Постанова Київський апеляційний суд № 755/18402/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/9067/2020 справа №755/18402/19 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 травня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Гаврилової О.В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: В листопаді 2019 року AT КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 16798,36 грн. заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовує тим, що 23 листопада 2017 року між сторонами виникли кредитні правовідносини шляхом заповнення позичальником анкети-заяви, згідно із якою він висловив згоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої позичальник погодився, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг. Згідно із доводами позовної заяви позичальник отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500 грн., при цьому кредитний ліміт може змінюватися за ініціативою банку. У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань станом на 16 липня 2019 року заборгованість становить 16798,36 грн. що складається із: - 8908,20 грн. заборгованості за тілом кредиту; - 6062,85 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту; - 551,20,27 грн. заборгованості за нарахованими відсотками; - 500 грн. штрафу (фіксована частина); - 776,11 грн. штрафу (процентна складова). Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, AT ''ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити. Посилається на те, що між сторонами укладено договір, умови якого позичальник зобов`язаний виконувати. Заперечень проти позову відповідач не надав, відтак суд мав вирішити справу на користь банку. Згідно даних виписки по рахунку убачається користування коштами. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк не довів факту укладення між сторонами кредитного договору та наявність грошового зобов`язання за ним згідно із тими умовами договору та підставами позову, на які посилається позивач. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин. Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (стаття 634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (стаття 207 ЦК України). Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту. Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії). Підставою позову є невиконання кредитних зобов`язань, що пов`язані із видачею кредитних коштів. Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цій справі АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Саме банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна уважати, що в такому випадку споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оформлення договірних відносин, у разі виникнення спору, повинно забезпечувати рівні можливості для сторін доводити факт укладення договору на тих чи інших умовах, а суд дослідити та оцінити такі умови. Обравши спосіб, відповідно до якого клієнт AT "ПРИВАТБАНК" лише вказує, що він ознайомився з умовами, які викладені окремо на веб-сайті банку в мережі Інтернет та вони можуть змінюватися, проте клієнт зобов`язаний стежити за такими змінами, банк, тим самим, добровільно допускає настання ризику доведення своїх вимог та факту належної обізнаності клієнта банку із умовами, на яких відбувається кредитування. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 УК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування коштами та неустойка поділяються на встановлені законом та договірні. З матеріалів справи убачається, що 23 листопада 2017 року у формулярі анкета-заява заповнена інформація про персональні та контактні дані особи з прізвищем ОСОБА_1 . Згідно із змістом цього документу ОСОБА_1 висловив згоду на те, що він приєднується до умов та правил надання банківських послуг, які розміщено на сайті банку та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування. Поряд з цим, вказаний документ, який на твердження позивача підтверджує укладення між сторонами кредитного договору, не містить в собі будь-яких ознак наміру про укладення кредитного договору, суми кредиту, інших характерних умов. Окрім того, при пред`явленні позову банком наданий витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", у яких містяться умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, неустойки для наступних видів кредитних карт: - Універсальна, 30 днів пільгового періоду; - Універсальна, 55 днів пільгового періоду; - Універсальна Contract; - Універсальна GOLD. При цьому, для карток "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та "Універсальна Contract" процентна ставка для всього періоду кредитування вказана як незмінна, а для інших карток процентна ставка підвищується у чітко вказані дати. Також є відмінності у розмірах та порядку нарахування пені. Використання даних наведених Тарифів є можливим лише за умови, якщо відомо про те, яку конкретно картку отримав позичальник, інакше втрачається зв`язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та, виходячи з чого, має орієнтуватися суд під час розгляду справи. З Анкети-заяви не убачається, що відповідачем отримано будь-яку картку, що унеможливлює застосування цих тарифів. При цьому, колегія суддів повторно звертає увагу, що позов пред`явлено до ОСОБА_1 , проте Анкета-заява складена на ОСОБА_1 . Окрім того, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач при заповненні Анкети-заяви був ознайомлений та погодив використання саме цих Тарифів. Анкета-заява не містить таких основоположних умов, виходячи з яких суд мав би реальну можливість установити, чи був укладений кредитний договір, які його умови, зокрема встановити, яка процента ставка та неустойка мала б відповідати правовідносинам сторін, у якому порядку мають повертатися грошові кошти. Розрахунок заборгованості не є частиною умов кредитного договору, не встановлює і не пояснює обставин руху коштів та їх природи, зокрема, ураховуючи, що позивачем не надано кредитного договору із відповідними умовами, на підставі якого пред`явлено цей позов. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем своїх вимог щодо факту укладення кредитного договору, погодження конкретного розміру процентів, неустойки (пені, штрафу), обумовлених сторонами при укладенні договору, при цьому Правила надання банківських послуг ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) від 03 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак відсутні підстави уважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які уважав узгодженими банк. Доводи скаржника з посиланням на долучену до апеляційної скарги виписку по рахунку (на ім`я ОСОБА_1 ), довідки про зміну умов кредитування та видані картки (на ім`я ОСОБА_1 ) апеляційний суд відхиляє та вказує, що скаржником не надано доказів неможливості подання цих документу у визначені законом строки (зокрема, статтею 83 ЦПК України), отже такі судом апеляційної інстанції як доказ не приймається з огляду на положення частини 3 статті 367 ЦПК України, ураховуючи, що скаржником не доведено неможливості її подання до суду першої інстанції та не зазначено причин невчинення цієї процесуальної дії. Посилання апеляційної скарги на те, що матеріали справи не містять заперечень відповідача проти позову не є безумовною підставою для вирішення позову на користь позивача. Вирішуючи спір, суд керується наданими у справі доказами, які логічно мають вказувати на зміст правовідносин сторін. За змістом частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, які на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом. Отже, звертаючись до суду, позивач має довести суму виданого кредиту, а також інші складові кредитних правовідносин (розмір процентної ставки, умови відповідальності позичальника тощо). Ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства за відсутності належних доказів, суд робить висновок про недоведеність позовних вимог (повністю або в частині). Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не вправі був керуватися постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17, оскільки у цій справі відсутні заперечення відповідача, суд апеляційної інстанції відхиляє. Так, обставини виникнення між сторонами правовідносин в обох справах є ідентичними, у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду, з огляду на необхідність формування єдиної судової практики за подібних правовідносин прийняла постанову, яка відповідно до статті 417 ЦПК України є обов`язковою для судів нижчих інстанцій. Наявність зазначеної відмінності (прояв активності відповідача у справі) не дає підстав уважати про відмінність правовідносин. При цьому суд апеляційної інстанції ще раз зазначає, що за встановлених вище обставин у цій справі не можливо установити укладення кредитного договору, розмір процентної ставки, умови відповідальності, на які вказує позивач, отже вимоги в цій частині є недоведеними. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 травня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 28 липня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова