Постанова 4855 № 640/25027/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25027/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Балась Т.П. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просила: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-265487-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-265487-17. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у місті Києві подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято на підставі вимог закону. Крім того, зауважено про необґрунтованість висновків суду першої інстанції, який не врахував, що база нарахування ЄСВ фізичним особам-підприємцям відмінна від бази нарахування роботодавця. У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві вказано на правомірність висновків суду першої інстанції, який прийняв обґрунтоване рішення, належно та повно встановивши обставини справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 05.03.2008 зареєстрована в якості суб`єкта підприємницької діяльності Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією. Відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 10.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-265487-517, якою зобов`язано позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу становить 21030,90 грн. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив, зокрема, з того, що загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету якого покладено на роботодавця позивача, складає 24 390,40 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період (21 030,90 грн.), що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з статтею 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема: - роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1); - фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4). Положеннями частини першої статті 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1); - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2); - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні. Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні. Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював: - у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3); - у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3); - у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3). Відтак, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.03.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 21030,90 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) + 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3), яка і була визначена спірною вимогою. У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апелянтом в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. З`ясовуючи наявність обов`язку позивача щодо самостійної сплати ЄСВ, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що з трудової книжки позивача вбачається, що з 15.02.2016 останній працює на посаді менеджера з персоналу у ТОВ "Селепей, Волковецький і партнери". Відповідно до відомостей, що містяться у довідці від 04.12.2019 № 7, виданій ТОВ Селепей, Волковецький і партнери", довідці про застраховану особу (форма ОК-5), позивачу у період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах: за І квартал 2017 року - 11 200,00 грн.; за ІІ квартал 2017 року - 11 656,00 грн.; за ІІІ квартал 2017 року - 12 063,99 грн.; за IV квартал 2017 року - 12 178,83 грн.; за І квартал 2018 року - 12 445,78 грн.; за ІІ квартал 2018 року - 12 586,50 грн.; за ІІІ квартал 2018 року - 12 645,00 грн.; за IV квартал 2018 року - 12 889,35 грн.; за І квартал 2019 року - 13 200 грн. Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими: за І квартал 2017 року - 2 464,00 грн. (11 200,00 грн. х 22%); за ІІ квартал 2017 року - 2 564,32 грн. (11 656,00 грн. х 22%); за ІІІ квартал 2017 року - 2 654,08 грн. (12 063,99 грн. х 22%); за IV квартал 2017 року - 2 679,34 грн. (12 178,83 грн. х 22%); за І квартал 2018 року - 2 738,07 грн. (12 445,78 грн. х 22%); за ІІ квартал 2018 року - 2 769,03 грн. (12 586,50 грн. х 22%); за ІІІ квартал 2018 року - 2 781,90 грн. (12 645,00 грн. х 22%); за IV квартал 2018 року - 2 835,66 грн. (12 889,35 грн. х 22%); за І квартал 2019 року - 2904,00 грн. (13200,00 грн. х 22%). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з тим, що загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно, складає 24 390,40 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період (21 030,90 грн.), що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою. Судова колегія відхиляє посилання апелянта стосовно того, що база нарахування ЄСВ фізичним особам-підприємцям відмінна від бази нарахування роботодавця, позаяк такі твердження жодним чином не спростовують правомірність викладених вище мотивів, яким керувався суд першої інстанції, та не доводять наявність обов`язку позивача сплачувати ЄСВ за оскаржуваною вимогою. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятого рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, а містять лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів, що є недостатнім для скасування спірного судового рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328 - 331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенко Я.М. Степанюк А.Г.