Постанова 4813 № 515/2089/18

Номер провадження: 22-ц/813/5014/20 Номер справи місцевого суду: 515/2089/18 Головуючий у першій інстанції Череватої В. І. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.07.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Комлевої О.С., за участю секретаря Ющак А.Ю., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 12 грудня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Саратська районна державна нотаріальна контора Одеської області, про продовження строку для прийняття спадщини, встановив: 18 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Татарбунарського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Саратська районна державна нотаріальна контора Одеської області, про продовження їй строку в 3 місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовження їй строку в 3 місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4 . Після смерті батьків відкрилась спадщина на земельні частки (паї) площею 6,16, відповідно кожна, в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) кожна, розташованих на території Безім`янської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. В липні 2017 року, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона отримала відмову у зв`язку з пропуском строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини. Однак вона не мала змоги звернутись у встановлений шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки в 1998 році отримала травму головного мозку, після якої потребувала продовження лікування стаціонарно, а потім амбулаторно, їй було рекомендовано уникати стресів та сонячного світла, а також регулярно проходити перевірку не менш як 2-3 рази на рік. До теперішнього часу вона знаходиться на обстеженні у лікарів, стан її здоров`я важкий. Крім того, з 2000 року її чоловік ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тяжко хворів та постійно потребував стороннього догляду, вона протягом 16 років його доглядала та не мала можливості виїхати за межі м. Білгород-Дністровського Одеської області, де постійно проживає. До того, лікування її та чоловіка потребувало значних коштів. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом. У зв`язку із закінченням строку відрядження судді Сметанюка О.Я., в провадженні якого перебувала дана цивільна справа та відрахуванням його зі штату Татарбунарського районного суду Одеської області, а також у зв`язку з відводом судді того ж суду Тимошенка С.В. , справа була передана на розгляд до найближче наближеного суду - Арцизького районного суду Одеської області (т.1, а.с. 199, 203, 204). Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 12 вересня 2019 року вказана цивільна справа була прийнята до розгляду (т.2, а.с.2). Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 12 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 було задоволено повністю. Продовжено ОСОБА_2 строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. Продовжено позивачці строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. В апеляційній скарзі рідна сестра позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Арцизького районного суду Одеської області від 12 грудня 2019 року, та постановлення нового провідмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, призначене на 22.07.2020 року, на 13 год. 00 хв., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (т.2, а.с. 62-67). Більш того, від завідувача Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області 23.06.2020 року надійшов лист, у якому він просить розглядати справу у відсутність представника нотаріальної контори (т.2, а.с. 68). Також 22.07.2020 року на адресу суду від представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Турути Є.І. надійшло клопотання про слухання справи без участі позивачки ОСОБА_2 та її представника (т.2, а.с. 70-74). При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до п. 5 Розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, з наступними змінами (т.2, а.с. 75), апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Оскільки жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 29.07.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою доведено поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що перешкоджали їй звернутись до нотаріуса із відповідною заявою у встановлений законом шестимісячний строк після смерті спадкодавців. Зокрема суд зазначив, що позивачка пропустила такий строк у зв`язку зі станом здоров`я та важким матеріальним становищем. Оскільки вона є інвалідом другої групи з 1995 року, постійно хворіє до теперішнього часу, потребує догляду лікарів, крім того її чоловік - ОСОБА_5 з 2001 року також хворів, що потребувало постійного догляду за ним. Однак апеляційний суд не може погодитись із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Безім`янка, Татарбунарського району, Одеської області у віці 79 року померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 28 липня 2017 року, виданого Татарбунарським районним ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області, яка була матір`ю позивачки ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_1 (т.1, а.с. 10). Після смерті матері відповідачка ОСОБА_1 своєчасно звернулась до державного нотаріуса Татарбунарської державної нотаріальної контори Єпішкіної С.В. із заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом Серії ВВА № 620344 від 22 січня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №228, згідно якого вона успадкувала право на земельну частку (пай) розміром 6,2 в умовних кадастрових гектарах (т.1, а.с.120). Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Безім`янка, Татарбунарського району, Одеської області у віці 79 року помер батько ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 28 липня 2017 року, виданого Татарбунарським районним ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області (т.1, а.с. 9). Також після смерті батька відповідачка своєчасно звернулась до державного нотаріуса Татарбунарської державної нотаріальної контори Єпішкіної С.В. із заявою про прийняття спадщини із заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВВА №620343 від 22 січня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №232, згідно якого ОСОБА_1 успадкувала право на земельну частку (пай) розміром 6,2 в умовних кадастрових гектарах (т.1, а.с.108). На підставі успадкованих нею прав на земельні частки (паї) ОСОБА_1 отримала у приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 12,32 га, що розташована на території Безім`янської сільської ради Татарбунарського району, Одеської області. Лише 18 грудня 2018 року, тобто фактично через 17 років після смерті спадкодавців, позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою про продовження строку для прийняття спадщини. Разом з тим, слід зазначити, що позивачка ОСОБА_2 в липні 2017 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у зв`язку з пропуском строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини. Після цього, в грудні 2017 року вона звернулась до Татарбунарського районного суду Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яке рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 18 квітня 2018 року було задоволено. Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 21.08.2018 року вказане судове рішення було скасовано і прийнято постанову про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову з тих підстав, що суд першої інстанції при ухваленні рішення керувався вимогами ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, тобто після виниклих правовідносин, що є незаконним (т.1, а.с. 32-35). Таким чином, вперше із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавців позивачка ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори в липні 2017 року, тобто фактично після збігу 15-16 років після відкриття спадщини. З цих підстав колегія суддів зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, судом не було враховано, що не зважаючи на всі хвороби позивачки та її чоловіка, у неї було безліч часу для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Так, в позовній заяві позивачка зазначила, що вона знаходилась на амбулаторному лікуванні, що свідчить про те, що у неї була можливість звернутись до нотаріуса своєчасно, оскільки постійно на території лікарні вона не перебувала. Крім того, на думку колегії суддів, з 2002 року по 2018 рік також було достатньо часу для звернення до суду позивачкою ОСОБА_1 для продовження строку для прийняття спадщини. При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки спадкодавець ОСОБА_3 померла у 2001 році, а спадкодавець ОСОБА_4 помер у 2002 році, тобто під час дії ЦК УРСР, то суд першої інстанції правильно застосував дію саме вказаного ЦК УРСР. Так, в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. З огляду на вказані положення до спірних цивільних правовідносин у сфері спадкування, суд першої інстанції правильно застосував норми ЦК УРСР (в редакції 1963 року), оскільки предметом позову є додатковий строк на прийняття спадщини, яка відкрилась до 2004 року. У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» також вказано, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР. Зазначене положення підтверджується висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 14-608цс18 (справа № 145/797/15-ц) та Верховним Судом у постанові від 15 травня 2019 року № 61-39068св18 (справа № 391/769/17). Проте, апеляційний суд критично ставиться до доводів позивачки про те, що ОСОБА_2 піклувалась про свого чоловіка з 2001 по 2016 рік, оскільки це не підтверджено матеріалами справи. Разом з тим, в матеріалах справи є паталогоанатомічне дослідження, згідно якого чоловік позивачки хворів 3 роки до смерті, отже у позивачки в період з моменту смерті батьків до 2013 року було достатньо часу звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, чи викликати нотаріуса за місцем свого проживання або за місцем свого лікування. Доводи позивачки про те, що у неї не було грошей для звернення із заявою про прийняття спадщини, на думку колегії суддів також є не необгрунтованими і не свідчать про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки заяву про прийняття спадщини, можна вислати поштою і нотаріус зобов`язаний її прийняти та відкрити спадкову справу або долучити вказану заяву до вже існуючої спадкової справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що Татарбунарський район Одеської області (місце відкриття спадщини) територіально межує з Білгород-Дністровським районом Одеської області (місце проживання позивачки ОСОБА_2 ) Відповідно до узагальнення судової практики ВССУ від 01 березня 2013 року про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування: «Суди також не повинні задовольняти позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавців, які померли до 01 січня 2004 року , і спадщина прийнята кимось із спадкоємців, у тому числі шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (ст. 549 ЦК УРСР) або перейшла до держави на підставі ст. 555 ЦК УРСР. Передбачений ст. 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. У разі продовження зазначеного строку суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, що збереглося в натурі, або на грошові суми, коли воно реалізоване. Така практика узгоджується із роз`ясненнями, що містяться в пунктах 3, 4 ППВСУ від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування». Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спадкове майно на даний час не збереглося, оскільки після смерті батьків відповідачка ОСОБА_1 успадкувала право на земельну частку (пай), та зараз на підставі зазначених прав є власницею земельної ділянки, винесеної в натурі (на місцевості). Згідно статей 529, 548, 549 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Тобто, зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Частиною першою ст. 550 ЦК УРСР 1963 року обумовлено, що строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути подовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку й без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Відповідно до ст. 553 ЦК УРСР 1963 року вважається, що відмовився від спадщини спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Однак, позивачка ОСОБА_2 не вчинила жодних дій, які б свідчили про прийняття нею спадщини та не подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, хоча мала таку можливість, оскільки знаходилась не на стаціонарному лікуванні, а на амбулаторному. Крім того, позивачка знала що відповідачка ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батьків, та протягом 15-16 років не вчиняла жодних дій для захисту своїх порушених спадкових прав. Суд першої інстанції не врахував, що у позивачки були відсутні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини у відповідності до законодавства, яке було чинним на час відкриття спадщини, тобто ЦК УРСР, (в редакції 1963 року), з наступними змінами, а зазначені нею обставини не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Інших позовних вимог, у тому числі про фактичне прийняття спадщини, або про право на обов`язкову долю у спадщині після смерті батька, який 23 травня 2001 року все своє майно заповідав саме відповідачці ОСОБА_1 (т.1, а.с.101), у разі наявності для цього правових підстав, позивачкою до суду не заявлено. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Крім того, у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача. Оскільки позивачка ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи вона звільняється від сплати судового збору, тому колегія суддів вважає за необхідне сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2114,40 грн. компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 12 грудня 2019 року скасувати. Прийняти постанову, якоюу задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Саратська районна державна нотаріальна контора Одеської області, про продовження строку для прийняття спадщини, відмовити у повному обсязі. Сплачений судовий збір за подання ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 апеляційної скарги у розмірі 2114,40 грн. (дві тисячі сто чотирнадцять гривень, 40 копійок) компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік О.С. Комлева