Постанова 4855 № 826/5091/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5091/17 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року (справу розглянуто у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2017 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та ухвали суду про часткове закриття провадження у справі): - зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) від 02.03.2015 №003-19551-020315 на суму 4000 Євро. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт наполягає, що дії відповідача щодо не включення позивача до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є правомірними та такими, що відповідають нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02 березня 2015р. між Банком і позивачем укладено договір №003-19551-020315 бан-ківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у Євро на суму 4000 Євро на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок НОМЕР_1 та по 16.03.2015. У договорі допущена помилка у прізвищі позивача, з приводу чого 07.07.2015 позивач звернувся до Уповноваженої особи із заявою про внесення змін у базах даних Банку. Згідно з копією довідки начальника Тернопільського відділення №1 АТ «Дельта Банк» від 11.07.2015 №05-3035147 позивачу дійсно відкрито в АТ «Дельта Банк» договір банків-ського вкладу (депозиту) №003-19551-020315 «Зростаючий», укладений 02.03.2015 на суму 4000 Євро, що припинив свою дію 16.03.2015. Також, у справі наявна копія договору комісії від 02.03.2015, укладеного між позивачем (Комітент) і ОСОБА_2 (Комісіонер), за умовами якого Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за винагороду вчинити від свого імені за рахунок Комітента наступний правочин: здійснити перерахування на вкладний (депозитний) рахунок Комітента № НОМЕР_1 в АТ «Дельта Банк», код банку 380236, грошових коштів у розмірі 4 000 (чотири тисячі) Євро. Комітент зобов`язаний надати Комісіонеру грошові кошти у розмірі 4000 Євро, які необхідні для виконання Комісіонером його зобов`язань за цим Договором. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30.10.2014 №692/БТ АТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів та вста-новлено обмеження в його діяльності, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гаранто-вана сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків. Із 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» згідно з пос-тановою Правління НБУ від 02.03.2015 №150 та рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 за №51. Уповноваженою особою призначено Кадирова В.В . Із 05.10.2015 розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» згідно з постановою Правління НБУ від 02.10.2015 №664 і рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.10.2015 №181. Уповноваженою особою призначено Кадирова В.В . Згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 20.02.2017 №619 і від 04.04.2019 №772 строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» продовжено до 04.10.2020, а також продовжено повноваження ліквідатора Кадирова В.В. на відповідний період. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.12.2019 №3340 з 27.12.2019 Уповноваженою особою призначено Кадирова В.В . Згідно з додатком №1 до Протоколу від 15.09.2015 засідання Комісії з перевірки пра-вочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Упов-новаженої особи №408 від 29.05.2015, до реєстру договорів за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», включено договір №003-19551-020315, укладений між Банком і позивачем. Згідно з наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 у зв`язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» нікчемних правочинів відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», застосовано наслідки нікчемності до договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» згідно Переліку, наведеного у додатку №1 до цього наказу, до якого, серед іншого, включено договір банківського вкладу №003-19551-020315, укладений між Банком і позивачем. Листом АТ «Дельта Банк» від 17.06.2015 №05-3002207 повідомлено позивача про тимчасове обмеження виплати коштів за відкритими на його ім`я рахунками. Листом АТ «Дельта Банк» від 17.11.2015 №05-3129054 позивачу повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що Уповноваженою особою Фонду не доведена наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 27 цього Закону уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. За змістом п. 4 ч. 2 ст. 37 названого Закону уповноваженій особі, серед іншого, надано право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Відповідно до ч. 2 та п. 1 ч. 4 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV (далі - Цивільний кодекс України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно ст. 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу. За змістом пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 року №492 (далі - Інструкція) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. Порядок відкриття вкладного (депозитного) рахунку визначений у п. 10.1 Інструкції. Відповідно до абз. 2 п. 10.12 Інструкції на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім`я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок. Згідно пунктів 1.5, 1.6 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. З аналізу наведених положень Інструкції вбачається, що при відкритті вкладного (депозитного) рахунку фізичної особи (вкладника) кошти на цей рахунок зараховуються саме від особи, яка укладає договір. Окрім цього, вказані положення також передбачають зараховування коштів, які надійшли на ім`я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. Як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв`язку тим, що на думку відповідача договір банківського вкладу (депозиту) є нікчемними на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI. Так, ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Колегія суддів звертає увагу на те, що спірний договір вкладу не передбачає жодних умов, які б надавали не встановлені законом переваги будь-яким кредиторам банку. Надходження коштів на рахунок позивача від іншої особи не свідчить про нікчемність ні договорів вкладів, ні самих транзакцій щодо перерахування коштів, оскільки ці правочини вчинені у межах чинного законодавства, що регулює договірні відносини та відносини у сфері банківської діяльності. Водночас, норми чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я. Відповідно до пунктів 1 та 3 постанови правління Національного банку України від 16.09.2013 № 365 «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом унесення готівки власником рахунку. На час дії цієї постанови інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить цій постанові. Колегія суддів наголошує на тому, що положення наведеної постанови містять заборону щодо перерахування коштів на поточний валютний рахунок фізичної особи з рахунків третіх осіб. Проте, наведені приписи не регулюють питання зарахування коштів на валютні депозитні (вкладні) рахунки, тому зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Варто зауважити, що в матеріалах справи відсутнє судове рішення про визнання недійсним спірного договору. Наразі, вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайний, може вважатися лише вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто такі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку (відсутності доказів) такі умови договору не можна вважати індивідуальними. З аналізу змісту спірного Договору банківського вкладу не вбачається, що останній містить в собі умови, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. Відтак, положення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не можуть бути застосованими до договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі останнього у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Окрім того, колегія суддів зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Під час вирішення справи № 826/1476/15 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбаченіЦивільним кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку. Щодо твердження апелянта про те, що договір укладено у період дії постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк», якою зупинено відкриття поточних рахунків фізичним особам та зарахування на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, особам та зарахування на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, відкритих в АТ «Дельта Банк», колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленимстаттею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Законом України «Про банки та банківську діяльність», а саме статтею 75 передбачено обов`язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 року. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення). Згідно з підпунктами 5.2, 5.3 Положення, Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, вказаними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні та карткові рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних. Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання Уповноваженої особи подати додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення 27 лютого 2020 року. До того ж, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про зобов`язання вчинити дії. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст виготовлено 29.07.2020 року. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна