадкоємців в порядку закону чи заповіту у останньої немає. 30.08.2016 спірна квартира була зареєстрована державним реєстратором комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 25.06.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В.В. за реєстровим № 1469 (а. с. 26, 28-30). Київською місцевою прокуратурою № 9 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12017100090001176 від 02.02.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України за фактом заволодіння шахрайським шляхом невстановленими особами у невстановлений час об`єктом нерухомості, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , в якій проживала ОСОБА_4 . Зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, колегія суддів вважає звернення Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до суду таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 25.06.2009 №1469, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Встановлено, що спірний договір дарування не посвідчувався нотаріусом Грицаєнко В.В., тим самим не було дотримано нотаріальної форми правочину та як наслідок, волевиявлення власника ОСОБА_4 на відчуження спірного нерухомого майна було відсутнє. Даний позов до суду подано 07.02.2018 відповідно до строків, передбачених ст. 1277 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, відсутності спадкоємців за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_4 на спірну квартиру, визнання недійсного договору дарування щодо останньої, наявність кримінального провадження, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про визнання квартири АДРЕСА_2 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та передання даної квартири у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради правильними. Доводи апеляційної скарги про те, що Київська міська рада не є спадкоємцем, а тому квартира їй не належить з часу відкриття спадщини не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Відповідно до положень ст. 1277 ЦК України, Київська міська рада є органом місцевого самоврядування та у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (ч. 3 ст. 1277 ЦК України). Встановлено, що 21.12.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. за реєстровим номером 7815 (а. с. 37). Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти,користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено ст. 387 ЦК України. Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Пунктом 19 вказаної постанови передбачено, що застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду. справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст. 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише-власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу майна виключає можливість його витребування і незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презумує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлене рішенням суду ( ч. 3 ст. 397 ЦК України). Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до діючого законодавства у добросовісного набувача, який набув майно за відплатним договором, майно може бути витребуване лише у випадках, якщо воно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, іншим шляхом. Аналіз законодавства дає можливість зробити висновок про те, що позивач має не лише довести незаконність набуття права власності набувачем, а і довести наявність підстав для витребування майна від добросовісного набувача. Враховуючи вищевикладене та те, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 25.06.2009 №1469, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а тому останній без достатньої правової підстави відчужив спірне майно ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 , як добросовісний набувач спірної квартири набув право власності на неї на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2016 та остання не може бути витребувана відповідно до ст. 388 ЦК України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи вищевикладене. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , як підставу набуття права власності на вказану квартиру було зазначено «договір купівлі-продажу», хоча фактично на руках у нього був «договір дарування», який у подальшому за рішенням суду визнано недійсним. На думку колегії суддів, вказану обставину при укладанні спірного договору ОСОБА_1 мав реальну можливість перевіряти, незважаючи на те, що він є юридично необізнаною особою. За наведених обставин, колегія суддів, вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на чисельні рішення Європейського суду з прав людини, щодо втручання держави в право особи на мирне володіння майном, оскільки на думку колегії суддів, Кириченко О.М. мав реальну можливість самостійно з`ясувати підставу набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 , в зв`язку з чим вказане втручання прокуратури колегія суддів вважає обґрунтованим. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до абз. 5 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Таким чином, колегія суддів погоджується також із висновками суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №33054292 від 21.12.2016, відповідно до якого 21.12.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції істотно порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 , оскільки в подальшому він, як добросовісний набувач не зможе отримати відшкодування понесених витрат на придбання квартири, враховуючи, що ОСОБА_2 виїхав за межі України, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки останній не позбавлений можливості звернутися до ОСОБА_2 про відшкодування відповідної шкоди. За наведених обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів. Таким чином, вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 30.07.2020. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова