LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/9727/20

від 28.07.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9727/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Київ, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу в рамках виконавчого провадження, - В С Т А Н О В И В : Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просило визнати протиправною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 квітня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. в рамках виконавчого провадження №61121754. Позов обгрунтовано тим, що п.3 р.III «Прикінцеві та перехідні положення» встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заст;аву за кредитними договорами. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин у справі №473/4262/19 позивач входив до переліку, визначеного Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», то відповідач, накаладаючи штраф на невиконання рішення суду, діяв неправомірно. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року даний адміністративний позов залишено без задоволення. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскарження ухвали суду про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого листа не свідчить про поважність причин, з яких позивачем не може бути виконано рішення суду, оскільки станом на момент винесення постанови про накладення штрафу від 16 квітня 2020 року в рамках виконавчого провадження №61121754 постанова про відкриття цього виконавчого провадження не оскаржена сторонами, тобто, є чинною. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянтом вказано, що наразі рішення, яке підлягало примусовому виконанню, скасовано. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року у справі №473/4262/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» шляхом поновлення його на посаді заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» з 30 серпня 2019 року, визнавши наказ АТ «Українська залізниця» №1746/ос від 29 серпня 2019 року про звільнення незаконним та скасованим, а також стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2019 року по 01 листопада 2019 року в сумі 109687,5 грн. з утриманням обов`язкових платежів. На підставі рішення від 23 січня 2020 року стягувачу було видано виконавчий лист, який пред`явлений ним до примусового виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 31 січня 2020 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. складено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки згідно п.п. 1-3 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02 жовтня 2019 року №145-ІХ, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, відповідно до якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Не погоджуючись із діями Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І., Єрємєєвим О.Ф. подана скарга на дії посадової особи органу виконавчої служби. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 лютого 2020 року вищезазначена скарга була задоволена, зокрема, визнано протиправним та скасовано повідомлення Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 31 січня 2020 року. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без задоволення, а ухвалу від 12 лютого 2020 року - без змін (справа № 473/4262/19). Постановою Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 березня 2020 року ВП №61121754 державним виконавцем за невиконання рішення суду по справі № 473/4262/19 на АТ «Укрзалізниця» накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн, яке оскаржено АТ «Укрзалізниця» в адміністративному порядку. Постановою Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 квітня 2020 року ВП №61121754 державним виконавцем за невиконання рішення суду по справі № 473/4262/19 на АТ «Укрзалізниця» накладено повторно штраф у розмірі 10 200,00 грн. Позивач, вважаючи, що вказана постанова державного виконавця про накладення штрафу є протиправною, а його права порушені, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч. 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в Законі України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року N 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1, 2 ч.1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч.1 статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За п. п. 1, 3 ч. 2, п. 1 ч. 2, ч. 4 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України; невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. При цьому, згідно п. 16 ч.3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1,2,3 статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Системний аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі, визначеному Законом №1404-VІІІ. В апеляційній скарзі позивач посилається, зокрема, на те, що відповідно до постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року по справі № 473/4262/19 рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що наразі дійсно не існує рішення відносно ОСОБА_1 , яке підлягає примусовому виконанню, однак, зауважує, що на момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про накладення на АТ «Укрзалізниця» штрафу за невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач діяв правомірно, оскільки позивачем (що ним не заперечується) ані в добровільному порядку, ані в межах виконавчого провадження №61121754 рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року виконано не було. З огляду на це колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог АТ «Укрзалізниця» та скасування постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 квітня 2020 року про накладення н а Акціонерне товариство "Українська залізниця" штрафу в розмірі 10200 грн. в рамках виконавчого провадження №61121754. Щодо посилання АТ «Укрзалізниця» на те, що Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджено перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, згідно додатку 2 до якого включено АТ «Укрзалізниця», то вони критично оцінюються судом. Так, п.3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто, вищевказаним нормативно-правовим актом встановлена заборона вчиняти виконавчі дії (за винятком, вказаним в Законі). Відповідно до п. 9 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувану, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. На переконання позивача, оскільки накладення штрафу є також виконавчою дією, судом першої інстанції не надано належну оцінку вказаному факту і неправомірно відмовлено в задоволенні позову. Колегія суддів з такими доводами скаржника не погоджується та зазначає, що вказаним вище законом встановлено виключно заборону вчиняти виконавчі дії майнового характеру щодо об`єктів права державної власності, відносно яких діяла заборона на їх приватизацію. Водночас, виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника здійснюється в порядку розділу VІІІ Закону, який регулює питання виконання рішень немайнового характеру, а тому п. 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»» не поширюється на вказані правовідносини, що унеможливлює застосування державним виконавцем п. 9 ч. 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 29 липня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»