Постанова 4821 № 712/8306/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Черкаси Справа № 712/8306/19 Провадження № 22-ц/821/1124/20 категорія: 312000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В., секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанс та кредит», розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - адвоката Золотаревської Олени Анатоліївни на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним, у складі: головуючої судді: Мельник І. О., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 20 червня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом вищенаведеного змісту. Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 907-ЧД, згідно з п. 2.1 якого банк повинен надати позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 11% річних. Згідно з п. 3.1. кредитного договору видача кредитних ресурсів за цим договором повинна проводитись на підставі письмової заяви позичальника за погодженням із банком. (далі кредитний договір). Згідно з п. 2.3 кредитного договору кредитні ресурси отримані Позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням: для придбання 1 кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, укладений між сторонами договір є договором споживчого кредитування в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 4.7 кредитного договору позичальник щомісяця у строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 гривні. Зазначена у цьому пункті договору комісійна винагорода сплачується позичальником щомісячно, за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів. Як вбачається з додатку 1 до кредитного договору графік зменшення розміру заборгованості розмір щомісячної комісії вже встановлено в розмірі 60,00 доларів США. Згідно до п. 3 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до діючого законодавства в сфері надання кредитних послуг, банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Встановивши в кредитному договорі обов`язок позичальника, щодо сплати щомісячної комісії «за надання кредитних ресурсів», відповідачем не було зазначено про те, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу. При цьому, нарахування плати було проведено відповідачем та сплачено позивачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме, компенсація сукупних послуг банку, за рахунок позивача, що є незаконним. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. За приведених обставин, позивач вважає, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є недійсними. Враховуючи викладене позивач просив суд визнати недійсним пункти 4.7, 4.8 кредитного договору № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, укладеного між ТОВ Банк «Фінанси та кредит» та ним особисто. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 до ПАТ Банк «Фінанси і кредит» про визнання кредитного договору недійсним задоволено. Визнано недійсними пункти 4.7, 4.8 кредитного договору № 907-ЧД від 10 липня 2007, укладеного між ТОВ Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 . Рішення мотивовано тим, що вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності до заявлених вимог, суд виходив з того, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення ч. 5 ст. 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов`язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину. Приймаючи до уваги вказані правові норми, суд вирішив спір по суті результатом чого стало задоволення позовних вимог, яке обґрунтоване тим, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ці умови договору є недійсними. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 29 травня 2020 року, представником АТ «Банк «Фінанси і кредит» - адвокатом Золотаревською О. А.,з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, порушено питання про скасування рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року, з підстав пропуску строку позовної давності, та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначив, що між сторонами було укладено кредитний договір № 907- ЧД від 10 липня 2007 року, згідно до п. 2.1 банк надав в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30 000,00 США з оплатою по процентній ставці 11% річних. Відповідно до п. 2.3 кредитного договору кредитні ресурси отримані ОСОБА_1 за кредитним договором використовувались за цільовим призначенням: для придбання 1-но кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,1 кв. м., житловою площею-16,5 кв. м. При укладенні договору позивач мав можливість ознайомитись з усіма умовами кредитного договору та реалізував своє право, підписавши даний договір. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця протягом 14 днів, відкликавши свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини. Однак, ОСОБА_1 не було цього зроблено. Скаржник зауважив, що позивачем не надано жодного доказу обґрунтування своїх позовних вимог щодо визнання кредитного договору, в оскаржуваній частині, недійсним правочином, а лише надано документи які підтверджують його укладення. Спірні пункти договору є складовою самого договору укладеного 10 липня 2007 року, таким чином строк звернення до суду з вимогою про визнання договору недійсним сплинули, водночас їх пропуск не обґрунтований позивачем. За викладеного, банк просив суд застосувати до даних правовідносин строк позовної давності та наголосив, що аналогічне клопотання було подано ним і до суду першої інстанції який невмотивовано відмовив у його задоволенні. ОСОБА_1 , скориставшись правом передбаченим ст. 360 ЦПК, 23 червня 2020 року надав відзив на апеляційну скаргу, в якому погодився з висновками суду першої інстанції та висловив переконання, щодо безпідставності доводів скарги банку, тому просив залишити її без задоволення. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. УхвалоюЧеркаського апеляційного суду від 23 червня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на 15 липня 2020 року на 12:30 год. з повідомленням учасників справи про дату, час та місце її розгляду. В послідуючому розгляд справи відкладено на 29 липня 2020 року на 12 год. 00 хв. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Матеріалами справи встановлено, що 10 липня 2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та кредит» укладено кредитний договір № 907-ЧД, за умовами якого банк надає, а позичальник отримує кредит у сумі 30000,00 доларів США терміном до 09 липня 2020 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11 % річних. Вказаний договір підписаний сторонами із зазначенням їх реквізитів. Крім того, сторонами окремо проставлено підписи на кожній із сторінок укладеного ними договору (а. с. 3-6) Відповідно до п. 3.2. позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 09 липня 2020 року. Згідно до п. 5.1. забезпеченням виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 907-ЧД від 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_2 є застава нерухомості, зокрема, 1 кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30, 1 кв.м., житловою площею 16,5 кв.м. Відповідно до п. 4.7 кредитного договору позичальник щомісяця у строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 гривні. Зазначена у цьому пункті договору комісійна винагорода сплачується позичальником щомісячно, за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів. Згідно з п. 4.8 договору позичальник сплачує комісійну винагороду, згідно з п. 4.7 цього договору, за останній звітний період не пізніше строку повернення кредитних ресурсів, зазначеного в п. 3.2. цього договору. Повернення кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом належало здійснювати до 10 числа кожного місяця шляхом внесення готівки до каси банку або зарахуванням суми на позичковий рахунок згідно графіка ( а. с. 3-8). 17 лютого 2020 року у змісті письмового пояснення на позовну заяву ТОВ Банк «Фінанси та кредит» заявлено про застосування строку позовної давності ( а. с. 57).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. АТ «Банк «Фінанси та кредит» належно повідомлено про дату, місце та час розгляду справи, а саме 24 липня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Гудзь О. С., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6, ст. 203 цього Кодексу. Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. За положеннями ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Водночас, ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Несправедливими є зобов`язання, які виникають із положень договору про споживчий кредит та які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому). Пунктом 4.7. кредитного договору від 10 липня 2007 року сторони погодили, що позичальник у строк до 10 числа кожного місяця сплачує у складі щомісячного платежу комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303 грн 00 коп. У зазначений строк збільшується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на відповідний рахунок. У пункті 4.8. кредитного договору сторони погодили, що позичальник сплачує комісійну винагороду, згідно п. 4.7. цього договору, за останній звітний період не пізніше строку повернення кредитних ресурсів, зазначеного в п. 3.2 цього договору. Суд першої інстанції, перевіряючи умови оспорюваного кредитного договору обґрунтовано прийшов до висновку про те, що сплата комісійної винагороди, тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору, та визнав пункти 4.7, 4.8 договору недійсними. Виходячи при цьому з правових норм врегульованих ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, оспорювані умови кредитного договору суперечать принципам справедливості та добросовісності та не відповідають вимогам чинного законодавства України. Разом із цим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 20 березня 2020 року у цивільній справі № 645/2961/15. У своїх запереченнях на позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсними умов кредитного договору просило суд застосувати строк позовної давності (а. с. 53-59). Колегія суддів констатує, що з урахуванням того, що позивач обізнаний з умовами кредитного договору, враховуючи всі його складові, з моменту його укладення, 10 липня 2007 року, тоді як з позовом про визнання недійсними пунктів 4.7, 4.8 кредитного договору він звернувся 20 червня 2019 року, він пропустив строк позовної давності про застосування якого просив відповідач як у процесі розгляду справи в суді першої інстанції ( а. с. 57), так і у змісті апеляційної скарги (а. с. 96), скерованої до суду апеляційної інстанції. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові ч. 4 ст. 267 ЦК України. Виходячи з викладених обставин та беручи до уваги правові норми, що їх регулюють судова колегія приходить до висновку про застосування строків позовної давності до пред`явлених ОСОБА_1 вимог та відмови в їх задоволенні на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України. За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню, з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову внаслідок спливу строку позовної давності. З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з постановленням нового, суд змінює розподіл судових витрат виходячи з приписів ст. 141 ЦПК України якою, зокрема, регламентовано покладення на сторони обов`язку щодо сплати судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову внаслідок спливу строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про розподіл судових витрат між сторонами, у відповідності до норм ст. 141 ЦПК України, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» частково понесених судових витрат (1261 грн 20 коп. а.с. 94) при подачі апеляційної скарги в розмірі 630 грн 60 коп. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - адвоката Золотаревської Олени Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року скасувати, ухваливши нову постанову. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсними пунктів 4.7, 4.8 кредитного договору № 907-ЧД від 10 липня 2007, укладеного між ТОВ Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати в сумі 630 грн 60 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 29 липня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді В. Г. Бородійчук Л. В. Нерушак